Країни Центральної Азії: Казахстан та Узбекистан

Країни Центральної Азії: Казахстан та Узбекистан

Країни Центральної Азії (Казахстан та Узбекистан)

Узбекистан - країна «білого золота» - бавовни

Територія та географічне положення. Республіка Узбекистан -- унітарна держава, що складається з 12 областей та Автономної Республік ки Каракалпакстан. Країна розташована в Центральній Азії та межу з Казахстаном (1), Киргизстаном (2), Таджикистаном (3), Афгані станом (4) і Туркменістаном (5). Територія Узбекистану розташована мі" двома найбільшими річками Середньої Азії -- Амудар'єю та Сирдар'є» тому цей край часто називають Середньоазіатським межиріччям -- з аналогією до легендарного Межиріччя Тигру та Євфрату. Країна н має виходу до Світового океану, але на північному заході омивається Аральським морем.

Природа. Більша частина території Узбекистану розташована в межах Туранської низовини, що перетинається річковими долинами. Нїї крайньому заході піднімається плато Устюрт, обмежене стрімким-урвищами -- чинками. У східному та південно-східному районах країни розташовуються гірські,пасма й передгір'я величного Тянь-Шаняі й Гіссаро-Алая. Гірські хребти поділені.благодатними міжгірськимиі долинами -- Ферганською, Зеравшанською, Сурхандар'їнською і Чир-; чик-Ангренською. Ферганська долина протяжністю 300 км являє сої бою ідеальне місце для землеробства й тваринництва. її землі є на-,1 дзвичаино родючими, але для того, щоб на них щось виросло, посіви необхідно регулярно поливати. Саме тому людина створила тут мец режу каналів. Частина Середньоазіатського межиріччя зайнята-пуст'і телею Кизилкум.

Клімат Узбекистану помірно континентальний, посушливий, а на крайньому півдні близький до субтропічного. Переважна пора року -- довге спекотливе літо. Середня температура січня на рівнинах коливається в межах від -7 до +3 °С (у Приараллі температура може опуститися до -28 °С), середні липневі температури становлять +26...+32 °С. У долині Амудар'ї спека іноді сягає +50 °С у тіні, а поверхня місця ми нагрівається до +80 °С. Опадів тут практично не буває, а найменше -- до 90 мм на рік -- їх випадає в пустелі. У горах і міжгірських оазисах опади -- більшчасте явище, тут їх випадає до 1000 мм, однак усе-таки більша частина території країни одержує менше ніж 200 мм опадів на рік.

Життя людям, рослинам і тваринам дають річки Узбекистану. Усі нони належать до систем Сирдар'ї та Амудар'ї, які беруть початок у високогір'ях на схід від кордонів країни й протікають у північно-західному напрямку, поступово втрачаючи свої води. Найбільшим за площею й водоносністю є басейн Амудар'ї.

Колись потоки обох річок несли свої води в солоне Аральське море. Ллє згодом люди стали застосовувати для зрошення все більше живлющої вологи. Так, притоки Сирдар'ї та Амудар'ї стали використовуватися для поливу «рослинного водохліба» -- бавовнику й численних садів. У результаті цього з'явилося таке географічно визначне явище, як річки без гирла (сліпі гирла). Але найбільше постраждало Аральське море: його площа зменшилася, а саме море розпалося на три окремі водойми.

Історичний розвиток. У ПІ ст. до н. є. південна частина Узбекистану й Таджикистан стали частиною Греко-Бактрийського царства, а пізніше Кушанської імперії. На час її існування припадає період найвищого розквіту давньої Середньої Азії, її господарства, торгівлі, культури й мистецтва. Великого значення набуває Великий шовковий шлях, що з'єднував чотири найбільші імперії старого світу -- Римську, Парфянську, Кушанську й Китайську. Цим найдовшим торговельним шляхи світу китайські товари поширювалися по всій Азії та досягали Європи. На одному з його основних маршрутів перебували найбільші центри торгівлі, релігії та культури Центральної Азії - Самарканд і Бухара. У VIII ст. в Центральній Азії з'явилися арабські воїни, що принесли в країну іслам. Місцеве населення наверталося до нової віри, що прикрасила зовнішній вигляд краю численними мечетями й мінарвтами. УЛХст. до влади в Мавераннахрі (арабська назва межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї) прийшли Саманиди. Держава Саманидів були однією з перших країн середньовіччя, в основу яких були покладені духовність і культура. Саманиди не тільки розвивали ісламську культуру, але й відродили доісламські цінності - звичаї та традиції предків. Держава Саманидів підтримувала тррговельн.і зв'язки з ХозарієЛ Іраном, Китаєм, Київською, Руссю. У-цей час Шовковий шлях дійсно став Великим. Ним не тільки транспортувався шовк та інші товари але й поширювалися релігійні погляди буддизму, юдаїзму, християнства, ісламу, а також наукові знання й технічні досягнення.

У середині XIV -- початку XVст. Узбекистан перебував під владою Тимура (Тимурленґ -- Тимур кульгавий) -- творця величезних держави зі столицею в Самарканді. Цей завойовник, якого Європеці називали Тамерланом, прагнув підкорити собі всі навколишні держави й народи. Однак після смерті Тимура його держава проіснувала недовго. Між спадкоємцями завойовника - Тимуридами - почалися розбрати й міжусобиці, що супроводжувалися народними хвилюваннями, у результаті чого імперія практично розпалася. Із цим часом завершення формування народності узбеків. Кочові тюркські племена, відомі під загальною назвою узбеків, вторгайся на територію Мавераннахра з великих північних степів сучасного Казахстану. Вони захопили Північну частину території Середньої Азії, а потім 1 аа лишки імперії Тамерлана. Ці племена змішалися з місцевим осілим населенням і передали їм свою назву.

У 1510 р. їхній вождь, Мухаммед Шейбані, підкорив собі майже всю Юяїну й заснував династію ІПейбанідів, що правила близько ста років. Після цього найбільшу владу мала династія жаноїдів.- ханів Бухари. Це ханство контролювало центральні, південну й східну частини території сучасного Узбекистану. Інше - Хівинське ханство - займало Шьту Амудар'ї та прилеглі райони. Пізніше, у XVIII ст., на території Ферганської долини утворилося Кокандське ханство.

У другій половині XIX ст. Кокандське ханство та ввійшло до складу Туркестанського генерал-губернаторства, ихарське й Хівинське ханства визнали свою залежність від Росій-Іккої імперії.

У 1917 -- березні 1918 р. у краї була встановлена радянська влада, а в 1924 р. утворена Узбецька Радянська Соціалістична Республіка. Потім тут були зведені великі промислові підприємства, зокрема Ташкентський завод сільськогосподарського машинобудування, побудований ряд каналів та інших іригаційних споруджень.

У березні 1990 р. Верховна Рада Узбекистану обрала на пост прези дента республіки Іслама Карімова. У серпні 1991 р. був прийнятий закон про незалежність Узбекистану. Сьогодні це президентська республіка, де законодавча влада належить парламенту -- Олій Мажлісу.

Населення. Узбекистан -- багатонаціональна країна. На її території проживають представники більше ніж ста національностей і народів: узбеки складають 80 %, росіяни -- 5,5 %, таджики -- 5 %, казахи -- 3 %, каракалпаки -- 2,5 %, також тут проживають татари, киргизи, українці, корейці. В останні два десятиліття відбувається відтік некорінного населення, серед яких багато висококваліфікованих фахівців.

У країні високий природний приріст -- 16,7 особи на 1000 жителів, тому за останнє десятиліття кількість населення Узбекистану зросла приблизно на 4 млн осіб. Третина населення -- це діти й підлітки віком до 15 років, а середній вік жителя країни -- лише 21,8 року. При середній густоті населення в 60 осіб/км2 дуже великі розбіжності в заселеності окремих районів, так, у деяких оазисах вона складає до 400 осіб/км2 і більше, а в пустелі Кизилкум -- менше ніж 1 особа/км2. Більшість узбеків і представників інших середньоазіатських народів -- мусульмани-сунніти, російськомовне населення сповідує православ'я. У Ташкенті відкритий перший у Центральній Азії Ісламський університет, покликаний підготувати фахівців для системи ісламської освіти й наукової праці з вивчення духовної спадщини ісламу. Міські жителі держави перевищують третину населення, складаючи 37 %. Найбільше місто Узбекистану -- столиця країни Ташкент (2,3 млн осіб). Його історія відома ще із IV--V ст. н. є. Місто виникло на місці селища, що розташоване на перетині торговельних шляхів, і тому відігравало важливу роль у торгівлі між Заходом і Сходом.

У сучасному Ташкенті зосереджена основна частина промислових підприємств держави, через нього проходять найважливіші транспортні магістралі. Серед найбільших виробництв -- заводи бавовнозбиральних машин, тракторів, обладнання для очищення бавовни й текстильної промисловості, великий бавовняний комбінат.

Друге за розміром місто -- Самарканд (419,6 тис. осіб). Це одне з найдавніших міст світу, столиця імперії Тимура. У свій час його називали «Едемом Сходу», «Обличчям Землі», «Осередком мудрості й краси Всесвіту». Сьогодні це найважливіший промисловий центр, де головну роль відіграють машинобудування, легка й харчова промисловість.

Великим центром легкої промисловості, зокрема текстильної, швейної, каракулевої та бавовноочисної, є давня Бухара (284,3 тис. осіб).

Культура. На формування особливостей побуту й культури узбеків сильний вилив справили общинні традиції -- вироблені століттями навички ведення колективних робіт, усталені правила земле-і водокористування.

В Узбекистані розвиваються традиційні, види народного мистецтва, що зберегли свою самобутність -- вишивання, карбування й гравірування мідного посуду, різьблення по дереву й каменю. У районах Андижана, Самарканда, Кашкадар'ї, Сурхандар'ї, Бухари, пониззях Амудар'ї здавна існувало килимарство. Воно пов'язане зі скотарським господарством і мало характер домашнього жіночого виробництва.

Родоначальником узбецької літератури є Алішер Навої (1441--1501). Це був один із перших узбецьких поетів, що передав народні перекази в літературній формі. До класиків сучасної узбецької літератури відносять Хамза Хакім-Заде Ніязі (1889--1929) і Садриддін Айні (1878-1954).

Ташкент

Із середини 1980-х рр. у країні почалося відродження національних культурних традицій, були офіційно визнані традиційні'народні свята й звичаї. Відродився Навруз, що став усенародним святом вес ни, відновлення й надій, символом чистих думок і добра.

Господарство. Узбекистан -- одна з найрозвиненіших країн Центральної Азії, основу економіки складає сільське господарство. Воно дає 36 % національного багатства, тоді як на промисловість припадає 21 %. Основна галузь сільського господарства -- бавовництво. Бавовник, що в народі називають «білим золотом», залишається основною культурою поливних земель, але після проголошення незалежності збільшилося виробництво продовольчих культур, необхідних для самозабезпечення республіки продуктами харчування. Важливими культурами є пшениця, рис і кукурудза, вирощують фрукти (абрикос, персик, інжир, айва, груша, яблуня, гранат), кормові (люцерна), овочі. Особливо славляться узбецькі дині й виноград столових її кишмишних сортів. Основна галузь тваринництва -- каракульське вівчарство, також розводять овець інших порід, коней, верблюдів, кіз. У приміських., районах розвинене молочно-м'ясне скотарство. Традиційно велике (і значення має шовківництво, особливо у Ферганській долині.

Бавовництво обслуговує ряд галузей промисловості. Машинобу-1дування забезпечує бавовняний комплекс бавовнозбиральними комбайнами, поливальним устаткуванням, завантажувачами, сівалками, і культиваторами, обладнанням для текстильної промисловості; хімічна галузь -- засобами захисту рослин, добривами (особливо налагоджене виробництво азотних і фосфатних добрив). Важливу роль в економіці країни відіграє добувна промисловість. Тут розробляються родовища природного газу й нафти, срібла й золота, руд кольорових металів. У 1992 р. у західній частині Ферганської ; долини відкрите родовище нафти, що вважається одним із найбільших у світі. Кольорова металургія країни займається переробкою мідної та поліметалевої руд, вольфраму. В Алмалиці побудований великий металургійний комбінат.

Також слід відзначити легку й харчову галузі, електроенергетику й виробництво будматеріалів.: У легкій промисловості виробляються тканини (насамперед бавовняні), одяг, взуття, килими. У харчовій промисловості провідну роль відіграє виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, олії, виноградного соку.

За роки незалежності в країні побудований Бухарський нафтопе реробний завод, автомобільний завод у місті Асака, працюють спільні І підприємства -- цукровий завод у Хорезмі, що є найбільшим у Центральній Азії, паперовий комбінат у Ташкенті, великі текстильні комплекси за участю іноземних компаній. .

Основним промисловим центром республіки є Ташкент і Ташкентська область. Ферганська долина дає третину всієї бавовни республіки -- це важливий район шовківництва, овочівництва, садівництва, переробки фруктів, а також видобутку й переробки нафти.

Узбекистан можна назвати туристичним центром Центральної Азії. Особливу популярність тут мають історичні й культурні пам'ятки. Вражають архітектурні витвори Самарканда, серед яких ансамбль Реґістан, руїни мечеті Бібі-Ханум (будувалася за наказом Тамерлана). Всесвітньо відомою визначною пам'яткою є ансамбль меморіально-культових будівель Шахі-Зінда, його основна забудова здійснювалася ще за Тимура. У мавзолеї Гур-Емір (XV ст.) розташована усипальниця й самого Тимура, а також його синів та онуків.

Усіх відвідувачів Хорезма вражає краса містамузея-- Хіви, спо рудженого в період Хівинського ханства кінця XVIII -- початку XX ст. У 1997 р. це місто святкувало своє 2500-річчя під егідою ЮНЕСКО. І іе менше вражають історичні пам'ятки Бухари, серед яких мавзолей Ісмаїла Самані (кінець IX -- початок Хет.), медресе Кукельдаш й Улуґ-Бека (XI--XVI ст.), ансамбль Пої-Калян (XII--XVI ст.), Лябі-Хауз (ХУІ-ХУИ ст.).

Основну роль у вантажоперевезеннях країни відіграють залізниці. Експлуатується 81 тис. км автомобільних доріг, споруджена система газопроводів завдовжки майже в 10 тис. км. Найбільший транспортний вузол країни -- Ташкент, де сходяться залізниці з Росії (Сибір,Урал) і Казахстану.

Казахстан - країна безкрайніх рівнин

Територія та географічне положення. Казахстан -- унітарна держава, що складається із 14 областей. Країна розташована на величезній території від Каспійського моря до рівнин Західного Сибіру й гірських пасом Алтаю. За площею посідає дев'яте місце у світі. Казахстан межує з Росією (1), Китаєм (2), Киргизстаном (3), Узбекистаном (4) і Туркменістаном (5). Країна не має виходу до Світового океану, але омивається водами Каспійського й Аральського морів.

Природа. Більша частина величезної території країни являє собою безкрайні рівнини. У центрі розташований Казахський дрібносопочник -- зруйнована часом і природними силами гірська система. Над її поверхнею піднімаються пасма невисоких скелястих сопок, підніжжя яких «потопають» у товщах пухких порід. Саме сопки й дали назву цій території. Із півдня до Казахського дрібносопочника прилягає Бетпак-Дала - кам'яниста й частково глиниста рівнина з безстічними западинами, зайнятими солончаками або гірко-солоними озерами. На крайньому заході країни розташована Прикаспійська низовина, що частково лежить нижче за рівень Світового океану.

Між Мангишлаком й Аральським морем розташоване плато Ус-' тюрт (на території Казахстану лежить тільки його частина). Майже з усіх боків плато обмежене стрімкими урвищами -- чинками за-1 ввишки до 300 м.

На крайньому південному сході й сході рівнинні території оперізують хребти Тянь-Шаня, Джунґарського Алатау й Алтаю. Особливо вражає своєю красою Тянь-Шань. Тут розташована найвища точка країни -- Хан-Тенґрі («Володар духів»), висота якої сягає 6995 м. У гірських районах Казахстану налічуються сотні льодовиків -- це природне багатство, джерело прісної води й основа життя багатьох річок, без яких існування в країні неможливе. Вода особливо необхідна її Туранській низовині з її знаменитим Голодним степом, значна частина якого розташована на території Узбекистану.

Для клімату Казахстану характерні різкі перепади температури -- як протягом доби, так і протягом року, а також незначна кількість опадів. Середня температура січня: від -18 °С на півночі до -З °С на півдні, липня: +19 °С на півночі й +28...+30 °С на півдні. На півночі опадів випадає до 300 мм на рік, у пустелях -- менше ніж 100 мм, у горах -- до 1600 мм.

Більшість річок країни належать до безстічних областей і басейнів внутрішнього стоку: Урал впадає в Каспійське море, Сирдар'я -- в Аральське, Ілі -- в озеро Балхаш. Тільки річки Іртиш, Ішим і Тобол несуть свої води в Північний Льодовитий океан.

На території країни чимало озер, деякі з них мають свої особливості. Так, озеро Балхаш у західній частині, де річка Ілі приносить чалу воду гірських снігів і льодовиків, -- прісне, а в східній -- солоне. Озеро Борове має дуже мальовничий вигляд.

Корисні копалини Казахстану надзвичайно різноманітні: тут є паливо й руди, хімічна й будівельна сировина. Але найбільше в підземній скарбниці кольорових металів. Країна посідає перше місце у світі за запасами цинку й вольфраму, друге -- за сріблом, свинцем і хромовими рудами, третє -- за мідними рудами, четверте -- за молібденом і шос те -- за запасами золота. У підземних коморах також є уранові руди й природний газ, нафта й марганець, поклади вугілля й бокситів.

Історичний розвиток. Виникнення й формування казахів відбувалося в умовах взаємодії різних племен, насамперед кочових. У давнину народи, що жили тут, займалися скотарством і землеробством, уміли обробляти метали й були язичниками. У тис. до н. є. на території сучасного Казахстану жили іраномовиі племена саків, що залишили за собою кургани, у яких ховали вождів. На початку нашої ери казахськими степами прокотилися тюркомовні племена хуннів. Вірогідно, саме саки й хунни поклали початок виникненню казахського етносу.

У VI--VIII ст. країна зазнала впливу різнорідних тюркомовних племен -- вони створювали тут свої держави. Починаючи з VIII ст. регіон був завойований арабами, у результаті чого пануючою релігією населення Південного Казахстану став іслам. Пізніше ця релігія поширилася по всій території країни, замінивши різні язичницькі культи.

Великий вплив на етнічні процеси й подальший розвиток країни справило монгольське завоювання та її вступ до складу монголо-татарських держав -- Кок-Орда, улус Сібана, Моголістан. Перша казахська держава -- Казахське ханство -- сформувалася до кінця XV ст. Найбільшої могутності воно досягло в 1511--1523 рр., у період правління Касимхана, якого називали «збирачем казахських земель». За Хак-Назара (1538--1580) у районах кочовищ різних груп племен сформу валися три об'єднання: Старший жуз, Середній жуз і Молодший жуз. З утворенням ханства й створенням жузів сформувалася казахська етнічна спільнота, а населення країни стало називатися казахами.

На початку XVIII ст. казахи були розорені в результаті навали зі сходу монгольських племен -- джунґарів. По всьому степу пройшли запеклі бої, але в 1723 р. ослаблені родоплемінною роздробленістю казахи зазнали жорстокої поразки. З огляду на сформовану ситуацію Казахстан приєднався до Росії.і

Економіка країни поступово налагоджувалася. Усе більше казахів переходить до осілого способу життя й починає займатися землеробством. Це, пояснюється передачею великих земель селянам, що переселилися з внутрішніх областей Росії. Вилучення земель прискорилося, після початку реформ 1906--1911 рр., розроблених П. А. Єтолипіним. їхньою метою було розв'язання земельного питання у Великій імперії та перетворення північноказахстанськйх степів на землеробські райони. У результаті з Казахстану починають вивозити зерно й м'ясо.

У серпні 1920 р. на території Середнього й Молодшого жузів була утворена Киргизька Автономна Радянська Соціалістична Республіка, потім вона була перейменована в Казахську АРСР. У 1936 р. утворена Казахська Радянська Соціалістична Республіка, що ввійшла до складу СРСР як союзна-республіка. ,

У 1991 р. була проголошена незалежність Казахстану. Сьогодні це президентська республіка, де прийнятий закон, що надав Н. Назарбаєву довічне право входити до ряду державних органів.

Населення. Особливістю населення країни є її складний етнічний склад -- у країні проживають представники більше ніж 120 національностей, а густота населення є дуже низькою -- лише 6,5 особи/км2, а також від'ємний природний приріст. Разом із від'ємним сальдо міграції це обумовлює зниження кількості населення країни протягом останніх років. При цьому віковий склад виглядає досить благополучно -- 25--64--11, а тривалість життя -- 65 років.

У сучасному Казахстані казахи складають, 53 % (до середини 20-х рр. XX ст. їх називали киргизами), росіяни -- 30%, українці -- 3,7 %, узбеки -- 3 %. У країні чимало німців, які Під час війни були переселені в казахські степи з Поволжя. Віруюче корінне населення в переважній більшості -- мусульмани-сунніти. Російськомовні ж сповідують православ'я.

У містах проживає 55 % населення країни. Особливістю Казахстану є те, що держава не має явно вираженого національно-теріторіаль-ного ядра. Кочівники не мали столиці, а географічний центр країни припадає на напівпустельні області Центрального Казахстану. Перенесення в 1997 р. столиці країни до Астани й було спрямоване на створення такого ядра. На відміну від колишньої столиці Алмати, Астаіга розташована в посушливому степовому районі в північно-східній частини Казахстану, на річці Ішим. У 1830 р. тут була заснована вій ськова фортеця Акмола («біла могила»). У середині минулого століття місто стало цілинною столицею й було перейменоване в Цілиноград, у 1992 р. - в Акмолу, а тепер це головне місто Казахстану - Астана (у перекладі -- «столиця»).

Сьогодні Астана -- сучасне місто, що швидко розвивається. В ар хітектурному вигляді казахської столиці переплелися кращі традиції європейського та східного зодчества. Тут побудований чудовий комплекс адміністративних будинків Конгрес-хол, етномеморіальний парк «Атамекен» із макетами природних скарбниць, історичних пам'яток і великих міст Казахстану. У місті працюють заводи з переробки сільськогосподарської продукції, підприємства сфери послуг. Астана - великий залізничний вузол республіки, де перетинаються Трансказах-станська й Південно-Сибірська магістралі.

Найбільше місто Казахстану - Алмати (1,13 млн осіб) - розташоване на південному сході Республіки Казахстан, у центрі Євразійського континенту. Незважаючи на перенесення столиці, Алмати й сьогодні залишається головним промисловим, науковим і культурним центром Казахстану.

У північній частині країни розташована її «вугільна столиця» -Караганда (596 тис. осіб). Місто вражає незвичайним плануванням: воно складається з кількох десятків масивів, що розміщені на значній відстані одне від одного -- поблизу шахт.

На півдні країни розташоване місто Щщмкент (Чимкент) із населенням близько 327 тис. осіб. Це адміністративний центр Південно-Казахстанської області, важливий центр хімічної та легкої промисловості.

Культура. Казахстан -- перехрестя Європи й Азії, хоча й не таке жваве, як, наприклад, Туреччина. Відкритість території, відсутність природних меж, розташування на кордоні різних цивілізацій і релігій обумовили створення самобутньої культури, що ґрунтується на давній кочовій традиції населення Центральної Азії.

Із давніх часів відомі легенди про родоначальника казахських націй -- Алаш-Хана. І хоча точних історичних свідчень про його існування не виявлено, ім'я Алаш-хана й легенди, що оповідають про нього, були потужною базою для ідеї державності казахського народу. Із ним пов'язують й утвердження характерних для казахів традицій людинолюбства й добродійності. Наприклад, звичай «конак аси», що передбачає безкоштовне частування та притулок не тільки званому гостеві, але й будь-якому подорожанину-казаху.

Казахи завжди жили в гармонії з природою, шанували духів степів, води, гір. Вони жили на тимчасових стоянках -- аїлах, а своє житло влаштовували так, щоб не перешкодити тваринам і птахам. Основним транспортним засобом у казахів був кінь, а другом і помічником -- борзий собака тази. Житло й хатнє начиння були добре пристосовані до кочового способу життя. Протягом століть казахи створили один із найдосконаліших видів переносного житла - юрту, що складається з дерев'яного купольного каркаса й повсті. Рослинний орнамент стін юрти символізував навколишню природу, а візерунки килимів «розповідали» історію роду. У середині юрти було вогнище, де готували їжу -- найчастіше м'ясні страви.

У казахів зберігся багатий національний фольклор. Особливу попу лярність мають епічні та ліричні перекази й пісні, що виконуються роз повідачами казок, а також творчість поетів-імпровізаторів - акинів.

Найвідоміші представники сучасної казахської літератури -- поет Олжас Сулейменів (р. 1936), письменники Ануар Алімжанів (р. 1930) та Ільяс Есенберлін (р. 1915).

Господарство. Основа господарства країни - промисловість, де най важливішу роль відіграють добувна галузь і кольорова металургія. У Ка захстані розташований Карагандинський вугільний басейн, також зростає значення Екібастузького басейну, де видобуток енергетичного вугілля ведеться відкритим способом. Розробка прикаспійських нафтових родовищ й експорт нафти у Європу (через Новоросійськ) і Китай стимулюють економічний розвиток Казахстану. Країна виділяється видобутком мідної руди в Центральному Казахстані й виплавкою міді (Джезказган і Балхаш) Поліметалеві руди добувають на сході країни, а боксити - у Кустанайській області. Розробляються родовища природного газу, залізної, свинцево-цинкової, нікелевої руд та інших корисних копалин.

Більша частина електроенергії виробляється на теплових елект ростанціях, що працюють на вугіллі й природному газі, неподалік від Актау розташована атомна електростанція.

Розвивається нафтопереробка й чорна металургія. Нафтопереробні заводи розміщуються в Актау, Павлодарі, Шимкенті. У хімічній про мисловості Казахстану значне місце посідає виробництво мінеральних добрив із місцевої сировини, а також сірчаної кислоти, отрутохімікатів, синтетичного каучуку.

У структурі машинобудування переважають галузі, що виробляють машини й обладнання для видобувної та металургійної промисловості, сільського господарства (трактори, гірничошахтне обладнання, протиерозійна техніка, екскаватори). Харчова промисловість займається переробкою м'яса й зерна. Легка промисловість представлена бавовняною (Алмати, Шимкент), вовняною, шовковою, трикотажною та шкіряно-взуттєвою галузями.

Привертає увагу й географія промислових центрів, більшість із яких розташовані на периферії та в північних областях, тоді як центральна, частина країни на економічній карті виглядає майже суцільною білою плямою.

70 % території Казахстану може використовуватися для відгінного скотарства. Природно, що найважливіша галузь сільського господарства -- тваринництво, що дає приблизно половину продукції. Основні напрямки -- вівчарство й розведення великої рогатої худоби. Молочну худобу розводять у приміських районах, м'ясну -- у пустельних і напівпустельних. Також тут розводять свиней, верблюдів і коней. За виробництвом вовни, каракулю, баранини Казахстан посідає значне місце серед країн СНД.

На півночі, де поширене богарне землеробство, домінують посіви мриці й проса. На зрошуваних землях півдня розвинене рисосіяння. Близько третини площ зайнято під кормовими й технічними культурами, найбільше значення мають посіви соняшника й бавовнику. Розкинене плодівництво, виноградарство, баштанництво.

У транспортній системі найбільше значення мають автомобільний і залізничний транспорт. Велика протяжність країни й специфіка перевезених вантажів обумовлюють провідні позиції залізниць у вантажообігу. Одним із найважливіших завдань Казахстану є забезпечення транспортування нафти на міжнародний ринок., У цьому країна розраховує на участь інших держав. Укладено угоду з китайською національною нафтовою компанією про будівництво нафтопроводу з Казахстану в Китай. Розглядається можливість будівництва транскаспійського нафтопроводу через Грузію та Туреччину.