Методика проведения лізингових операцій

Методика проведения лізингових операцій

ЗМІСТ

I. Вступ.

II. Історія розвитку лізингових операцій та іх місце в спектрі послуг

комерційних банків.

III. Методика проведення лізингових операцій:

1. Етапи лізингових угод

2. Правові і методичні засади розрахунку та проблема забезпечення

гнучкості лізингових платежів;

IV. Розрахунок розміру комісійних виплат.

V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні

VІ. Перспективи розвитку банківських послуг на Україні:

1. Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні;

2. Перспективи розвитку лізингових операцій з урахуванням досвіду

зарубіжних лізингових інститутів.

VІІ. Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки

І. ВСТУП

Актуальність теми:

Становлення цивілізованого ринку в нашій країні неможливо без розвитку

діяльності комерційних банків в області банківських послуг. Для цього на

Україні сформувалися практично всі умови:

- почалася структурна перебудова економіки України, що

орієнтувалася на споживача, клієнта;

- з'явилися елементи цивілізованого законодавства, що зрієнтувано

на нормальні відношення громадян, суспільства, держави в економічному

житті;

- підготовлено фахівців і менеджерів вищої кваліфікації, що мають

достатньо знань для створення конкурентоспроможніх інститутів і ефективного

управління ними.

Розвиток банківських послуг є перспективним направленням не тільки в

роботі банків. Вони сприятливо впливають на вдосконалення підприємницької

справи, т.і. Основною метою банківської діяльності в сфері банківських

послуг є максимальне задоволення потреб клієнтів. Хоча банківські послуги є

новим видом діяльності вітчизняних комерційних банків, треба зазначити, що

в майбутньому вони будуть приносити банкам значний зиск поряд з

традиційними банківськими операціями.

Сучасне економічне життя неможливо уявити без таких фінансово-

кредитних інститутів як комерційні банки. Комерційні банки здійснюють свою

діяльність на підставі Закону України «Про банківську діяльність».

Банківські послуги є невід”ємною частиною банківської діяльності. Розвиток

банківських послуг сприятливо відбивається не тільки на вдосконаленні

банківського діла, але і на підприємництві.

В практиці роботи комерційних банків розрізняють різноманітні послуги,

що можна звести до 3 груп;

1. Послуги, пов'язані з розрахунково-касовими, кредитними, валютними і

іншими операціями, обсяги яких підлягають врахуванню;

2. Консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної

документації і інші інженерні послуги, на аналоги яких є цінники і

калькуляції;

3. Послуги, обсяги яких точно не можуть бути враховані або на аналоги

яких будуть відстуні цінники і калькуляціі.

Банківськими послугами можна вважати також дії банка, що сприяють його

основним функціям і направлені на зростання прибутковості діяльності банка.

Комерційні Банки здійснюють кредитування підприємств, об’єднань, установ на

принципах терміновості, повернення і платоспроможності кредитів.

Операції по кредитуванню, нарахуванню і сплаті відсотків неможливі без

підготовки пакету документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації

чинності умов кредитного договору, участі в підготовці договору застави

матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта, видачі банком гарантії

погашення кредиту і відсотків по ньому, видачі банком гарантії оплати

поставлених товарно-матеріальних цінностей, проведення на прохання клієнтів

аналізу господарсько-фінансової діяльності з виробленням рекомендацій.

Залучення банком ресурсів для кредитування нерозривно пов'язане з послугами

банку по відкриттю депозитного рахунку для юридичних осіб, з розвитком

роботи банку по залученню вкладів громадян до вімоги, термінових, цільових,

договірних, накопичувальних, перерахування вкладів в кредитні установи

іншої банківської системи, видаванням вкладів, методологічною допомогою в

організації ведення розрахункових операцій підприємствами та інше. Окрім

залучення вкладів і розміщення їх у вигляді кредитів комерційні Банки:

- здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-

кореспондентів, їхнє касове обслуговування, інкасацію грошового виторгу і

доставку цінностей;

- відкривають і ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів, в

тому числі іноземних;

- випускають, продають, купують і зберігають акції, облігації, інші

цінні папери і платіжні документи.

Прибутки комерційному банку приносять операції з цінними паперами.

Їхній розвиток пов'язаний з такими послугами, як первинне розміщення цінних

паперів інших елементів, послуги по купівлі (продажу) цінних паперів для

юридичних і фізичних осіб, зберігання в банку свідоцтв акціонерів, цінних

паперів клієнтів, купівля і продаж цінних паперів на фондовій біржі за

дорученням довірника, спостереження за курсом цінних паперів, операції з

цінними паперами населення, включаючи управління їхнім використанням,

консультаційні послуги по організації випуску акцій, облігацій, розвитку

ринку цінних паперів.

Комерційні банки також здійснюють фінансування капітальних вкладень за

дорученням володарів або розпорядників засобів, що інвестуються. Операції

по фінансуванню і кредитуванню капітальних вкладень і капітального ремонту

підприємств -- найбільш складні і трудомісткі в діяльності комерційних

банків. Тому такі операції сопроводжує безліч банківських послуг, серед

них: укладання завдань на проектування; перелік сукупних кошторисів

розрахунків вартості будівництва за індексами; контроль вірності укладання

і обгрунтування витрат в договірних цінах на будівництво і проектну

документацію (до їхнього погодження і затвердження); проведення

інвентаризації виконаних і оплачених обсягів будівельно-монтажних робіт;

технічний нагляд за здійсненням будівництва об’єктів, перевірка кошторисів

на пусконалагоджувальні роботи і перевірка цих робіт в ході їхнього

виконання; надання допомоги по розміщенню замовлень на виконання проектно-

дослідницьких, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт;

експертиза проектно-кошторисної документації; участь в роботі по

перерахунку вартості основних фондів, пов'язаної з процесом приватизації.

Комерційні банки також:

- набувають прав вимоги платежу, що випливає з постачання товарів і

надання послуг (факторинг)

- виявляють консультаційні послуги (у тому числі інвестиційне

консультування)

- здійснюють лізингові операції;

- видають гарантії і інші зобов'язання за третіх осіб;

- виробляють інші агентські операції і угоди згідно з дозволом

Центрального Банку, що видається в межах його компетенції.

Мета даної дипломної роботи -- показати всі переваги розвитку саме

лізингових послуг на Україні, розкрити недоліки, проблеми, що виявляють

негативний вплив на становлення ринку банківських послуг і запропонувати

можливі шляхи рішення цих проблем.

ІI. історія розвитку лізингу та його місце в спектрі послуг комерційних

банків.

Лізинг – похідне від англійського дієслова «to lease», що означає

здавати або брати майно в аренду.

Лізингом називають майнові відносини, що складаються в такий спосіб:

одна організація (користувач) звертається до іншої (лізингової компанії) з

проханням придбати необхідне їй устаткування й передати його їй у тимчасове

користування.

Лізинг є різновидом оренди або так званої посередницької аренди, що

забезпечує інввестиції засобами виробництва за посередництва лізингової

фірми.

Оренда, крім лізингу, включає також такі господарскі операції, як

наймання та прокат, кожна з яких має свої специфічні риси. Лізинг на

відміну від наймання, як правило, не стосується оренди землі, житла й лише

в окремих випадках включає оренду виробничих площ.

Більш тривалі строки відрізніють лізинг і від прокату. Крім цього,

речі, які даються на прокат, потрібні здебільшого для індивідуального чи

групового використання, без отримання прибутку від користування ними. У

разі лізингу орендуються засоби виробництва, призначені для виробництва та

реалізації продукції та послуг.

Звичайно, між цими трьома формами оренди не існує жорстких меж. Вони

взаємопов’язані, хоча в більшості випадків вони значно відрізняються як за

суттю орендних відносин, так і за статусом осіб, які виступають як орендарі

та орендодавці.

Найперша згадка про лізинг є в «Законах» Хаммурапі близько 1800 р. до

н.е. Римська імперія також не залишалась осторонь. Пов’язані з лізингом дії

отримали своє відображення в «Інституціях» Юстиніана. В Англії лізинг

поширюється з 1284р. Проте особливого розвитку він набув під час

промислових революцій. Об’єктом лізингу в XIX столітті були залізничні

вагони, що здавалися окремими компаніями власникам шахт для перевезення

вугілля. Саме звідси й пішло право орендаря купувати майно після закінчення

терміну оренди.

Однак дійсно поширеним явищем лізинг став у США. «Батьком» лізингу

вважається Генрі Шонфенльд, який організував у 1952 році компанію «United

States Leasing Corp.», яка вже в 1959 році відкрила свої філії в Англії та

Канаді.

Сучасний лізинг бере свій початок у практиці північноамериканських

промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX

століття в США орендні операції в промисловості, на транспорті та в галузі

зв’язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система

лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для

незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «БТК», яка

першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити

найбільшу в світі телефонну мережу й навіть прокласти кабельні лінії на дні

океану, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики

інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз.

Особливо сприяло зростанню лізингового бізнесу прийняття урядом США

низки законодавчих актів, які підвищили зацікавленість американських

бізнесменів у цьому виді операцій.

Найбільшого поширення в СШАнабули нормативний та посередницький

фінансоаий лізинг. Лізингоаим бізнесом, як правило, займаються збутові

служби виробників коштовної техніки. При цьому лізингодавці зберігають за

собою права власності на об’єкт лізингу аж до його купівлі і зобов’язуються

надавати орендарю додаткові послуги з ремонту, страхування обладнання тощо.

Так, у разі лізингу комп’ютерів корпорація «IBM» бере на себе витрати щодо

обслуговання машин у розмірі ввід 5 до 10% їх ціни. Крім того, в

лізинговому договорі часто передбачається можливість повернення комп’ютера

раніше строку або заміна його на інші типи машини (більш сучасні).

Посередницький лізинг, який здійснюється за допомогою банків та

фінансових органів, почав розвиватися в США порівняно пізно, але досить

успішно. 70-80ті рноки для лізингу в США пройшли під знаком зростання

обсягів посередницької діяльності взагалі.

Специфіка американського лізингового бізнесу полягає ще й у тому, що

вид орендованого майна часто визначає форму лізингу. Транспортні засоби та

промислове обладнання виступають, як правило, предметами фінансового

лізингу; сільськогосподарське обладнання орендується на засадах хайрингу;

будівельна техніка, прилади для наукових і методичних цілей знаходяться у

сфері оперативного лізингу і навіть рентингу.

Американські лізингові компанії поступово розширюють свій вплив у

сфері послуг,на яку на початку 90-х років припадало вже до 70% валового

національного продукту США і 75% зайнятих трудовою діяльністю в країні.

Американські соціологи вважають, що до початку XXI століття останній

показник досягне 90% і сфера послуг поглине поки що досить численні

робітничі професії. Зокрема дослідження свідчать, що до послуг які найбільш

деномічно розвиваються зараз, належать страхування, кредитування, лізингові

операції, ноу-хау, інжиніринг, маркетингові дослідження, а також

телекомунікаційні та консультаційні послуги. Причому багато наукоємких

послуг тісно взаємопов’язані між собою. Так сучасні американські лізингові

компанії не тількі самі знаходять ті види продукції, які цікавлять

споживача, але й здійснюють усі економічні розрахунки, пов’язані з

кредитуванням лізингових операцій; займаються розміщенням обладнання аж до

спорудження цілих комплексних виробництв починаючи із нульового циклу;

навчають персонал; постачають науково-технічну документацію, програмне

забезпечення; допомагають у збуті продукції за своїми ділерськими каналами

тощо.

Про значний розвиток лізингу в США свідчить і той факт, що 80%

американських компаній регулярно отримують на умовах лізингу майно. Однак

відміна кредитування податків на орендоване майно внаслідок податкової

реформи 1986 року та зменшення норм амортизації, що спричинило підвищення

абсолютного розміру податків, особливо федеральних, призвели до послабшання

інтенсивності лізингових операцій.

Американські економісти оптимістично оцінюють перспективи подальшого

розвитку лізингу як в країні, так і за її межами. На сьогоднішній день США

залишаються світовим лізинговим лідером як за обсягами лізингових операцій,

так і за різноманітністю використовуваних форм і видів лізингового бізнесу:

в лізингу тут перебуває 45% виробничого устаткування (в Японії -- 33%, у

ФРН – 18%).

Європа в останні десятиліття також показала свою здатність розвивати

різноманітні форми орендних відносин. Західноєвропейські виробники

пересвідчилися, що оренда стимулює виробництво. За даними французських

соціологів, довгострокова оренда більше стимулює користувача працювати

інтенсивно й якісно, ніж власність на майно. Проте звернутися до лізингу

європейських виробників змусили справи набагато конкретніші. До другою

світової війни оренда засобів виробництва не була поширена в Європі.

Політична й економічна нестабільність не стимулювали здавати в аренду

промислові засоби виробництва. Американський лізинговий досвід (під час і

відразу після закінчення війни) показав Західній Європі перспективність

великих арендних угод, але до початку 60-х років розвиток лізингу

гальмувався відсутністю вільних коштів в економіці європейських країн. Тому

не дивно, що перші великі внутрішні лізингові контракти почали укладати

фірми таких держав, як Швейцарія, Швеція та А встрія.

Лізингові договори в Західній Європі набагато раніше стали носити

міжнародний характер завдяки організації Європейської Економічної

Співдружності (ЄЕС), хоча дуже довго укладалися лише на окремі види машин,

обладнання, а не на комплексні виробництва. Ця практика зберіглась і зараз.

Наприкінці 60-х років у країнах ЄЕС почали з’являтися компанії, які

укладали контракти з фінансового лізингу. Таким видом діяльності в

основному займалися спеціалізовані філії великих банків чи пов’язаних із

ними фінансових посередницьких установ. У 70-ті роки створюються й

національні лізингові асоціації Італії, Австрії, ФРН, Великобританії,

Франції. Саме останні три країни є лідерами європейського лізингового руху.

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери

виробництва, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають

необхідність пошуку і впровадження нетрадиційних для народного господарства

нашої країни засобів поновлення матеріальної бази і модифікації основних

фондів суб'єктів різноманітних форм власності. Місце лізингового бізнесу в

підприємництві визначається передусім самими об'єктами лізингу, являє собою

найважливіші елементи активної частини основних фондів -- машини,

обладнання, транспортні та інші засоби. В самому широкому розумінні лізинг

являє собою комплекс майнових відношень, що складаються в зв'язку з

передачею майна в тимчасове користування.

Лізинг розглядається з різноманітних точок зору, в основі яких

знаходиться суперечлива, подвійна природа лізингу. Ця подвійність

проявляється в тому, що, з одного боку, лізинг являє собою вкладення

засобів на зворотній основі в основний капітал. Надаючи на певний період

елементи основного капіталу, власник у встановлений час одержує їх назад,

одже. працюють принципи терміновості і зворотності; за свою послугу він

одержує винагороду у вигляді комісійних (завдяки цьому забезпечуючи

реалізацію принципу платності).

Отже, по свєму змісту, лізинг відповідає кредитним відношенням і

зберігає суттєвість кредитної угоди. По формі, оскільки позичкодавець і

позичальник оперують з капіталом не в грошовій формі, а в продуктивній,

лізинг зовні подібний з інвестиціями капіталу.

Таким чином, якщо розглядати лізинг у якості передачі майна в

тимчасове користування на умовах терміновості, возвратності і платності,

його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди.

В економічному розумінні лізинговий кредит є кредит, що надається

лізингодавцем лізингоодержувачу в формі користування майна, що передається.

Суб'єктами лізингового кредиту виступають в особі позичальника --

лізингоодержувач, в особі заимодавця -- лізингодавець, а об'єктом позички є

машини, обладнання, транспортні засоби та інші елементи основних фондів.

Класифікація видів лізингу ускладнена декількома обставинами:

- у правових системах різноманітних країн існують не тільки

різноманітні визначення лізингу, але і окремі його вигляди;

- риси різноманітних видів угод лізингу можуть поєднуватись в одному

договорі в залежності від конкретних, узгоджених учасниками умов;

- при виділенні видів лізингу виходять з декількох ознак класифікації.

Найбільш характерними є наступні види лізингу:

1. Фінансовий лізинг характеризується передусім тим, що термін на який

обладнання передається в тимчасове користування, співпадає по тривалості з

терміном його повної амортизаціі. По закінченню терміну користувач може

придбати майно у власність або відновити договір на нових умовах. У першому

випадку у договорі передбачається право опціону лізингоотримувача на

покупку. Повний обсяг обов'язків по страхуванню, технічному обслуговуванню

і ремонту покладається на користувача майна.

2. Оперативний лізинг відрізняється тим, що термін оренди за ним

менший, ніж економічний термін служби майна. Объктом оперативного лізингу,

як правило, є обладнання з високими темпами старіння.

3. Лізинг з поверненням розглядається як різновид фінансового лізингу.

Його ознака полягає у тому, що власник майна передає право власності на

нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу, тобто продає його

і водночас вступає з ним в інші відношення -- у якості користувача цього

майна.

4. Те що складається на внутрішньому ринку країни дефіцит товарно-

матеріальных цінностей відкриває перспективи такому виду лізингу, як лізинг

по залишковій вартості. Він застосовується на обладнання що вже знаходиться

в експлуатації, тому обєкт лізингу оцінюється не по початковій, а по

залишковій вартості, що повинно значно знизити вартість лізингу.

5. Відносини, при яких технічне обслуговування обладнання повністю

лягає на лізингоотримувача визначаються як чистий лізинг. Власну назву він

отримав тому, що у лізингові платежі в даному випадку не включаються

виплати лізингодавця по експлуатації.

6. Якщо лізингодавець може запропонувати лізингоотримувачу набір

послуг по експлуатації обладнання, то має місце так званий «мокрий» лізинг.

При передачі у користування обладнання зі складними технічними

характеристиками застосовують даний вид лізингу.

7. Міжнародний лізинг може бути експортним або імпортним.

При експортному лізингу зарубіжною стороною є лізингоотримувач, а при

імпортному -- лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносяться і угоди,

які проводяться лізингодавцем і лізингоотримувачем однієї країни, якщо хоча

б одна з сторін будує свою діяльність і має капітал спільно з зарубіжною

фірмою, наприклад, є спільним підприємством.

ІII. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ

ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Етапи лізингових угод

Умовно можна виділити чотири етапи лізингової угоди:

1 етап. Попередній. На цьому етапі здійснюється підготовча робота --

консультування: розробка індивідуальної концепції лізингу, консультація при

виборі лізингу.

2 етап. На другому етапі проводиться робота, що передує укладенню ряду

юридичних договорів, проведення якої зумовлене складним характером

багатосторонніх відношень при лізингу, необхідністю докладного вивчення

умов і особливостей кожної угоди; вирішується питання про джерела

фінансування угоди. На даному етапі оформлюється заявка майбутнього

лізингоотримувача, готуються висновки про кредитоспроможність клієнта і

розраховується эффективність лізингового проекту. Все це відбивається в

замовленні-наряді, що направляється постачальнику.

3 етап. Цей етап відіграє головну роль в організації управління

лізингом. На цьому етапі виробляється юридичне закріплення лізингової

угоди. Оформляються наступні документи:

. договір про купівлю-продаж об'єкту лізингу;

. акт про прийняття об'єкту лізингу в експлуатацію;

. лізингова угода;

. договір про технічне обслуговування майна, що передається в

лізинг;

. договір на страхування об'єкту лізингу.

4 етап. Період безпосереднього використання лізингу. Цей етап

супроводжується відображенням лізингових операцій в бухгалтерському обліку

і звітності. На даному етапі відбувається оплата лізингодавцю лізингових

платежів і після закінчення терміну лізингу оформляються відношення по

подальшому використанню об'єкту лізингу.

Проведенню лізингових операцій передує велика організаційна робота.

Для успішної діяльності банк повинен володіти можливостями широкої реклами

лізингових операцій і їхніх переваг для потенційних лізингоотримувачів.

Велике значення має вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій,

виявлення попиту на певні види обладнання. При цьому до уваги приймаються

різноманітні чинники: коливання ринкових цін на те або інше обладнання, що

користується попитом, ціни і тарифи на інші супутні лізингу послуги

(ремонт, технічне обслуговування), зміна транспортних тарифів і т.д.

Загальною метою попередньої роботи є пошук потенційних клієнтів,

зацікавлених в здійсненні лізингу. Разом з тим ініціатива в проведенні

лізингових операцій може виходити і від майбутнього лізингоотримувача.

Всі подальші взаємовідносини між сторонами грунтуються на основі

заявки-клопотання, яке надається лізингоотримувачу майбутнім користувачем.

Воно підготовлюється в довільній формі і повинно містити технічний опис

необхідного обладнання, його комерційні параметри, найменування і реквізити

постачальника. Водночас з ним лізингоотримувач представляє документи, що

характеризують окремі показники діяльності лізингоотримувача. Для оцінки

можливості виконання лізингоотримувачем платіжних зобов'язань, лізингодавцю

слід оцінити економічну діяльність клієнта з точки зору його

платоспроможності. Оцінка платоспроможності лізиногоотримувача може

вироблятися по загальній схемі, прийнятій для аналізу банком

кредитоспроможності своїх клієнтів. Разом з тим лізингодавцю слід звернути

увагу на те, що лізингова операція носить, як правило, довгостроковий

характер, тому його повинна цікавити спроможність лізингоотримувача

виконувати всі платіжні зобов'язання в перспективі, відповідній терміну

лізингової угоди. На підставі проведеної роботи аналітичним відділом банку

підготовлюються висновки про кредитоспроможності клієнта і рекомендації по

встановленню з ним лізингових угод. В ряді випадків лізингодавець може

вимагати надання йому необхідних гарантій.

У випадку позитивного рішення питання лізингодавець спрямовує

постачальнику замовлення на постачання обладнання. Відношення між

лізингодавцем і постачальником можуть також оформлюватися договором купівлі-

продажу.

Після отримання лізингодавцем підписаного акту про прийняття в

експлуатацію і виписаних рахунків він зобов’язується виконувати свою

основну функцію в лізингових відносинах -- провести оплату шляхом переказу

на ім'я постачальника загальної суми постачання. Контрагенти обговорюють і

особливості розрахунків між ними. Так, на основі взаємної домовленості

постачальнику може бути наданий аванс в певному відсотку від вартості

об'єкту лізингу (на практиці не більш 10-20%), оплата основної частини

вартості здійснюється одноразово після підписання акту прийняття в

експлуатацію або періодичними платежами протягом обумовленого періоду.

Лізингова угода укладається між лізингодавцем і лізингоотримувачем про

надання лізингоотримувачем в користування для виробничої експлуатації

об'єкту лізингу, опис якого додається в специфікації в лізинговій угоді в

якості його неоплаченной частини.

В тексті умов лізингу міститься найменування фірми-постачальника,

термін, до якого постачальник зобов'язується надати об'єкт угоди, і місце

постачання.

Лизингодавець має право поступитись своїми правами по лізинговій угоді

або будь-якими інтересами, що випливають з неї, повністю або частково

третій особі без згоди користувача, але з повідомленням його про це.

Лізингова угода набирає чинності з дати введення обладнання як об'єкту

угоди в експлуатацію і діє протягом встановленого в угоді терміну.

Лізингова угода вважається припиненою по закінченні терміну її

чинності. Лізингоотримувач не може відмовитися від лізингу до закінчення

терміну угоди. У випадку її розірвання він зобов'язаний внести лізингодавцю

компенсацію, що дорнівнює всій сумі закриття угоди (всю несплачену в термін

лізингову плату і загальну суму наступних внесків, яка мала бути внесена,

якщо б угода не була розірвана).

Лизингоотримувач має право розірвати угоду тільки у тому випадку, якщо

при прийманні обладнання виявляються його недоліки, що виключають нормальну

роботу і усунення яких неможливо. Про розірвання угоди він повинен

повідомити лізингодавця у писмовій формі не пізніше 10 днів зі дня

закінчення терміну постачання обладнання. Всі суперечки, що виникають в

зв'язки з укладенням і виконанням лізингової угоди, вирішуються між

сторонами в арбітражі або суді.

В лізинговій угоді вказується сума лізингового платежу, засіб його

сплати і периодичність лізингових внесків.

Лізингові внески, як правило, в основному мають грошову форму, коли

платіж проводиться за рахунок грошових засобів. У випадку натуральної форми

платежу розрахунки проводяться на компенсаційній основі або товарами,

створюваними на обладнанні, що орендується, або шляхом надання зустрічної

послуги лізингодавцю. Можлива змішана форма платежу, коли поряд з грошовими

виплатами допускаються платежі товарами або послугами.

При перерахуванні лізингових внесків в більшості випадків

використовуються платежі з фіксованою загальною сумою платежу. Лізингова

плата в цьому випадку включає в себе амортизаційні відрахування від

вартості аредного обладнання, плату за користування позичковими засобами,

суму комісійної винагороди лізингодавцю і плату за надання їм додаткових

послуг по угоді. Лізинговий платіж з авансом (депозитом) допускає, що

користувач майна представляє лізинговий платіжа в встановленому в момент

підписання угоди розмірі, а інша сума платежу сплачується після підписання

акту про приймання обладнання в експлуатацію. Мінімальна лізингова плата

являє собою суму всіх лізингових платежів, що повинен здійснити користувач

за весь період лізингу, і суму, яку він повинен сплатити, якщо має бажання

придбати майно у власність після закінчення терміну лізингу.

На практиці преважають періодичні лізингові внески. В лізинговій угоді

повинен бути прийнятий в якості додатку графік сплати періодичних

лізингових внесків. Одноразовий платіж в поєднанні з періодичними внесками

застосовується у випадку, якщо в угоді передбачена виплата лізингоодавцю

авансу.

Амортизація на обладнання, що використається, може начислятися

звичайним способом в залежності від балансової вартості обладнання, терміну

його служби і встановленої норми амортизації і способом прискореної

амортизації, при якому норма річних амортизаційних відрахувань на повне

відновлення збільшується, але не більш ніж в два рази. Крім того, малі

підприємства поряд з застосуванням прискореного засобу амортизації можуть в

перший рік експлуатації машин і обладнання списувати до 20% першопочаткової

вартості основних фондів із терміном служби понад трьох років.

Правові і методичні засади розрахунку

та проблема забезпечення гнучкості лізингових платежів

Відповідальним і одним з найбільш складних етапів підготовки

лізингової угоди є визначення суми лізингових платежів. Відповідно до ст. 7

Закону України “Про лізинг” розмір, графік сплати і умови перегляду

лізингових платежів належить до істотних умов договору лізингу. Склад і

розмір цих платежів мають бути економічно обгрунтованими.

У загальному вигляді лізингові платежі є однією з економічних форм

реалізації права власності на майно (об’єкт лізінгу), а саме формою

розподілу між лізингоодержувачем-користувачем і лізингодавцем-власником

доходу (прибутку), створеного в процесі використання об’єкта лізингу. Якщо

для лізингодавця лізингова угода має сенс за умови отримання певного

прибутку (не меншого ніж по вкладах у банк), то й лізингоодержувач після

сплати платежів має отримати дохід, достатній для розширеного відтворення і

особистого споживання.

Крім розподілу прибутку, лізингові платежі виконують функції

відшкодування вартості лізингового майна, накопичення капіталу і

стимулювання підприємницької діяльності.

Об’єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є вартість і

стан об’єкта лізингу, норми амортизації,відсотки за кредит, вартість

супутних послуг лізингодавця і постачальника, податкові пільги тощо.

Нижньою межею суми лізингових платежів при фінансовому лізингу є їх

мінімально можливий рівень, при якому забезпечується просте відтворення

об’єкту лізингу.

Однією з головних переваг лізингових операцій, крім можливості

користування об’єктом лізингу без сплати його вартостіє гнучкість

лізінгових платежів. Класичний лізинг передбачає можливість встановлення

порядку сплати лізингових платежів за домовленнистю сторін (відповідно до

чинного у тій чи іншій країні фінансового законодавства). Визначення за

домовленністю сторін розміру, способу, форми і строків внесення лізингових

платежів та умов їх перегляду продекларовано в п. 3 ст. 16 закону України

“Про лізинг”.

Результати аналізу світового досвіду показують, що лізингові платежі

можуть розрізнятися і за складом елементів,які враховуються під час

розрахунку, і за методом нарахування платежів, і за способом та

переодичністю сплати, і за формою розрахунків.

Так, за способом сплати розрізняють платежі лінійні (рінвими

частками), прогресивні (розмірами, що збільшуються), дегресивні (розмірами,

що зменьшуються), прискорені, сезонні та ін.

За періодичністю сплати платежі поділяються на щорічні,

піврічні,щоквартальні та щомісячні, а за термінами їх внесення - на такі,

що вносяться на початку, в середені та в кінці періоду сплати.

Законом України «Про лізинг» визначено такі обов’язкові складові

(елементи) лізингових платежів (п. 2 ст. 16):

сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта

лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит

для придбання майна за договором лізингу;

платіж як винагорола лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

сума відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта

лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Результати аналізу договорів лізингу та відповідної науково-методичної

літератури показали, що до складу платежів можуть також входити:

премія лізингодавцю за ризик;

митні платежі;

сума податків, які лізингодавець сплачує за об’єкт лізингу, якщо такі

передбачені чинним законодавством.

Вигідним для лізингоодержувача є включення до загальної вартості

лізингу також таких витрат:

на транспортування об’єкту лізингу до місця його експлуатації;

на монтажні та пусконалагоджувальні роботи;

на навчання фахівців для роботи на лізинговому устаткуванні тощо.

Таким чином, сума лізингових платежів не зводиться лише до вартості

повної або часткової амортизації об’єкта лізингу, як це інколи вважають.

Структура платежів має багатокомпонентний характер. Розглянемо деякі їх

складові.

Відшкодування вартості, точніше залишкової вартості, об’єкта лізингу

здійснюється по періодах, як правило, у розмірі відповідних амортизаційних

відрахувань.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про лізинг»договором лізингу за

домовленістю сторін може бути передбачена прискорена амортизація об’єкту

лізингу.

Проте, як справедливо зауважує російський дослідник лізингу

Л.Прилуцький[1], сума відшкодування вартості об’єкта лізингу необов’язково

має дорівнювати нарахованій амортизації. Це зауваження має принципове

значення.

Плата за кредитні ресрси (процент за кредит) визначається шляхом

множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках,

поділену на 100.При цьому під кредитними ресурсами розуміється сума боргу,

яка постійно зменшується, і тоду плата за кредит також постійно

зменшується.

Винагорода лізингодавця (лізингова маржа, комісійна винагорода тощо)

включає в себе власні витрати лизингодавця і його прибуток. До складу

вказаних витрат входить, наприклад, оплата послуг лізенгових брокерів.

Щодо розміру комісійної винагороди існують різні думки. Найчастіше

вважають, що він визначається за кожний період шляхом множення несплаченої

вартостілізингового майна на річну процентну ставку комісійної винагороди в

частках.

Додаткові послуги лізингодавця лізингоодержувачу можуть бути

непостійними і оплачуватися неравномірно. Це залежить від змісту, обсягу і

періодичності (тривалості) послуг та умов укладеного договору лізингу.

Вартість послуг може бути обчислена і додана до основної суми лізингового

платежу. До додаткових послуг належать:

інформаційні, консалтингові,юридичні;

технічні;

щодо навчання персоналу;

рекламні;

оплата відряджень лізингоодержувача;

інші послугилізингодавця.

Розмір премії за ризик залежить від рівня та видів ризику лізингодавця

під час реалізації лізингової угоди. Премія за ризик лізингодавця може бути

врахована у ставці його комесійної винагороди, а через неї - у ставці

лізингового процента, яка об’єднує ставки по кредитах та комісійної

винагороди. Чим більше ризик, тим вища ставка.

Проблема сплати мита виникає за договорами міжнародного лізингу, а

його розмір визначається згідно з вимогами чинного законодавства.

Загальна сума лізингових платежів не є постійною величиною. Вона

залежить від швидкості відшкодування вартості об’єкта лізингу: чим швидше

окуповується вартість лізингового майна, тим менші відсоткі нараховуються

на ще непогашену вартість цього майна. І навпаки, перенесення сплати перших

лізингових платежів на більш пізній термін призводить до зростання

нарахованих відсотків на вартість лізингового майна і загальної суми

платежів.

У договорі лізингу може бути передбачено зміну загальної суми, графіка

і розміру окремих виплат лізингових плітежів за домовленістю сторін у

випадку виникнення нових обставин, які можуть спричинити втрати сторін. До

таких обставин можна віднести зростання темпів інфляції вище визначеного

сторонами рівня, суттєву зміну рівня відсотків за кредит тощо.

Чи не найважливішим є вибір методу нарахування лізингових платежів. З

практики та науково-методичної літератури відомі такі основні методи:

з регулярним періодичним відшкодуванням вартості майна рівними або

нерівними частками;

з відстрочкою платежів:

з авансовим платежем;

з авансуванням викупу об’єекта лізингу за залишковою вартістю;

за обраною сторонами договору підставою.

Відомі також платежі зі зростаючоюставкою лізингового процентк,

платежі у разі переоцінки вартості лізингового майна та ін.

Окрему групу становлять розрахунки, що базуються на теорії фінансових

рент без застосування норм амортизації, згідно з якими всі поточні платежі

(крім авансового) є рівними, але мають різну структуру.

Для розгляду безпосередньо методики розрахунку лізингових платежів для

спрощення приймаємо, що додаткові витратиза договором лізингу і митні

витрати відсутні, страхування майна здійснює лізингоодержувач, а ставка

процента за кредит і комесійної винагородиоб’єднані у ставці лізингового

процента (лізингоодуржувачу важливо знати загальний процент комісійних,

який він має сплачувати незалежно від того, яку їх частку лізингодавець

віддасть за кредит).

Загальна сума відшкодування вартості лізингового майна визначається як

добуток балансової вартості майна на річну норму амортизаційних

відрахувань, на реновацію цього майна і на період дії лізингової угоди.

Розмір відшкодування за кожний період сплатирозраховуєтьсяшляхом ділення

добутку балансової вартості майна і річної норми амортизації на кількість

лізингових платежів за рік.

Лізинговий процент (сумарний розмір комісійних) за кожний період

визначається шляхом ділення добутку невідшкодованої вартості лізингового

майна і річної ставкі лізингового процента на кількість лізингових платежів

за рік.

Загальна сума лізингових платежів дорівнює сумі відшкодувань вартості

об’єкта лізингу і лізингового процента за всі періоди сплати.

Розглянемо серіюумовних прикладів, об’єднаних спільними вихідними

даними.

Нехай укладено договір фінансового лізингу терміном на 4 роки з двома

сплатами лізингових платежів щорічно, рівномірним відшкодуванням вартості

лізингового майна при нормі амортизації 10% від залишкової вартості об’єкту

лізингу. Первісна балансова вартість лізингового майна становить 2400 од.

Викуп об’єкта лізингу здійснюється за його залишковою вартістю на момент

закінчення договору лізингу (стандартний варіант).

Задача полягає у визначенні розміру кожної сплати, загальної суми

лізингових платежів та вартості викупу лізингового майна. Розв’язати цю

задачу дає змогу графік лізингових платежів (табл.1)

Таблиця 1

Гарафік сплати лізингових платежів у разі

періодичного рівномірного відшкодування вартості лізингового майна

|Номер |Залишкова |Відшкодування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу |вартість майна, |вартості майна, |процент, |платіж, |

| |гривень |гривень |гривень |гривень |

|1 |2 400 |240 |240 |480 |

|2 |2 160 |240 |216 |456 |

|3 |1 920 |240 |192 |432 |

|4 |1 680 |240 |168 |408 |

|5 |1 440 |240 |144 |384 |

|6 |1 200 |240 |120 |360 |

|7 |960 |240 |96 |336 |

|8 |720 |240 |72 |312 |

|Разом...|480 |1 920 |1 248 |3 168 |

Як випливає з даних табл.1, загальна сума лізингових платежів

становить 3 168 од., з них 1 920 од. - відшкодована вартість майна.

Залишкова вартість цього майна, по якій має бути здійснений його викуп,

дорівнює 480 од.

Вплив нерівномірного розподілу суми річного відшкодування

вартості лізингового майна між окремими сплатами на розмір і загальну суму

платежів відображають дані табл.2. Нехай у першому випадку на перше

півріччя припадає 2/3 річних амртизаційних відрахувань, на друге 1/3, а в

другому віпадку - навпаки.

Таблиця 2

Гарафік сплати лізингових платежів у разі

нерівномірного відшкодування вартості лізингового майна

|Номер |Залишкова |Відшкодування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу |вартість майна, |вартості майна, |процент, |платіж, |

| |гривень |гривень |гривень |гривень |

|І випадок |

|1 |2 400 |320 |240 |560 |

|2 |2 080 |160 |208 |368 |

|3 |1 920 |320 |192 |512 |

|4 |1 600 |160 |160 |320 |

|5 |1 440 |320 |144 |464 |

|6 |1 120 |160 |112 |272 |

|7 |960 |320 |96 |416 |

|8 |640 |160 |64 |224 |

|Разом...|480 |1 920 |1 216 |3 136 |

|ІІ випадок |

|1 |2 400 |160 |240 |400 |

|2 |2 240 |320 |224 |544 |

|3 |1 920 |160 |192 |352 |

|4 |1 760 |320 |176 |496 |

|5 |1 440 |160 |144 |304 |

|6 |1 280 |320 |128 |448 |

|7 |960 |160 |96 |256 |

|8 |800 |320 |80 |400 |

|Разом...|480 |1 920 |1 280 |3 200 |

З даних табл.2 видно, що при однаковій сумі відшкодування

вартості лізингового майна (1920 од.) менша сума лізингового процента і

всього лізингового платежу буде тоді, коли швидше відшкодовується вартість

об’єкта лізингу (більша частина амортизаційних відрахувань сплачується в

першому півріччі кожного року).

Розглянемо тепер, як впливають на суму лізингових платежів

відстрочка платежів першого року (табл. 3) та протилежний приклад - сплата

авансового платежу (табл. 4).

У разі відстрочки платежів першого року відкладається

відшкодування вартості лізингового майна. Щодо лізингового процента, то

лізингоодержувач має відшкодувати лізингодавцю втрачені надходження. Тому

на момент першої сплати виникає заборгованість лізингоодержувача, сума якої

додається до суми першого лізингового платеду. У зв’язку зі зменшенням

кількості платежів збільшується норма амортизації майна.

Внесення авансового платежу, навпаки,зумовлює зменшення норм

амортизації.

Таблиця 3

Гарафік сплати лізингових платежів у разі

відстрочки платежу

|Номер |Залишкова |Відшкодування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу |вартість майна, |вартості майна, |процент, |платіж, |

| |гривень |гривень |гривень |гривень |

|1 |2 400 |-- |-- |-- |

|2 |2 400 |-- |-- |-- |

|3 |2 400 |300 |240 + 480 |1 020 |

|4 |2 100 |300 |210 |510 |

|5 |1 800 |300 |180 |480 |

|6 |1 500 |300 |150 |450 |

|7 |1 200 |300 |120 |420 |

|8 |900 |300 |90 |390 |

|Разом...|600 |1 800 |1 470 |3 270 |

Таблиця 4

Гарафік сплати лізингових платежів у разі

застосування авансового платежу

|Номер |Залишкова |Відшкодування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу |вартість майна, |вартості майна, |процент, |платіж, |

| |гривень |гривень |гривень |гривень |

|(аванс) |2 400 |400 |-- |400 |

|1 |2 000 |200 |200 |400 |

|2 |1 800 |200 |180 |380 |

|3 |1 600 |200 |160 |360 |

|4 |1 400 |200 |140 |340 |

|5 |1 200 |200 |120 |320 |

|6 |1 000 |200 |100 |300 |

|7 |800 |200 |80 |280 |

|8 |600 |200 |60 |260 |

|Разом...|400 |2 000 |1 040 |3 040 |

Отже, у разі подовження терміну лізингу ще на один рік в обох

випадках (див. табл. 3 і 4) одночасно завершиться відшкодування вартості

лізингового майна. Тобто дані обох таблиць є співставними. При цьому

помітно, що внесення авансового платежу виявляється більш вигідним для

лізингоодержувача, ніж використання відстрочки платежів. Цей висновок

повністю відповідає раніше зробленому висновку за даними табл.2

У випадку прискореної амортизації за рахунок відшкодування

протягом першого року 40% вартості майна (по 20% на 1-й і 2-й платежі), а

потім рівномірної амортизації залишкової вартості загальна сума лізингових

платежів зменшилася на

168 - 3 066 = 102 од (табл. 5)

Таблиця 5

Гарафік сплати лізингових платежів у випадку

прискореної амортизації об’єкта лізингу

|Номер |Залишкова |Відшкодування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу |вартість майна, |вартості майна, |процент, |платіж, |

| |гривень |гривень |гривень |гривень |

|1 |2 400 |480 |240 |720 |

|2 |1 920 |480 |192 |672 |

|3 |1 440 |180 |144 |324 |

|4 |1 260 |180 |126 |306 |

|5 |1 080 |180 |108 |288 |

|6 |900 |180 |90 |270 |

|7 |720 |180 |72 |252 |

|8 |540 |180 |54 |234 |

|Разом...|360 |2 040 |1 026 |3 066 |

У разі застосування варіанта сплати залишкової вартості

лізингового майна під час дії договору лізингу згідно з прийнятими

стандартними умовами за 4 роки ( 8 платежів ) відшкодовується вартість

лізингового майна на загальну суму 240 * 8 = 1 920 од.

Залишкова вартість цього майна становить 2 400 - 1 920 = 480 од.

Розрахунок лізингових платежів при равномірній передплаті залишкової

вартості майна наведено в табл.6

Таблиця 6

Гарафік сплати лізингових платежів у разі

авансування викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю

|Номер |Залишкова |Відшкодуванн|Авансування |Лізинговий |Лізинговий |

|платежу|вартість |я вартості |викупу |процент, |платіж, |

| |майна, |майна, |об’єкта |гривень |гривень |

| |гривень |гривень |лізингу, | | |

| | | |гривень | | |

|1 |2 400 |240 |60 |240 |540 |

|2 |2 100 |240 |60 |210 |510 |

|3 |1 800 |240 |60 |180 |480 |

|4 |1 500 |240 |60 |150 |450 |

|5 |1 200 |240 |60 |120 |420 |

|6 |900 |240 |60 |90 |390 |

|7 |600 |240 |60 |60 |360 |

|8 |300 |240 |60 |30 |330 |

|Разом..|0 |1 920 |480 |1 080 |3 480 |

|. | | | | | |

Згідно з даними таблиці сума лізингових платежів становить 3 480 од.,

в той час як за стандартним варіантом (див. табл. 1) загальна сума платежів

та викупу майна по залишковій вартості дорівнює

3 168 + 480 = 3 648 од., тобто на 168 од. більше.

Отже, поступове відшкодування залишкової вартості (вартості викупу)

лізингового майна протягом дії договору лізингу є економічно ефективним.

Таким чином, ми розглянули основні варіанти розрахунку лізингових

платежів. Отримані результати слід скорегувати на суми додатковиих витрат

лізингодавця, передбачених договором лізингу.

Велика різноманітність видів і форм лізингових платежів забезпечує

сторонам лізингової угоди можливість вибору найбільш прийнятного варіанта.

Однак українські лізингодавці та лізингоодержувачі такої можливості не

мають. У проекті Закону «Про лізинг» (п.2 ст.16) передбачалося обов’язкове

відшкодування в лізинговому платежі «частини вартості об’єкта лізингу, що

амортизується, але не більш як 1/4 його вартості у кожному платежі». Це

визначення забезпечувало свободу вибору способу відшкодування.

Але у прийнятому Законі цей пункт отримав нову редакцію, згідно з якою

в кожному платежі відшкодовується частина вартості об’єкта лізингу, що

амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж.

Легко переконатися, що з усіх наведених варіантів розрахунку

лізингових платежів умовам Закону відповідає лише перший стандартний

варіант. Адже всі інші варіанти передбачали відшкодування вартості в інших

розмірах.

Так, у разі відстрочки платежу протягом обумовленого договором терміну

платежі, а отже і відшкодування вартості майна, взагалі не здійснюються і

протягом наступного періоду відшкодування відбувається в розмірах, що не

перевищують нараховану амортизацію (див. табл. 4, де були відстрочені

платежі першого року).

У випадку авансових платежів, навпаки відбувається в розмірах, менших

за нараховану амортизацію (див. табл. 5).

Законодавство України передбачає лише один жорсткий спосіб нарахування

прискореної амортизації, не придатний для переважної більшості договорів

лізингу. Тому прискорене відшкодування вартості майна за погодженням сторін

фактично блаковано. Так неможливим є наведений вище (див. табл. 6) варіант

з прискореним , відшкодуванням вартості майна протягом першого року.

Таким чином, згідно з чинним законодавством легітимним залишається

лише один варіант розрахунку лізингових платежів, який передбачає

відшкодування вартості лізингового майна у розмірі амортизаційних

відрахувань. Внаслідок цього лізинг втрачає одну з найпривабливіших своїх

особливостей.

Тому до нагальних заходів щодо удосконалення правового

регулювання лізингу слід віднести внесення часткових змін до п. 2 ст. 16

Закону України «Про лізинг» з метою забезпечення гнучкості лізингових

платежів.

IV. Розрахунок РОЗМІРУ комісійних виплат

1. Розмір амортизаційних відрахувань, які отримує лізингодавець

розраховується по формулі:

А= С * На / 100% * Т,

де

А -- амортизаційні відрахування;

С -- балансова вартість обладнання;

На -- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення;

Т -- період чинності лізингової угоди.

2. Розрахунок величини плати за користування кредитними ресурсами:

Пкр= Кр * Скр / 100%,

де

Пкр -- плата за користування кредитними ресурсами;

Кр -- кредитні ресурси, що залучаються для проведення лізингової операції;

Скр -- ставка за користування кредитними ресурсами.

Кр= [ (Сн+Ск) / 2 ],

де

Сн -- вартість обладнання на початок року;

Ск -- вартість обладнання на кінець року;

Т -- кількість років, на яку укладається лізингова угода.

3. Розрахунок розміру комісійних виплат:

Пком=Кр * Ском / 100%,

де

Пком -- плата по комісії;

Ском -- ставка комісійних виплат.

4. Розрахунок розміру додаткових послуг лізингодавця:

Пу=Рком+Ру+Рр+Рдр,

де

Пу -- плата за послуги лізингодавця;

Ру -- видатки на оплату послуг (юридичні консультації, по експлуатації

обладнання і т.д.);

Рком -- відряджувальні видатки робітників лізингодавця;

Рр -- видатки на рекламу;

Рдр -- інші вигляди видатків на оплату послуг лізингодавцю.

5. Розрахунок загальної суми виплат лізингодавцю по лізинговій угоді:

ЛП=А+Пкр+Пком+Пу,

де

ЛП -- загальна сума лізингових платежів.

А -- амортизаційні відрахування;

6. Розрахунок періодичних внесків по лізинговій угоді:

а) при щорічній виплаті внесків:

ЛВ=ЛП / Т,

де ЛВ -- один лізинговий внесок;

б) при щоквартальної виплати внесків:

(ЛВ / Т / 4) * ЛВ=ЛП / Т / 4;

в) при щомісячній виплаті внесків:

ЛВ=ЛП / Т / 12.

Розглянемо розрахунок лізингових платежів на прикладі. Вартість

обладнання, що здається в лізинг -- 550 тис.гривень. Термін лізингу --

чотири року. Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення

обладнання -- 10% річних. Процентна ставка по кредиту, що залучається для

здійснення лізингової угоди -- 10% річних. Погоджений відсоток комісії по

лізингу -- 4% річних. В лізинговій угоді передбачається, що капітальний

ремонт обладнання, його технічне обслуговування здійснюється

лізингоотримувачем. Лизингоотримувач виявляє користувача ряд означених в

угоді додаткових послуг:

- відряджувальні видатки робітників лізингодавця -- 0.16тис.гривень.;

- видатки на надання юридичних консультацій з питань укладення лізингової

угоди -- 0.15 тис. гривень.;

- видатки лізингодавця на консультації по експлуатації обладнання,

включаючи організацію спробних іспитів -- 0.35тис.гривень.

Таблиця 7

Розрахунок средньорічної вартості обладнання (в тис.грив.)

| |Вартість |Амортизаційні |Вартість обладнання|Середньорічна |

|Рік |обладнання |відрахування |на кінець року |вартість |

| | | | |обладнання |

|1-й |550 |55 |495 |552, |

|2-й |495 |55 |440 |467,5 |

|3-й |440 |55 |385 |412,5 |

|Всього | | | |1760 |

Таблиця 8

Розрахунок загального розміру лізингового платіжа (тис.грив.)

| | |Плата за |Плата по |Плата за |Загальна сума|

|Рік | |користування |комісії |послуги |лізингових |

| | |кредитними | |лізенгодавця |платежів |

| | |ресурсами | | | |

|1-й |55 |52,25 |20,9 |0,14 |128,29 |

|2-й |55 |47,65 |18,7 |0.14 |120,59 |

|3-й |55 |41,25 |16,5 |0,14 |112,89 |

|4-й |55 |35,75 |14,3 |0,14 |105,19 |

|Всього | | | | |466,96 |

V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні

10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною

Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у

правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не

економічні) умови його розвитку.

До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично

відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм,

що стосувалися лізингу.

Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і

банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за

власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».

Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування

угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування»[2],

лізінг розглядається як форма майнового кредиту.

У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди

судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам

лізингу в їх традиційному розумінні.

У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств»[3], лізинг неправомірно розглядався як тотожна

оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення

оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної

(нині чинної) редакції закону.

Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за

прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі

цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови

сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач

має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення

строку лізингу.

Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір

купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір

власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим

застосовуються й тристоронні лізингові угоди.

Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних

підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що

відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових

інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей

підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про

лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного

кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту

зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що

регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не

передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами».

Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут

лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного

права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором

куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції

лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій

орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України «Про лізинг» і його зміст

свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,

Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу

(Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом

кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України

почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три

читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту

закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з

іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання

розвитку лізингу.

У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу[4],

фінансового та оперативного лізингу[5], які заміняють неточні їх формування

в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно

ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено

особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом

управління цим майном[6]. До суб’єктів лізингу (лізингодавець,

лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти

підпріємницької діяльності[7].

Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма

основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і

лізингоодержувачем) угоди[8].

У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому

права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з

урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на

баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається

на балансі лізингодавця[9].

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю

лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається

лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі

банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт

лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає

поверненню лізингодавцю[10].

Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність

щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при

імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).

Важливо, що прикінцевими положеннями[11] визначено: раніше прийняті

закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому

Закону.

У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і

регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного

фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і

підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.

Разом з тим прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд

недоліків, головними з яких є такі:

обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише

майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій

практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що

належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці

лізингу, згідго з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств,

і майнові права та інші нематеріальні активи;

визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльності[12]

виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на

неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й

особливості діяльності лізингових компаній;

визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох

форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на

вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні

виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового

Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг,

компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових

платежів, внутрішній лізинг, який є «парним» до названого в законі

міжнародного лізингу, та ін.;

незадовільним є визначення і розмежування в ст. 4 понять фінансового й

оперативного лізингу. За кількісним критерієм, який подано як основний,

договори лізингу зі строком дії 60-90% від терміну повної амортизації

об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій -

можливість викупу майна - є якісним і тому мав би бути головним. Для

розмежування фінансового й оперативного лізингу можна було б застосувати

критерії, рекомендовані Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського

обліку.

Зі ст. 18 «Амортизаційні відрахування» в процесідооперацювання закону

було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта

прискорення амортизації. У сусіднух державах дозволяєтьсяприскорена

амортизація з коефіцієнтом до 3. На сьогодні прискорена амортизація

регулюється пю 8.6.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств»[13] у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів

лізингу.

У процесі роботи над проектом закону з його тексту були вилучені дві

статті, що регулювали пільги для суб’єктів лізингу з оподаткування прибутку

та доданої вартості. Передбачалося, що ці статті мають бути включені до

відповідних Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та

«Про податок на додану вартість».

Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання

лізингу є такі:

. прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх

положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і

забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;

. розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів

та інших нормативно- методичних документів.

VІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ лізингових ПОСЛУГ на Україні

Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні

5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах

членів Європейської федерації національних

лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну

прийняли до членів цієї європейської

економічної структури...

На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні

перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні

практично немає, є схожі за формою операції.

Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або

посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних

лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними

постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел

оцінюються лише на рівні $10 млн.

Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі

юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в

Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині

значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів

стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в

розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.

Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості,

сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10

років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі

надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад

два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела

довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній

виникають істотні труднощі.

Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для

залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має

безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні

може становити 1630 млн. грн.

Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на

рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови

створення найсприятливішого середовища.

Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в

Україні пребуває в комі.

Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є...

той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати

у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство

написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.

Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та

операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з

амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.

Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему

бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна

політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти

бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо

права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не

використовує такого терміну як амортизація.

На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна

планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його

амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.

Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету

Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету

Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери

абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.

Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди.

Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг»

реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як

можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова

некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По-

перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові

процеси тощо.

Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст.

Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від

вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю.

Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при

реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.

Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про

обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з-

за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у

виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні

лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші,

це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.

Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку

України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб

лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток,

кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в

нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за

цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів,

що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто

наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2

роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці

мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.

Але й банкірів можна зрозуміти. Через надзвичайно мінливі економічні

та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків спрямована

на мінімізацію ризику змін процентної ставки та неповернення кредитів, а

отже, на короткострокові кредити.

Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє

спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно

часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець

виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг

майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за

платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець

збільшить вартість майна на ті ж 20%.

Третій антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як

потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів. За повідомленням

представників Харківського лізингового фонду 95% директорів колективних

сільськогосподарських підприємств абсолютно не розуміють, у чому полягає

сутність лізингових операцій.

Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують

підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло -- потенційний

попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні сягнув 80%, а

грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А

лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та

переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві

істотні переваги:

1) зберігає право власності на активи;

2) безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу зі здатністю

генерувати кошти й терміном служби активів.

Але проблема навіть не в попиті: заявок від потенційних

лізингоодержувачів достатньо. Ось тільки платоспроможним споживачем у

кращому випадку є один із п'ятдесяти. Реально оцінити платоспроможність

українського підприємства взагалі не видається за можливе.

Сьогодні на ринку фінансового лізингу України діють 16 лізингових

компаній, що об'єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».

Більшість із них -- банківські структури і лізингові компанії, створені

промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Чистих

лізингових угод сьогодні майже не існує, є безліч, які їх лише нагадують

(див. додат. № 1,2).

Для нормального розвитку індустрії лізингу в Україні на думку західних

спеціалістів потрібно:

1) зробити законодавство зрозумілим і недвозначним;

2) спростити процедуру повернення майна власнику в разі відмови від

платежу за нього;

3) для захисту власності лізингодавця обов'язково реєструвати

лізингові угоди;

4) зменшити на 50% для кожного з перших двох років експлуатації майна

відрахування на прискорену амортизацію, яка нараховується згідно з пунктом

8.6.2 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

За оцінками експертів[14], за 9% частки лізингу на ринку

капіталовкладень, при обсязі капіталовкладень у сукупному ВВП на рівні 15%,

з урахуванням питомої ваги сучасної тіньової економіки в Україні (до 50%

офіційного ВВП) обсяг розвинутого ринку лізингу через п'ять років

перевищить 1,6 млрд грн

Позитивний прогноз обсягів лізингових операцій в Україні (млн.грн)

|Галузь |1998р.|1999р.|2000р.|2001р.|2002р. |

|Сільське господарство |200 |400 |300 |500 |600 |

|Промисловість |150 |220 |300 |400 |520 |

|Сфера послуг (транспорт) |100 |150 |200 |270 |340 |

|Будівництво |50 |80 |100 |130 |170 |

|Всього |500 |750 |1000 |1300 |1630 |

(За оцінками Bank of Ireland)

Вітчизняна лізингова практика тільки-но зароджується, а експерти

Міжнародної фінансової корпорації вже прогнозують лізинговий бум в Україні.

Запланований Світовим банком на 1998 рік проект фінансової допомоги

передбачає надання Україні кредитної лінії, частина ресурсів якої буде

спрямована на підтримку лізингових компаній. Проте для того, аби бум дійсно

відбувся, потрібно якнайшвидше вирішити всі проблеми (законодавчі,

інфраструктурні, кадрові), які наразі стримують використання цієї

прогресивної форми економічних відносин між суб'єктами ринку.

Як вважають вітчизняні та зарубіжні фахівці, гостру потребу в

інвестиціях Україна частково задовольнить завдяки запровадженню лізингового

бізнесу. Це підтверджує і світова практика: для країн, що розвиваються,

характерною ознакою є зростання обсягів лізингових операцій. Яскравим

прикладом є Південна Корея, де 1975 року за фінансової підтримки

Міжнародної фінансової корпорації було запроваджено лізинговий ринок, який

на сьогодні є одним з найпотужніших у світі. Підприємцеві, який орендує

обладнання, лізинг створює потенційні переваги: тут діють спрощені схеми

забезпечення засобами виробництва та менш жорсткі вимоги щодо балансових

звітів. А ще -- наявність так званих податкових канікул: уряди більшості

зарубіжних країн надають пільги в оподаткуванні саме лізинговим компаніям,

визнаючи, що вони уможливлюють доступ до інвестицій для малих та середніх

підприємств.

Лізинг може стати альтернативою кредитним коштам. Переваги полягають у

тому, що право власності на передане у лізинг майно залишається у

кредитора, який фінансує проект. Тобто немає потреби укладати угоду про

заставу майна. Проте лізингові компанії також повинні бути певними:

обладнання, надане ними у користування одним підприємствам, не потрапить

без їх відома до інших, що має бути чітко обумовлено у відповідних

законодавчих актах.

Стимулювати розвиток лізингу в Україні і, відповідно, інвестування

коштів у виробництво міг би й перегляд (зі значним скороченням термінів)

нормативів амортизації обладнання, вважають фахівці міжнародних фінансових

установ. Потрібно також запровадити систему реєстрації контрактів і

«організувати роботу» з підприємствами-неплатниками (тобто вжити заходів

для посилення відповідальності), оскільки низька фінансова та правова

дисципліна не сприяють нормальному веденню бізнесу.

Вирішивши всі ці проблеми (що, мовляв, не так уже й складно), можна

очікувати стрімкого розквіту лізингового ринку вже у наступному році,

вважають західні експерти..

Вітчизняні учасники народжуваного ринку лізингових послуг, як

виявилося, більш обережні у прогнозах і менш оптимістичні щодо здатності

держави стимулювати розвиток лізингу оперативними і доречними корективами

нормативної бази.

Асоціація «Укрлізинг»

Попри всі складнощі формування нормативної бази лізингу, компанії, що

намагаються працювати у цій сфері навіть за нинішніх непростих умов, дбають

про майбутнє: зокрема опікуючись професійною підготовкою кадрів. Задля

цього фірми, які формально є конкурентами, об'єднують зусилля й кошти.-

Одне з найважливіших завдань для асоціації полягає у підготовці

кваліфікованих кадрів для лізингового бізнесу. Асоціація «Укрлізинг»

спільно з лізинговими компаніями вирішуватиме проблему підготовки кадрів,

яким належить здійснювати бухгалтерський облік, займатися правовим

забезпеченням лізингових операцій. У листопаді асоціація «Укрлізинг»

спільно з подібними організаціями Росії та Білорусі -- «Рослізингом» та

«Біллізингом» -- проведе у Києві науково-практичний семінар, на який будуть

запрошені провідні фахівці асоціації «Євролізинг». Окрім того, є попередня

домовленість з Асоціацією комерційних банків України про проведення

спеціального семінару для бухгалтерів з проблем лізингу.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ

ЛІЗИНГОВИХ ІНСТИТУТІВ

У сфері лізингу комерційні банки зштовхуються з безліччю проблем. Їх

буде легше вирішити, якщо спиратися на досвід зарубіжних країн. Так як в

нинішній час між Україною і Німеччиною склались тісні економічні зв'язки, і

буде корисно розглянути як в Німеччині здійснюють даний вигляд послуг.

Законодавство в Німеччині[15] не містить поняття «лізинг», що

підходило б для всіх існуючих форм здачі в оренду інвистиційних або

споживчих товарів тривалого користування.

В спеціальній літературі і договірній практиці під лізингом

розуміється угода, при якій одна сторона (лізингодавець) зобов'язується в

рамках своєї діяльності надати іншій стороні (лізингоотримувачу) рухоме або

нерухоме майно -- предмет лізингу -- разом з ризиком, зв'язаним з правом

відповідальності, на певний період за погоджену орендну плату.

В Німеччині лізинг почав широко застосовуватися на початку 60-х років,

і в нинішній час лізингові угоди набули значних масштабів. Це

відображається не тільки в їх постійному обсязі, що збільшується, і

використанні цієї форми численними галузями, але і втягненні в оборот все

більш широкого кола інвестиційних об'єктів.

Укладаючи лізингові угоди, підприємство може забезпечити собі значну

економію засобів, що були б потрібні для придбання власності, і тим не

менше одержують в своє розпорядження на тривалий період наобхідне

обладнання. Лізинг відповідає вимогам прискорення обертання капіталу в

зв'язку з скороченням термінів морального старіння обладнання в умовах

бурхливого науково-технічного прогресу. Крім того, його розподіл викликаний

диспропорціями між потребами в капиталовкладеннях і можливостями їх

фінансування, що посилюються по мірі технічного ускладнення і подорожчання

машин, обладнання і т.д.

В Німеччині діють понад 700 лізингових товариств, з яких 2/3 є

товариствами з обмеженою відповідальністю, біля 20% припадає на товариства

з обмеженою відповідальністю і участю коммандистів і 5% на чисто командитні

товариства.

Розподіл обов'язків між лізингодавцем і лізингоотримувачем

визначається договором, що закріплює основу їхніх відносин.

Розрізняють договори з повною амортизацією вартості предмету

лізингової угоди і з частковою.

У договорах з повною амортизацією лізингові платежі, що здійснює

орендар в період основного часу оренди, покривають видатки лізингового

товариства, пов'язані з придбанням або виробництвом товару, відсотки за

користування предметом лізингової угоди і всі інші побічні видатки.

По договорам з частковою амортизацією орендар відповідає лише за

непокриті видатки, оскільки лізингове товариство не може досягнути їхнє

покриття по закінченні погодженого часу оренди шляхом подальшого

використання предмету лізингової угоди (наприклад, нової здачі в оренду або

продажу).

В залежності від терміну дії лізингового договору (в Німеччині)

розрізняють:

. фінансовий лізинг, коли інвестиційні товари купуються на вимогу орендара

і здаються в довгострокову оренду. По закінченню терміну дії договору

орендар має право купівлі товару;

. оперативний лізинг, коли інвестиційні товари купуються або виготовляються

лізинговим суспільством у відповідності з наявним на ринку попитом і

передаються в короткострокову оренду.

В залежності від власника об'єкту лізинг поділяється на: зворотній

лізинг і лізинг виробника. Під формою зворотнього лізингу розуміють здачу в

оренду товару, придбаного лізинговим товариством у підприємства, що

виготовив його або що володіє їм і не переданого йому в оренду. Такий вид

лізингу застосовується в випадку, коли підприємству необхідно терміново

отримати додаткові засоби.

Як правило, продавці, а пізніше орендарі зберігають за собою право

опціону, щоб мати можливість викупити объкт оренди.

Лізинг виробника в Німеччині здійснюється виробником товарів і має, як

правило, довгостроковий характер, оскільки лише здача в оренду на тривалий

термін забезпечує постійний прибуток від об'єкту оренди. Короткостроковий

лізинг фірми-виробники використовують тоді, коли необхідно негайно покрити

потребу в засобах або ж вийти на ринок з новим товаром.

Існує також лізинг фінансування або лізинг купівлі. При цьому

лізингове товариство купує у виробника товарів вимогу, що випливає з

договору оренди, укладеного ним зі своїм клієнтом. Виробник у правовому

відношенні залишається арендодавцем, однак орендна плата надходить

лізинговому товариству.

В залежності від об'єкту оренди лізинг поділяється на три великі

групи:

- лізинг рухомого майна;

- лізинг нерухомого майна;

- лізинг споживчих товарів.

В договорі лізингу рухомого майна предметом угоди є обладнання

підприємств, окремі автомобілі або повний автотранспортний парк, в якому не

менше 20 автомашин, особливо обговорюється право орендаря на обмін предмету

лізингової угоди по закінченні встановленого терміну оренди на новий, більш

досконалий.

Змістом договору лізингу нерухомого майна є передача в оренду

комплектного виробничого обладнання і оснащення підприємства, включаючи

земельні ділянки, будинки і споруди. По договору на лізингове товариство,

як правило, покладається контроль і догляд за технічним оснащенням зданих в

оренду обєктів, термін оренди земельних дільниць і будинків складає 20-30

років, а заводського обладнання -- 8-12 років (в залежності від

встановлених законом термінів амортизації).

В лізингу укладають наступні види договорів:

. лізинговий договір без опціону по якому не передбачаються які-небудь

домовленості на період після закінчення основного часу оренди;

. лізинговий договір з правом продовження по якому орендарю надається

можливість продовжити чинність договору в односторонньому порядку. Розмір

орендної плати в цьому випадку зменшується проти тієї, що стягувались

протягом основного часу;

. лізинговий договір з правом купівлі предмету оренди після закінчення

терміну оренди;

. лізинговий договір з автоматичним переходом права власності;

. лізинговий договір з правом дострокового розповсюдження (застосовується

при оренді конторского обладнання);

. договір з участю в прибутку від продажу.

При встановленні орендної плати для лізингу характерно те, що вона

визначається в твердому розмірі на весь термін користування об'єктом. В

наслідок цього зростає відповідальність за вірний облік всіх обставин, що

можуть виявити вплив на її розмір перед укладенням договору.

Вартість лізингу включає в себе:

- відсотки за капітал, що інвестувався;

- суми аммортизаційних відрахувань;

- премії за ризик;

- винагороди за надані послуги, податки;

- частку прибутку лізингового товариства.

Ця вартість, як правило, перевищує першопочаткову вартість об'єкту

оренди. В залежності від терміну дії договору вона складає 125-155%

початкової вартості об'єкту.

При лізинговій угоді з іноземним партнером кінцевий її результат, що

перетинає кордон ФРН, являє собою заміну експорту товарів -- експортом

послуг. Реалізація експорту фінансових послуг з боку лізингових фірм є

власне передумовою для здійснення експорту товарів.

До числа найважливіших питань, що вимагають дозвіл при лізингових

угодах з іноземними партнерами, фірм Німеччини відносять: перевірку

платоспроможності потенційного іноземного лізингоотримувача; врахування

юридичних проблем, викликаних наявністю різноманітних правових систем, до

яких належать сторони; вивчення податкових і валютних проблем і

різноманітних ризиків, включаючи і політичні.

Економіка ФРН, де щорічний приріст національного доходу становить 2,5

- 3%, вважається в Західній Європі зразком стабільного розвитку за умов

майже незмінних цін. Велику роль у цьому зіграв стабільно працюючий

лізинговий бізнес. Лізингова діяльність західнонімецьких промислових

компаній на початку їх розвитку була зумовлена насамперед необхідністю

максимально заощадливого й ефективного використання промислового

потенціалу, який залишався після війни, а також залученням в економіку

Німеччини валютних інвестицій, здебільшого із США. Звичайно, основна маса

надходжень була зроблена через інші канали, але все ж значний процент усіх

валютних капіталовкладень в економіку ФРН (за виключенням капіталовкладень

у житлове будівництво) щорічно забезпечувався інтерлізингом.

Перша спеціалізована західнонімецька лізингова компанія «Дойче Лізинг

Gmbh.» виникла в 1962 році. Незабаром у різних землях ФРН почали з’являтися

й інші лізингові фірми як з вузькою спеціалізацією (оренда суден, вантажних

автомобілів), так і з широким спектром посередницьких операцій. У 1968 році

такі фірми здійснбвали інвестиції вже на 280 млн. доларів. У 1972 році

частина лізингових компаній і банків об’єдналися в «Німецьку лізингову

асоціацію».

Зараз у ФРН діє близько 700 лізингових компаній, не враховуючи

дочірніх фірм. Причому серед них 70 компаній з капіталом більш як 1 млн.

марок. З 1970 по 1990 рік обсяг обороту компаній-членів «НЛА»[16] зріс з

0,8 до 94,9 млрд. марок.

Одже, лізингові компанії почали відігравати значну роль в економіці

Німеччини. Більше того, їх оборот продовжував зростати навіть у період

економічних спадів. Зараз у ФРН укладають до 2 млн. лізингових угод.

Лізингові операції в Німеччині набули поширення насамперед у сфері

фінансового лізингу, який носить назву інвестиційного. В останні роки можна

спостерігати значне зростання лізингових інвестицій, що спрямовуються на

модернізацію галузей на основі найновітніших технологій. Водночас обсяг

лізингових інвестицій у будівництво нових підприємств скоротився.

Домінуючим у лізинговій політиці ФРН став напрям, пов’язаний з

інтенсифікацією виробництва, науки, сервісу, тобто сфери послуг та

інформаційних технологій. Сьогодні лізинг дає економіці країни близько 13-

16% інвестицій.

Німецькі лізингові компанії в останні роки виходять на міжнародний

ринок, пропонуючи послуги щодо широкого спектру товарів, хоча за багатьма

показниками показниками все ще значно поступаються американським і

японським інтерлізинговим фірмам. ФРН розвиває зв’язки насамперед із своїми

сусідами по ЄЕС та країнами арабського світу, а віднедавна проявляє також

інтерес до співробітництва з Росією й Україною у сфері лізингового бізнесу.

Подібна ситуація щодо лізингу спостерігається у Франції та

Великобританії, які разом із Німеччиною утворюють трійку європейських

лізингових лідерів.

VІІ. ВИСНОВКИ

Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Тому

становлення цивілізованого ринку в нашій країні неможливо без розвитку

діяльності комерційних банків, особливо в області банківських послуг. Для

їхнього розвитку на Україні сформовані практично всі необхідні умови.

Розвиток банківських послуг є перспективним, хоча і достатньо новим

направленням в роботі банків. В даний момент поняття банківських послуг все

більше входить в сучасну банківську систему. Це зв'язане передусім з

бажанням комерційних банків не зупинятися на досягнутому, залучати все

більшу кількість клієнтів. Що в свою чергу тягне за собою збільшення

прибутку банків. В своїй роботі комерційні банки спираються на зарубіжний

досвід і звичайно ж необхідно враховувати специфіку розвитку банківських

операцій на Україні. Недосконалість або відсутність законодавчої бази,

недостатня кваліфікація кадрів негативно впливає на розвиток банківських

послуг. Розвиток потенційно нових банківських послуг ведеться недостатньо

швидко, так як клієнти з опаской відносяться до них і не бажають вкладати

свої заощадження. Тому для залучення клієнтів банки створюють широку

рекламну мережу в засобах масової інформації для разьяснения всіх

позитивних сторін цих послуг.

Для України є корисним є використання досвіду лізингових операцій

країн Східної Європи. Із середини 80-х років лізинг включається в офіційну

економічну політику таких країн, як Угорщина та Болгарія. Елементи

лізингових структур з’являються також у Чехії, Польщі, Хорватії.

У Болгаріїлізингом почали займатися ряд національних посередницьких

контор і банків. Вже в 1986 році з метою координації дій вони створили

господарське об’єднання «Булгарлізинг». Це об’єднання організувало

інформаційну лізингову мережу, що охоплювала всю країну і мала виходи за

кордон. «Булгарлізинг» контролює зараз ряд магазинів, прокатних пунктів і

станцій техобслуговування, які займаються оперативним лізингом та

посередницькою діяльністю. Підприємства і банки, що входять до організації,

практикують також фінансові лізингові операції. Фінансовий лізингу Болгарії

здійснюється строком до 5 років при забезпеченні 100% кредитування операції

через болгарські банки. Згідно з даними 1987 року, сума операцій по

внутрішньому лізингу становила 3 млн. левів. У 1990 році до складу

«Булгарлізинг» вже входили 247 самостійних організацій, а також два

комерційних банків. Фонди об’єднання становлять більш як 150 млн.

болгарських левів.

Болгарські спеціалісти оцінюють роль лізингу в фінансуванні процесу

оновлення виробництва й оптимального використання технікив країні вище, ніж

традиційні методи планово-адміністративного чи кредитного регулювання.

Однією із основних цілей при створенні «Булгарлізингу» була інтеграція

в структуру світового лізингового ринку. Сьогодні ця організація співпрацює

більш ніж із 700 фірмами Європи, Америки, Японії. У 1985 році

«Булгарлізинг» стала членом міжнародної асоціації «LEASEUROPE»[17].

Угорщина першою у Східній Європі зуміла подолати економічні стереотипи

щодо промислового лізингу. Лізинг почав розвиватися в Угорщині в кінці 70-х

років внаслідок звуження джерел фінансування існуючих новостворених

виробництв. Державні кредитні організації в той час знаходилися удосить

скрутному фінансовому становищі, а деякі підприємства, навпаки, мали досить

велику економічну самостійність і значні заощадження як грошові, так і

матеріально-технічні.

В Угорщині розроблено програму сприяння розвиткулізингу шляхом надання

пільгових кредитів на подібні операції та преференційного митного режиму. У

рамках даної програми для фінансування лізингу передбачається протягом 5

років виділити 0,5 млрд. доларів. Спеціальне законодавство по лізингу було

розроблено в Угорщині в 1982-1985 роках. Воно регулює діяльність, пов’язану

з лізингом, і насамперед з імпортно-лізинговими операціями. В останні роки

лізинговою діяльністю в Угорщині займаються спільні підприємства:

зареєстровано більш як 200 лізингових операцій, причому більша частина з

них з фірмами західноєвропейських країн.Серед угорських лізингових спільних

підприємств найбільш відомою є компанія «ЦВАГ-Лізинг», яка є дочірньою

фірмою австрійського банку «Central Wechel und Kredit AG».

Польща в умовах сучасних економічних труднощів вбачає в лізингу один з

шляхів поліпшення своїх фінансових справ.

За останні декілька років у Польщі з’явилися десятки малих підприємств

і організацій, які займаються в основному оперативним лізингом. Висока

віддача від таких внутрі- та зовнішньоекономічних операцій стимулює

подальше зростання активності у сфері лізингу.

Для України розвиток лізингу – шлях до одержання інвестицій,

необхідних для піднесення економіки.

Довгий час банки не приділяли належної уваги ані стратегічному

плануванню, ані, тим більш, маркетингу, ориентируючись в своїй діяльності

на застарілі традиційні банківські засоби і прийоми роботи. Аж до середини

80-х років банки практично не займалися рекламою своєї діяльності. До кінця

цього періоду була проведена рекламна кампанія, метою якої була

популяризация банківської діяльності. Лише в 90-е роки різноманітні банки

серйозно взялися за рекламу своїх установ і їхньої діяльності. Саме в цей

час стало можливим говорити про маркетинг окремих банківських послуг. Зараз

банківський маркетінг став більш агресивним.

Сучасна ситуація характеризується посиленою увагою банків до проблем

маркетінгу. В основі цього процесу лежать дві тенденції, характерні для

світової економіки: интернационалізация банківських інститутів, продуктів і

послуг і дерегулювання фінансових ринків. В результаті интернационалізации

і дерегулювання фінансові послуги і продукти стали однотиповими у всьому

світі. І як наслідок цього, значно зросла конкуренція між банками.

Підсилення конкуренції призвело до скорочення прибутків банків. Для

подолання невпевненості і скорочення ризиків банки активно вдаються до

розробок маркетінгових стратегій. В зарубіжній практиці досить чітко

закріпилося визначення банківського маркетінгу як інструменту проведення в

життя глобальної стратегії орієнтації на споживача.

Банківський маркетінг включає рішення наступних задач;

1. Встановлення існуючих і потенційних ринків банківських послуг;

2. Вибір конкретних ринків і встановлення потреб замовника;

3. Встановлення мети для розвитку існуючих і нових видів послуг;

4. Впровадження нових видів послуг в практику і контроль банку за

реалізацією програм впровадження.

Для вивчення ринків банківських послуг і їх потенційних споживачів

банки використовують традиційні прийоми промислового маркетінгу, такі, як

типологізация і сегментація. Типологізация припускає виявлення груп

споживачів на основі соціологічних характеристик. Мета сегментації --

визначити відношення окремих груп споживачів до конкретного виду послуг.

Завдяки розподілу ринку на сегменти банки одержують можливість регулювати

пропозицію послуг у відповідності з споживачами ринків. Сегментацию ринку

банки можуть виробляти по двом принципам:

- по продуктовому (ринок кредитних послуг, ринок операційних послуг,

ринок інвестиційних послуг, ринок траст-послуг) і по клієнтському (володарі

нерухомості, корпорації, урядове ринок, клієнти траст-відділів) Сегментація

ринку -- складний і трудомісткий процес, вона вимагає великого досвіду,

знань і практики продажу банківських послуг. Вона не повинна зводиться до

аналізу груп споживачів, що не приносять практичних результатів у справі

просування банківських послуг. Стратегія маркетінгу -- це вибір найкращих

шляхів досягнення мети банку за допомогою маркетінгу. Практично всі банки

мають свою маркетингову стратегію, але далеко не у кожного банку вона

приймає офіційні форми, чітко формулюється і доводиться до всіх рівнів.

Стратегія банку повинна давати відповіді на наступні питання: як банк

збирається досягнути мети? Які послуги він збирається запропонувати ринку?

Найважливішим оперативним чинником успіху банківської діяльності є

стратегія витрат, лінія на економію витрат праці, зниження собівартості

банківських послуг. Як не дивно, але українські банки здедільш не знають,

за скільки слід продавати свої послуги. Прейскурант цін на банківські

послуги існує, але він носить незавершений характер, восновному не

відображає дійсних витрат банку. Сам банк може не володіти інформацією,

скільки коштує йому та або інша операція.

Нажаль, нашими банками втрачене почуття економії своїх власних витрат.

Отримати великий прибуток можна лише на базі економії. Банкам необхідно

створити механізм, що забезпечував би економію створюваних витрат, зниження

собівартості банківського продукту.

Для України розвиток лізингу, і особливо в банківському секторі – шлях

до одержання інвестицій, необхідних для піднесення всієї економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльності», 01.05.91.

2. Постанова НБУ №40, від 25.02.95 «Про невiдкладнi заходи щодо фiнансового

оздоровлення комерцiйних банкiв та вiдновлення iх лiквiдностi i

платеспроможностi».

3. Інструкція НБУ «Правила здійснення операцій з іноземною валютою на

території України.» Контракт №12’93.

4. Правила операцiй з iностраною валютою на терiторii Украiни, «Урядовый

кур'ер», №57-58’93.

5. «Положення про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi Украiни»

НБУ, від 01.06.93.

6. Інструкція НБУ №3 від 11.10.94 «Про порядок вiдкриття розрахункових,

поточних та бюджетних рахункiв в установах банкiв».

7. Закон України «Про лізинг» 16.12.97.

8. Бабичев М.Ю., «Банківська справа», Москва, «Економіка», ’93.

9. Внукова Н.Н, Ольховиков О.В., «Світ лізингу», Харків, «Основа», 94.

10. «Банківська справа», під ред. Колесникова В.І. і Кроливецкой Л.П.,

Москва, «Фінанси і статистика», ’95.

11. Краснов Ю. «Замість товару -- послуга (досвід лізингу в Німеччині)»

Москва, ’94

12. Краснощеков А.М. «Факторинг. Навіщо він потрібний?» «Финінвест» № 8’92.

13. Ляшенко І. «Довірчі Товариства. Місце на ринку». Комерсант України

№12’94.

14. Ляшенко І., «Траст: економіка, право, дійсність», «Бізнес», №6’94

15. «Банківська справа», під ред. Лаврушина О.І. Москва, ’92.

16. «Основи банківської справи», під ред. Мороза А.Н., Київ ’94.

17. Мороз А.Н., «Банківська енциклопедія», Київ ’93.

18. Миркин Я.М., «Трастові операції банків з цінними паперами», «Бізнес і

банки», №11’93.

20. Спіцин І.О., Спіцин Я.О., «Маркетинг у банку», ’93.

21. «Банківський портфель-1», Москва, «Сомінтек», ’94.

22. «Лізинговий бізнес», «Економіка і життя», №2’93.

23. «Лізинг -- практика становлення», «Гроші і кредит», №1’91.

24 «Банківський портфель-3», «Сомінтек», Москва,’95.

-----------------------

[1] «Финансовий лизинг», М, 1997

[2] Затверджено Постановою Правління Національного банку України від

28.09.95 (№ 246)

[3] Затверджено Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 (№ 247/95

-ВР)

[4] Стаття №1 Закону України «Про лізинг»

[5] Стаття №4 Закону України «Про лізинг»

[6] Стаття №2 Закону України «Про лізинг»

[7] Стаття №3 Закону України «Про лізинг»

[8] Стаття №6 Закону України «Про лізинг»

[9] Стаття №9 Закону України «Про лізинг»

[10] Стаття №10 Закону України «Про лізинг»

[11] Стаття №22 Закону України «Про лізинг»

[12] Стаття №3 Закону України «Про лізинг»

[13] (в редакції від 22.05.97)

[14] Bank of Ireland

[15] Станом на 1996 р.

[16] «Німецька лізингова асоціація».

[17] 5.10.97 р. на XХV щорічних зборах членів Європейської федерації

національних лізингових асоціацій («LEASEUROPE») Україну прийняли до членів

цієї європейської економічної структури.