Економіко-географічна характеристика Азербайджана

Економіко-географічна характеристика Азербайджана

РЕФЕРАТ

На тему: "АЗЕРБАЙДЖАН"

• Загальна характеристика
• Органи законодавчої та виконавчої влади
• Зовнішня політика
• Структура господарства
• Економічні реформи
• Трудові ресурси
• Транспорт
• Зовнішня торгівля
• Банківська система
• Основні іноземні інвестори
• Система освіти і наука
• Література і мистецтво
• Засоби масової інформації
• Свята
• Історія
• Література

АЗЕРБАЙДЖАН, Азербайджанська Республіка, держава в південно-східній частині Закавказзя. Площа - 86,6 тис. кв. км. Межує на півночі з Росією, на північно-заході з Грузією, на заході з Вірменією, на півдні з Іраном, на крайньому південному заході з Туреччиною, на сході омивається Каспійським морем.

Азербайджан з початку 19 ст. до 1918 входив до складу Російської імперії, з 1918 по 1920 був незалежною державою, з 1922 по 1991 знаходився у складі СРСР. 30 серпня 1991 була проголошена державна незалежність (офіційна дата встановлення незалежності - 18 жовтня 1991). Столиця і найбільше місто Азербайджану - Баку.До складу республіки де-юре входять два адміністративних освіти: Нахічеванська Республіка і де-факто відокремилася від Азербайджану Нагірно-Карабахська Республіка (до 1991 - автономна область), населена в основному вірменами. Населення Азербайджану, за оцінкою на липень 2004, склало 7 млн. 868 тис. 385 чол.

Азербайджан. Столиця - Баку. Населення - Населення Азербайджану, за оцінкою на липень 2004, склало 7 млн. 868 тис. 385 чол. Міське населення - 51%, сільське - 49%. Площа - 86,6 тис. кв. км. Найвища точка - гора Базардюзю (4480 м), найнижча - 27 м нижче р.м.(Каспійське море). Державна мова - азербайджанська. Основна релігія - іслам. Адміністративно-територіальний поділ: 59 районів і Нахічеванська Республіка. Грошова одиниця: манат = 100 гапікам. Національне свято: День Республіки - 28 травня. Державний гімн: "Азербайджан, наша Батьківщина".

Відповідно до конституції 1995 (з наступними доповненнями), Азербайджан є президентською республікою. Глава держави - президент, що обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний термін (з 15 жовтня 2003 - Ільхам Алієв, голова партії Новий Азербайджан). Главі держави надані широкі законодавчі та виконавчі повноваження. При президентові діє апарат президентської адміністрації. Законодавчий орган - однопалатні Національні збори (Міллі меджліс), що обирається на 5 років. З 125 депутатів парламенту 100 вибираються по одномандатних округах, а 25 - за пропорційною системою (за партійними списками).Правом голосу наділені громадяни країни, починаючи з 18 річного віку. Вищий орган виконавчої влади, кабінет міністрів, призначається президентом і затверджується Міллі меджлісом. Глава кабінету - прем'єр-міністр (з 2003 - Артур Расізаде).

В адміністративному відношенні Азербайджан ділиться на 59 районів, 11 міст і автономну республіку Нахічевань. Остання має власну конституцію, свій парламент і уряд.

Судочинство здійснюється місцевими судами та Верховним судом, до складу якого входять палати у кримінальних та цивільних справах. Верховний суд обирається парламентом на п'ятирічний термін. Діє Конституційний суд.

В Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці органи управління на місцевому рівні включали комітети Комуністичної партії, ради народних депутатів та виконавчі комітети, а на республіканському - Центральний комітет Комуністичної партії Азербайджану, Верховна Рада і Рада міністрів. ЦК компартії Азербайджану приймав рішення, Верховна Рада надавав їм форму законів, а Рада міністрів забезпечував реалізацію рішень і законів. З 1969 по 1982 республікою керував перший секретар ЦК Г. А. Алієв, що став потім першим заступником голови Ради міністрів СРСР. У 1987 Алієв повернувся в Азербайджан і зайняв посаду голови Верховного меджлісу Нахічевань.

Пост президента Азербайджанської Республіки був введений в 1991. Президент обирається на загальних виборах таємним голосуванням на 5 років, але не більше ніж на два терміни.

Законодавчу владу в Азербайджані здійснює парламент - Міллі меджліс, що складається з 125 депутатів та обирається на 5-річний термін. Вищий орган виконавчої влади - кабінет міністрів, який призначається президентом і затверджується Міллі меджлісом. Дії органів влади регламентуються конституцією республіки, прийнятою на референдумі в листопаді 1995.

Судова система країни в цілому близька до існувала в колишньому СРСР. Вищим судовим органом є Верховний суд, що обирається парламентом на п'ятирічний термін. До складу Суду входять палати у кримінальних та цивільних справах.Судочинство здійснюють місцеві суди.

З початку 1990-х в Азербайджані офіційно діє багатопартійна система, проте опозиція звинувачує уряд в авторитаризмі і переслідуваннях інакомислячих. Правляча партія, що домінує на політичній сцені країни - Новий Азербайджан (НА).Вона заснована в 1992 колишнім першим секретарем Комуністичної партії (1969-1982) Гейдаром Алієвим, який на той час очолював автономну Нахічеванська республіку. Партія зайняла помірно-консервативні позиції, виступила за перетворення Азербайджану в сучасне світська держава з ринковою економікою.Отримала перемогу на парламентських виборах 1996. У 2000 отримала 75 із 125 місць у Міллі меджлісі. Після відходу з політичної арени президента Г. Алієва фактичним главою НА став новий президент І. Алієв.

Опозиційні партії: Азербайджанська партія Народний фронт - утворена в 1989 як ліберально-націоналістичний об'єднання Народний фронт, правляча в 1992-1993.На виборах 2000 отримала 6 місць в Міллі меджлісі. Лідери - Алі Карімлі, Мірмахмуд Світу-огли, Кудрат Гасангулієв.

Партія громадянської солідарності - ліберальна.На виборах 2000 завоювала 3 місця в парламенті. Лідер - Сабір Рустамханли.

Комуністична партія Азербайджану - відтворена в 1993, спадкоємиця компартії, яка входила до складу КПРС. У 2000 отримала 2 місця в парламенті.Лідер - Раміз Ахмадов.

Партія рівності (Мусават) - праволіберальна, відтворена в 1992 політичними діячами, які входили до складу Народного фронту.У 2000 отримала 2 місця в парламенті. Лідер - Іса Гамбар.

Партія національної незалежності - утворена в 1992, права.Створена колишніми членами Народного фронту. У 2000 отримала 2 місця в Міллі меджлісі. Лідер - Етібар Мамедов.

Діють також: Ліберальна партія (лідер - Лала-Шевкет Гаджиєва); Демократична партія (лідер - Расул Гулієв); Партія Альянс заради Азербайджану (1 місце в парламенті); Партія соціального благоденства(ліволіберальної, 1 місце в парламенті); Партія батьківщини (1 місце в парламенті); Партія співвітчизників (1 місце в парламенті, лідер - М. Сафаров); Партія справедливості (лідер - Ільяс Ізмаїлів),Сучасна партія рівності (лідер - Хафіз Гаджієв), Соціал-демократична партія (лідер - З. Алізаде) та інші.

Одним з перших кроків, що послідували за проголошенням незалежності, було створення міністерства оборони, в завдання якого входило реформування збройних сил. В даний час збройні сили включають сухопутні війська, військово-морський флот, військово-повітряні сили, сили протиповітряної оборони та прикордонні війська.Чисельність збройних сил становить 69,5 тис. осіб.Військові витрати Азербайджану оцінюються в 30-40 млрд. манатів.

21 грудня 1991 Азербайджан вступив до Співдружності незалежних держав (СНД). 2 березня 1992 він був прийнятий в ООН, а пізніше приєднався до інших міжнародних організацій.Особливі стосунки підтримуються з сусідніми мусульманськими державами - Туреччиною і Іраном. До невирішеним міжнародних питань відносяться карабаської проблеми і відсутність угоди про кордони між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном у Каспійському морі.

Азербайджан має статус запрошеного члена в Раді Європи та є членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), організації "Ісламський конгрес" (ОВК), ОБСЄ, програми НАТО "Партнерство заради миру", Всесвітньої організації торгівлі (СОТ) зі статусом спостерігача та ін

Обсяг ВВП Азербайджану в 2003 оцінювався в 26,65 млрд. дол США (14% припадає на сільське господарство, 46% - на промисловість, 40% - на сферу послуг), що відповідало 3400 дол на душу населення.Ок.49% населення живуть нижче офіційного рівня бідності.

Економіка Азербайджану протягом майже 70 років розвивалася як частина економіки СРСР, з орієнтацією головним чином на російський ринок. Основними галузями господарства були нафтовидобувна і нафтопереробна промисловість і сільське господарство. У 1960-1980-ті роки в республіці розвивалися машинобудування, хімічна, текстильна, харчова та інші галузі промисловості. Війна в Карабаху і політична нестабільність призвели до значного падіння виробництва у 1988-1994. Після укладення вірмено-азербайджанського угоди про припинення вогню в зоні конфлікту в травні 1994 і стабілізації політичної обстановки економічний спад був зупинений.

З 1997 відбувається швидке зростання ВВП (5,8%, у 1999 - 7,2%, у 2000 - 11,3%, у 2001 - 9,9%), що забезпечується в основному сектором послуг на тлі незначного підйому промислового виробництва та триваючого скорочення сільськогосподарського виробництва. Однак частка тіньової економіки оцінюється у 25% ВВП.

Співпадіння сектором економіки залишається нафтогазовий (58% від ВВП). У 1997 р. було видобуто 9 млн. т нафти (99,2% від рівня 1996) і 6 млрд. куб. м природного газу (95% від рівня 1996). Збільшилися на 20% виробництво бензину і дизельного палива і експорт його в країни СНД.

Нафтогазові запаси Азербайджану привабливі для іноземних нафтових компаній. Азербайджан лідирує серед країн СНД за темпами росту іноземних інвестицій (від 10 до 50% на рік). Можливі маршрути транспортування азербайджанської нафти (по Північному Кавказу або Закавказзю, до Чорного або Середземного моря) є джерелом політичних розбіжностей і конфліктів на міжнародному та регіональному рівнях.

Другий за значенням сектор - сільське господарство. Із загальної площі країни на сільськогосподарські землі приходиться 46% (близько 4 млн. га), причому половину з них займають пасовища. Вирощують зернові, технічні (бавовна, тютюн), субтропічні (гранат, чай, цитрусові, хурма) культури, виноград. Виробляється натуральний шовк. У 1997 площі під зерновими культурами збільшилися на 3%, а площі під кормовими та технічними культурами скоротилися на 55%. Країна забезпечує себе продовольством лише на 10-15%. У 2000 виробництво зерна збільшилося на 40,7% і досягло 1538,8 тис. т, картоплі було зібрано 468,6 тис. т, фруктів і ягід 407,9 тис. т, баштанних 260 тис. т, винограду 75,6 тис . т, тютюну 13,8 тис. т, зеленого чайного листа 625 т, бавовни 90,5 тис. т. На тлі скорочення виробництва деяких культур (бавовни, винограду, зеленого чайного листа) загальний обсяг продукції рослинництва у 2000 збільшився на 18,6% в порівнянні з попереднім роком.

У 2000 виробництво м'яса склало 195 тис. т у живій вазі, молока - 1070 тис. т, яєць - понад 550 млн. штук, вовни - 12 тис. т, коконів шовковичного хробака - 70 т. Виробництво продукції тваринництва зросло на 3,7%, а в цілому сільськогосподарської продукції на 12%.

З другої половини 1990-х років відбувається зростання капіталовкладень в різні галузі економіки (у 1996 він збільшився на 65%, в 1997 - на 67%, в 1998 - на 45%), насамперед за рахунок позабюджетних коштів. За період з 1996 по 2000 сума іноземних інвестицій склала 5 млрд. дол До 50% закордонних інвестицій надходить на розвиток машинобудування, засобів зв'язку, у харчову промисловість, сектор послуг і ін (у 1996 частка "ненафтового" сектору інвестицій становила 33%) .

За оцінками Міжнародного валютного фонду (МВФ), падіння виробництва в Азербайджані за період після проголошення незалежності в 1991 по 1995 склало бл. 60%. Однак у 1996 з'явилися ознаки економічного підйому.

У міру здійснення програми реформ вже до кінця 1997 інфляція була знижена до мінімуму і в даний час складає 1-2% на рік (у 1994 - 1600%, у 1995 - 85%, в 1996 - 28%), зміцнився манат (девальвація 2 -3% на рік), а сумарний ріст ВВП за 1995-2001 склав 40%. При цьому активізуються зусилля, спрямовані на зниження безробіття й усунення кризи в галузях економіки, не пов'язаних з нафтою. Важливим кроком на шляху економічних перетворень стало прийняття закону про земельну реформу, що ввів приватну власність на землю для громадян країни. Після 1995 було ліквідовано понад 1300 колгоспів та радгоспів і створено бл. 35 тис. фермерських господарств. Для підтримки реформ у сільському господарстві в 1999 прийнятий закон про звільнення на 5 років виробників сільськогосподарської продукції від податків, про списання боргів по податках у бюджет і про продаж за пільговими цінами палива.

Після проголошення незалежності була проведена приватизація торгівлі. В даний час у приватному секторі зосереджені б o льшая частина роздрібної торгівлі, об'єкти громадського харчування та служби побуту.Розпочато приватизація середніх і великих промислових підприємств. Ведеться підготовча робота з приватизації важливих об'єктів стратегічного значення (металургії, машинобудування, паливної галузі, нафтохімічної промисловості).

2000 відзначений будівництвом важливих виробничих об'єктів: здана в експлуатацію Енікендская ГЕС, пущена в дію газотурбінна електроустановка на Бакинської ТЕЦ-1, заробила бурова установка Гуртулуш, розпочаті реконструкція ГРЕС Північна і будівництво автомобільної дороги Алят - Газімагомед та ін

Традиційно в республіці найбільше число кваліфікованих фахівців становили росіяни і вірмени, які з 1988 почали залишати Азербайджан. У 1991 з 3,9 млн. працездатного населення мали роботу 2,7 млн. чоловік, але лише чверть незайнятих отримала офіційний статус безробітних. У 1994 реальний рівень безробіття склав 24,6%. Подальша стабілізація економіки дозволила знизити безробіття до кінця 1997 до 2,5% (за неофіційними даними рівень безробіття набагато вище). Багато азербайджанці працюють у Росії, Казахстані, Туркменії в сфері торгівлі та нафтогазовому секторі. У галузевій структурі зайнятості переважає сфера послуг (52,6%), потім йдуть сільське, лісове та рибне господарство (32,1%) і промисловість (15,3%).

Протяжність залізниць - 2125 км, причому більше половини з них електрифікована. Дві залізничні магістралі, за якими здійснюються основні вантажні та пасажирські перевезення, з'єднують Азербайджан з сусідніми державами - Росією і Грузією: Баку - Махачкала (Дагестан) і Баку - Тбілісі (Грузія).Менш завантажені залізні дороги між Баку і Нахічеванська Республікою, а також між Баку і Ленкорань. Залізничне сполучення з Єреваном та Іраном припинено. Приблизно третина залізничних шляхів сильно зношена й вимагає реконструкції, тому на багатьох ділянках швидкість руху поїздів обмежена (шлях до Тбілісі займає 20 годин).

Паралельно Основна залізнична магістраль йде шосе: уздовж Каспійського моря з Росії через Баку до Ірану і з Баку до грузинської кордоні. Від міста Євлах (на магістралі Баку - Тбілісі) на південь відходить шосейна дорога в Нагорний Карабах. Після 1991 обсяг дорожньо-ремонтних робіт був скорочений. В даний час бл. 60% доріг потребують ремонту та реконструкції. Проте між Баку і великими містами республіки, а також з Дербентом, Тбілісі, Тегераном і Стамбулом налагоджено регулярне автобусне сполучення.

Баку - портове місто і перевалочний пункт в основному для нафти, нафтопродуктів, лісу та пиломатеріалів. Порт має 17 причалів (5 призначені для транспортування сирої нафти і нафтопродуктів, 10 - для перевезення лісу та інших вантажів, 2 - пасажирських).Порт може обслуговувати судна вантажністю до 12 тис. т і має в своєму розпорядженні критими складськими приміщеннями площею 10 тис. кв. м і відкритими - площею 28,7 тис. кв. м. Торговий флот налічує 55 суден загальною водотоннажністю 248 155 брутто-реєстрових тонн (кожне водотоннажністю понад 1000 брутто-реєстрових тонн) і включає 12 вантажних, 40 нафтоналивних танкерів, 2 порома і 1 пасажирське судно.Вантажі направляються до Туркменії (порт Туркменбаші, що сталось. Красноводськ) і в Іран (порти Ензелі і Бендер-Торкемен). Пасажирське судно курсує на Туркменбаши приблизно три рази на тиждень з 300 пасажирами на борту.

Азербайджан має у своєму розпорядженні 1130 км трубопроводів для транспортування сирої нафти, 630 км - для транспортування нафтопродуктів і 1240 км газопроводів. За основним трубопроводу нафту через територію Грузії надходить в Батумі, а звідти йде на експорт - або в сирому вигляді, або після переробки на Батумському нафтоочищувальні заводі. Два газопроводу слідують паралельно нафтопроводу в Тбілісі, а звідти на північ через Великий Кавказ в Росію та Західну Європу.

Найбільші міста Азербайджану пов'язані з Баку і між собою авіасполученням. Найбільший аеропорт знаходиться в Баку, звідки здійснюються регулярні рейси до Москви, інші міста Росії і країни СНД.

Азербайджан посідає важливе стратегічне положення на шляху з Європи в Азію, на так званому Великому шовковому шляху. У 1993 ЄС була прийнята спеціальна програма створення транспортного коридору з Європи через Чорне море і Кавказ до Центральної Азії, розширення регіональної торгівлі та відновлення зв'язків, втрачених після розпаду СРСР. У 1998 12 держав в рамках розвитку цієї програми підписали багатосторонню угоду, так звану Бакинську декларацію, про економічну співпрацю з метою відновлення і розвитку транспортної інфраструктури. Новий "Шовковий шлях" став реальністю, а обсяг торгівлі по ньому вже перевищив початкові плани. Одним з останніх успішних проектів став Таузського міст в Азербайджані, реконструкція якого дозволила подвоїти обсяг торгівлі між Азербайджаном і Грузією.

В останні роки зростає обсяг транспортних перевезень. Так, у 2000 автомобільним транспортом було перевезено 80 млн. т вантажів і 880 млн. пасажирів.Близько 55% вантажоперевезень і 84% пасажироперевезень здійснюється транспортними засобами недержавного сектору.

Розпад єдиного економічного простору колишнього СРСР призвів до суттєвих змін у торговельній орієнтації Азербайджану. Торгівля з Росією і Україною скоротився, одночасно збільшився обсяг торгівлі з Туреччиною, Іраном та ОАЕ. У 2000 обсяг зовнішньоторговельних операцій оцінювався в 2796 млн. дол (збільшення на 88% у порівнянні з 1999). Частка експорту склала 63,3%. Позитивне сальдо - 680 млн. дол Торговий оборот з країнами далекого зарубіжжя виріс в 2,2 рази і склав 80,7% від загального обсягу зовнішньої торгівлі, а з країнами СНД збільшився на 18%.

Основні зовнішньоторговельні партнери Азербайджану - Туреччина, Росія, Іран, ОАЕ, Туркменістан, Німеччина, Україна, Грузія, Казахстан і США.

Функції центрального банку країни виконує Азербайджанський національний банк (АНБ). У перші роки перехідного періоду негативний вплив на фінансову систему надала політика вільного кредитування. У 1996 АНБ відновив контроль за зростанням грошової маси і ввів більш жорсткі банківські правила. В даний час в Баку діють кілька іноземних і змішаних банків: "Бейбанк" (Туреччина), Іранський національний банк і британський Банк Середнього Сходу, "Азертюркбанк" (за участю найбільшого державного банку Туреччини "Зірайет").Найбільшими азербайджанськими банками є Міжнародний банк, Азербайджанський агропромисловий банк і приватні банки - "Азкомбанк", "Бакобанк", "Ренесанс", "Інпатбанк" і "Гуна".

Уряд Азербайджану підписало кілька важливих угод про розробку нафтових і газових родовищ. У вересні 1994 було підписано угоду про інвестування 8 млрд. дол в освоєння Чірагского та глибоководного Гюнешлійского родовищ. Була створена Азербайджанська міжнародна операційна компанія (АМОК). У листопаді 1995 було підписано, а в лютому 1996 ратифіковано угоду про розвідку Карабаського морського родовища з обсягом інвестицій 3 млрд. дол Відповідно до угоди була створена Каспійська міжнародна нафтова компанія (КМНК). Після закінчення розвідувального буріння в 1999 компанія прийшла до висновку про нерентабельність розробки родовища і припинила свою діяльність. 15 травня 2001 було ратифіковано угоду між Азербайджаном і Туреччиною про постачання природного газу морського родовища Шахденіз до Туреччини. Планується будівництво газопроводу Баку - Тбілісі - Арзрум. Для реалізації цього проекту потрібно 2,6 млрд. дол інвестицій.

В даний час основними інвесторами в Азербайджані є нафтові компанії. 90% акцій АМОК належить іноземним інвесторам: "Брітіш петролеум" (Великобританія, 17,1%), "Амоко" (США, 17,0%), "Лукойл" (Росія, 10,0%), "Пенсойл" (США , 4,8%), "Юнокал" (США, 10,0%), "Статойл" (Норвегія, 8,6%), "Іточу ойл" (Японія, 3,9%), "рамка" (Великобританія, 2,1%), ТПАО (Туреччина, 6,7%), "Ексон" (США, 8,0%), "Делта-Німір" (Саудівська Аравія, 1,7%). Інвесторами проекту "Шахденіз" є: об'єднання "Брітіш петролеум" / "Статойл" (Великобританія / Норвегія, по 25,5% кожна), ДНКАР (Азербайджан, 10%), "Лукойл" (Росія, 10%), "Ельф- Акітен "(Франція, 10%), Іранська холдингова компанія (Іран, 10%), ТПАО (Туреччина, 9%).

Услід за вступом "Іточу ойл" в АМОК представники кількох великих японських корпорацій відвідали Азербайджан з метою вивчення можливостей інвестування. Значні японські інвестиції очікуються в Нафтогазову компанію Азербайджану.

Загальне початкове навчання було введено в Азербайджані в 1928. У тому ж році був здійснений перехід з арабської системи писемності на латинську, а в 1939 - на кирилицю. Число грамотних серед дорослого населення до 1917 становило бл. 10%, в 1939 - 82,8%, а в 1959 досягла 97%. У 1959 було введено обов'язкове восьмирічне освіту, а в 1966 - загальне середню освіту. В даний час в середніх загальноосвітніх школах навчається бл. 1,9 млн. школярів.

В Азербайджані діють бл. 50 вищих навчальних закладів, в яких здобувають освіту приблизно 100 тис. студентів. Найбільші вузи країни - Азербайджанська державний університет ім. Расулзаде (заснований в 1919, бл. 11 тис. студентів), Інститут нафти і хімії (заснований у 1920, бл. 15 тис. студентів), Азербайджанський технічний університет, Азербайджанський педагогічний інститут російської мови і літератури ім. М. В. Ахундова, Азербайджанський державний інститут іноземних мов, Азербайджанський медичний університет ім. Н. Наріманова, Консерваторія ім. У. Гаджибекова, Державний сільськогосподарський інститут в Гянджі та ін В останні роки з'явилося кілька приватних (перший з них - Хазарський університет, заснований в 1991, навчання ведеться англійською мовою) і міжнародних вузів. Серед останніх виділяється Західний університет (заснований в 1991, налічує бл. 1000 студентів). У Кавказькому університеті навчання ведеться на турецькому мовою. Є також філії Дагестанського та Дніпропетровського університетів. Більшість вузів знаходиться в Баку.

Основні наукові дослідження проводяться в інститутах Академії наук Азербайджану, створеної в 1945 (в Інституті філософії та права, Інституті історії, мови і літератури ім. Г. Нізамі, Інституті економіки, а також в інститутах природного та технічного профілю).Найбільша бібліотека Азербайджану - Державна бібліотека ім. М. Ахундова, найбільше сховище документів - Національний архів.

Такі стародавні епоси, якКітаба Деде Коркуд (Книга мого діда Коркуда, 11 в.), А також поезія пізнішого періоду (Гянджеві Нізамі, бл.1141-1209; Мухаммеда Фізулі, 1494-1556) є частиною спільного з анатолійським турками літературної спадщини.Відмінною рисою азербайджанської літератури є усна поезія ашуг (народних співаків-поетів), традиції якої збереглися до теперішнього часу.

Письмова азербайджанська література виникла після остаточного включення країни до складу Росії на початку 19 ст. Її основоположник Мірза Фаталі Ахундов (1812-1878) є також родоначальником азербайджанської драми, яка отримала подальший розвиток у творах Наджаф-бека Везірова (1854-1926) і Абдуррагіма Ахвердова (1870-1933). Першу азербайджанську газету "Екінчі" ("Пахар") в 1875 почав випускати Гасанбек Зардабі (1837-1907).

Після закриття в 1877 російською владою газети "Екінчі" виходили малотиражні журнали "Зія" ("Зоря", 1879-1881), "Зія і Кавкасія" ("Зоря Кавказу", 1881-1884) і літературний журнал "Кешкюль" (1884 - 1891). Із закриттям "Кешкюля", аж до революційних подій 1905 в Росії, припинився випуск видань азербайджанською мовою. Послідувало ослаблення державного контролю зробило Баку провідним центром мусульманської журналістики в Російській імперії. Між 1905 і 1917 в різний час виходило бл. 60 газет і інших періодичних видань (газети "Хаят" - "Життя" і "Іршад" - "Путівник", літературний журнал "Фуюзат" - "Благо" і популярний сатиричний журнал "Молла Насреддін" та ін.)

Надії періоду національного підйому знайшли своє втілення в поезії Алекперов Сабіра (1862-1911). Серед видатних літераторів цього періоду - Джаліл Мамедкулізаде (1866-1932), драматург Гусейн Джавід (1884-1941), поет Мухаммед Хаді (1879-1920). Літературне відродження, що почалося після 1905, висунуло завдання подальшого очищення мови, цього разу від османського впливу. Цей рух виник одночасно з пантюркізму, що проповідував об'єднання всіх тюркських народів.Трибуном пантюркізму був Алібек Гусейнзаде (1864-1940).

У 1930-ті роки в результаті сталінських чисток Спілка письменників Азербайджану зазнав значних втрат. Жертвами репресій стали такі провідні літератори, як Гусейн Джавід, Салман Мумтаз, Курбан Мусаєв, Такі Шахбазов, Алі Назім та Міка Мушфік. Нормою творчості став соціалістичний реалізм. Політичний конформізм привів до загального зниження художнього рівня літератури, хоча в цей час продовжували творити такі талановиті письменники, як Самед Вургун (1906-1956), Джафар Джабарли (1899-1934) і Ільяс Ефендієв (р. 1914).Після 1945 істотне місце зайняло нове літературний напрям, розвиває тему єдності радянського та іранського Азербайджану. Його найбільш помітними представниками були письменники Мамед Ордубади (1872-1950) і Мірза Ібрагімов (р. 1911), а також поети Сулейман Рустам (1906-1989) і Бахтіяр Вагабзаде (р.1925).

Кіномистецтво.Широко відомі такі азербайджанські кінорежисери, як А.М. Шаріфзаде, А.І. Бек-Назаров, Т.М. Тагізаде, А. М. Ібрагімов.Сильною стороною азербайджанської кінематографії є документалістика.

Театральне мистецтво.Театр з'явився в Азербайджані тільки в середині 19 ст. Драматичні твори широко представлені у творчості основоположника сучасної азербайджанської літератури Мірзи Фаталі Ахундова. У період між 1905 і 1917 театральне життя Азербайджану перебувала у сфері просвітницьких та благодійних товариств, з'явилися високопрофесійні театри. У цей період, зазначений культурним піднесенням, була поставлена перша азербайджанська опера Лейлі і Меджнун (1908), написана Узеір Гаджибекова за мотивами однойменної поеми Фізулі (16 ст.).

З приходом радянської влади театри були націоналізовані. У 1920 в Баку відкрився Азербайджанський драматичний театр, а в 1924 - Театр опери та балету.

Архітектура та образотворче мистецтво.У багатому архітектурному спадщині Азербайджану відбилося його багатогранна історія і різні зовнішні впливи, але найбільш сильний відбиток залишив ісламський період. До ісламським архітектурних пам'ятників відносяться в першу чергу мечеті, мінарети, мавзолеї, караван-сараї (постоялі двори) і медресе (мусульманські школи), а також фортеці, включаючи символ Баку - унікальну, що має в плані форму овалу Дівочу башту (12 в.) . Добре збереглася історична давня частина Баку з палацами Ширваншахов і Шекінська ханів.У період нафтового буму 19 ст. до столиці проникла європейська культура, що знайшло відображення і в архітектурі.

У класичному азербайджанському прикладному мистецтві використовувалися перські та ісламські стилі і прийоми, які знайшли віддзеркалення в керамічних виробах, чеканці, килимах, каліграфії, рукописних ілюстраціях, зокрема в мініатюрах знаменитої тебрізской школи. Прикладне мистецтво характеризується вишуканістю і багатством декору.

В Азербайджані в даний час зареєстровано бл. 400 газет, але регулярно виходять менше 50. Державою фінансуються газети "Азербайджан" (орган Міллі меджлісу, більше 70 тис. прим., На азерб. Яз.), "Бакинський робітник" (бл. 40 тис., на рус. Яз.), "Єні Азербайджан" ("Новий Азербайджан ", орган однойменної партії)," Халк "(" Народ ", більше 30 тис. прим, на азерб. яз.). Деякі партії видають на власні кошти свої газети ("Азадлиг", бл. 40 тис. екз., На азерб. Яз. - Орган Народного фронту Азербайджану, "Мусават" і "Мухаліфат" - партії "Мусават", "Міллієт" - Партії національної незалежності, "Істіглал" - Соціал-демократичної партії, "Хурріет" - Демократичної партії Азербайджану). Крім того, виходить ряд незалежних газет. Найбільший тираж з них має "Вишка" (бл. 50 тис. прим., На рус. Яз., Видається з 1928). У продаж надходять російські та західні газети і журнали.

Перші радіопередачі відбулися в Баку в 1926.Телебачення почало мовлення в 1956. Більшість радіо-і телевізійних станцій знаходиться в державній власності.Передачі ведуться головним чином на азербайджанською, а також російською мовами.

В 1998 у Баку працювали 3 турецькі, 3 російські, 2 національні державні та 2 комерційні телестанції. Працює телецентр і в Нахічевані. Передачі з Туреччини і Росії ретранслюються через супутники. Бакинські комерційні станції, АНС-КМ і "Сара", випускають програми російською і азербайджанською мовами, показують американські фільми, дубльовані російською мовою.

В Азербайджані офіційно відзначаються наступні свята та пам'ятні дати: Новий Рік - 1 січня, Міжнародний жіночий день - 8 березня, Новруз-байрам - 20-21 березня, День Перемоги - 9 травня, День Республіки - 28 травня, День збройних сил Азербайджанської Республіки - 26 червня, День Незалежності - 18 жовтня, День Конституції - 12 листопада, День національного відродження - 17 листопада, День солідарносьті азербайджанців всього світу - 31 грудня. Крім того, відзначаються мусульманські свята, у тому числі Курбан-Байрам (свято жертвопринесення), Ураза-Байрам (свято розговіння) та ін

Історія державності Азербайджану налічує приблизно 5000 років. Перші державні формування на території Азербайджану виникли ще починаючи з кінця IV, початку III тисячоліття до нашої ери. У I тисячолітті до нашої ери тут існували Манна, Іскім, Скит, Скіф і такі сильні держави як Кавказька Албанія і Атропатена. Ці держави відігравали велику роль у підвищенні культури державного управління, в історії економічної культури країни, а також у процесі формування єдиного народу.

У III столітті н.е. Азербайджан окупувала імперія Іранських Сасанідів, а у VII столітті - Арабський Халіфат.Окупанти переселили в країну численне населення іранського і арабського походження.

З прийняттям ісламської релігії в VII столітті відбувся корінний перелом в історії Азербайджану. Іслам дав сильний поштовх формуванню єдиного народу, мови, звичаїв та ін серед тюркських та нетюркскіх народів на території Азербайджану.

В Азербайджані почався новий політичний підйом: на землях Азербайджану, на яких був поширений іслам, були створені держави Саджида, Ширваншахов, Саларідов, Раввадідов і Шеддадідов. Почалася епоха Відродження в азербайджанській історії.

В кінці XV - початку XVI століть починається нова віха в історії Азербайджану. Видатний державний діяч Шах Ісмаїл Хатаї зумів об'єднати під своїм керівництвом всі північні і південні землі Азербайджану. Утворилося єдине Сефевідської державу зі столицею в Тебрізі, що перетворилося з часом в одну з наймогутніших імперій Близького і Середнього Сходу.

Що прийшов до влади після падіння Сефевідської держави видатний азербайджанський полководець Надир-шах ще більше розширив кордони колишньої Сефевідської імперії. Цей правитель Азербайджану в 1739 році завоював Північну Індію, включаючи Делі.Однак, після смерті Надир-шаха, керована ним імперія впала.

Таким чином, у другій половині XVIII століття Азербайджан розпався на малі держави - ханства і султанати.

Наприкінці XVIII століття в Ірані до влади прийшли Гаджар, що є азербайджанської династією. Вони стали впроваджувати політику підпорядкування всіх територій, колишніх під правлінням Надір-шаха, у тому числі і азербайджанських ханств, централізованого правлінню.

Так почалася епоха багаторічних воєн між Гаджар та з метою їх захопити Південний Кавказ Росією. У підсумку, на підставі Гюлюстанского (1813) та Туркменчайского (1828) договорів, Aзербайджан був розділений між двома імперіями: Північний Азербайджан був приєднаний до Росії, а Південний - до Ірану.

З цього періоду також починається епоха геноциду азербайджанців вірменськими сусідами. Боротьба за свободу у Північному Азербайджані була дуже напруженою. Не без допомоги братської Туреччини перемогло визвольний рух, і в 1918 році була створена перша на Сході демократична республіка в Північному Азербайджані - Азербайджанська Демократична Республіка (АДР).

Але проіснувала вона недовго. 28 квітня 1920 було оголошено про створення на території АДР - Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки (Азербайджанської РСР). У 1922 вона увійшла до складу СРСР, а в 1936 ЗРФСР була розпущена, а Азербайджанська РСР була включена до складу СРСР як самостійна республіка, яка проіснувала до 1991 року.

Однак, у новій історії Азербайджану є ще одна знаменна сторінка - вірмено-азербайджанський конфлікт за приєднання Нагірно-Карабахської автономної республіки. Оголосивши себе (18 жовтня 1991 р.) незалежною демократичною державою, Азербайджан , в результаті запеклих бойових дій втратив 6 своїх районів, включаючи Нагорний Карабах.У 1994 році між сторонами було підписано угоду про припинення вогню.

30 серпня 1991 Азербайджан проголосив незалежність.

1. Ісмаїл М. Історія Азербайджану: Короткий огляд з найдавніших часів до1920Баку, 1995

2. Тодуа З. Азербайджан сьогодні. М., 1995

3. Азербайджан сьогодні. Довідкові матеріали. М., 1995

4. Ісмаїл М. Історія Азербайджану: Короткий огляд з найдавніших часів до1920Баку, 1995

5. Тодуа З. Азербайджан сьогодні. М., 1995

6. Азербайджан і Росія: Товариства і держави. М., 2001

7. Пострадянський Південний Кавказ: бібліографія та огляд публікацій з соціальних і політичних наук. М., 2002

8. Андріанов В., Міраламов Г. Гейдар Алієв. М., 2005