Природні умови Трипільського поселення

Природні умови Трипільського поселення

ПРИРОДНІ УМОВИ ТРИПІЛЬСЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ

Трипільські поселення розташовані в основному у широкій смузі сучасного молдавського та українського Лісостепу, поширюючись подекуди в прилеглі до Лісостепу райони лісової (Подільсько-Бессарабська та Поліська підпровінції області широколистяних лісів) та степової зон (смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів Молдови та Одеської області). Згідно «Геоботанічного районування Української РСР» -Лісостеп є Східноєвропейською провінцією із Подільсько-Середньопридніпровською підпровінцією, яка поділяється на ряд округів (таблиця 1).

РЕЛЬЄФ, ҐРУНТИ ТА КЛІМАТИЧНІ УМОВИ

Уся територія складається з фізико-географічних районів, таких як Прут та Пруто-Дністровське межиріччя, Середнє Подніпров'я, Дністро-Бузьке межиріччя, Побужжя. Вони мають відміни у рельєфі, грунтах, кліматичних показниках та рослинному покриві, але загалом усі ці показники сприятливі для занять хліборобством із давніх часів.

Північна частина пов'язана з західним схилом Українського кристалічного щита - Волино-Подільською височиною, розчленованою долинами Дністра та його притоків. Південна межа поширення трипільських поселень у цілому співпадає з пограниччям Лесостепу та Степу.

У рельєфі тут переважає горбиста рівнина із пологими схилами невеликих річок та балок, більш або менш розчленована лише в прирічкових частинах Дністра та Південного Бугу. Як вважають геоботаніки, у «доагрикультурні часи тут майже рівні частини займали лісові та степові фітоценози»

Клімат - помірно-континентальний. Середня річна температура коливається від -+6.5° до + 7.7°. Із заходу на схід континентальність збільшується. Кількість опадів у західній частині досягає 650 мм, на сході -

450 - 600 мм на рік. На заході, на території Дністро-Прутського межиріччя, сніговий покрив нестійкий, а на сході тривалість його може досягати 40 діб. Більша частина опадів припадає на теплий період року.

Грунти переважно чорноземні опідзолені та чорноземи глибокі, зустрічаються і сірі лісові, у Дністро-Прутському межиріччі - бурі лісові грунти. Заплави річок вкриті алювіальними лучними або лучно-болотяними грунтами, у місцях із підвищеною мінералізацією грунтових вод зустрічаються солончаки та солонці.

РОСЛИННІСТЬ

Рослинний покрив значно змінений господарською діяльністю людини, і природні угрупування збереглися лише на невеликих площах. Ще в недалекому минулому тут майже рівні частини займали ліси та степові фітоценози. На безлісих площах були поширені лучні степи та остепнені луки.

Ліси в минулому були поширені на значно більшій території. Тепер лісові ділянки займають лише 10% - 15% від усієї площі. Вони зустрічаються подекуди на підвищеннях плато, на північних та західних схилах пагорбів, річкових долин, ярів 1.

За своїм складом - це широколистяні ліси, переважно дубові, дубово-грабові або грабові. Найбільш багаті за складом ліси зустрічаються на заході, у Дністро-Прутському межиріччі, прилеглих районах Поділля, на схилах Кодр.Тут у складі лісів зустрічаються три види дубів: дуб звичайний (Quercus robur Ь.),дуб скельний (Q.petraea Liebl.), дуб пухнастий (Q.pubescens Willd.), подекуди бук (Fagus silvatica L.). Деревостан утворюють також граб звичайний (Carpinus betulus L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill)., ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.), клен-явір (Acer pseudoplatanus L.), клен татарський (Acer tataricum L.), в'яз звичайний (Ulmus laevis Pall.), в'яз шорсткий (U.glabra Huds.), в'яз граболистий (U.caprifolia Rupr.), Подекуди зустрічаються вишня - антипка (Cerasus mahaleb (L.) Mill.) та черешня (Cerasus avium (L.) Moench.), груша звичайна (Pyrus communis L.), яблуня лісова (Malus silvestris L.). Підлісок утворений ліщиною (Corylus avellana L.), тереном (Prunus spinosa L.), бруслиною європейською (Euvonymus europea L.), калиною-гордовиною (Viburnum lantana L.), бузиною (Sambucus nigra L.). У Кодрах та долині Дністра росте дерен справжній (Cornus mas L.), плющ звичайний (Hedera helix L.). На схід, із збільшенням континентальності, склад лісів поступово стає біднішим.

Відкриті ділянки майже повністю розорані і збереглися лише по краях лісів, у карстових пониженнях, вздовж притоків річок. Вони вкриті лучними степами або остепненими луками, які південніше переходять у різнотравно-типчаково-ковилові степи, у складі яких домінують ксерофітні багаторічні трав'янисті рослини, головним чином дернинні злаки: ковила (Stipa), костриця (Festuca), житняк (Agropyron), келерія (Koeleria), тонконіг (Poa). Значну участь у складі травостою приймають представники родини бобових, таких, як, наприклад, люцерна, вика, чина, астрагали, еспарцет та різноманітне різнотрав'я. Заплави річок зайняті вологими луками.

Трипільські поселення в Степовій зоні знаходяться у межах Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції 1, а більша частина - у межах Нижнього Подністров'я згідно ландшафтно-географічного поділу. Грунти тут переважно південні чорноземи на лесових породах. Найбільш придатні для богарного та зрошувального хліборобства. Крім того, значні площі займають слабозадерновані піски.

Клімат характеризується м'якою короткою зимою з середніми температурами - 2 - 30С і довгим спекотним літом з середньою температурою липня + 230С, а інколи - + 37 - 38 0С. До суцільного розорювання степів ще в недалекому минулому тут поширювалася рослинність різнотравно-типчаково-ковилових степів із домінуванням двох видів ковили - ковили Лессінга та ковили волосистої з участю типчаків та різнотрав'я.

У межиріччі Дністра та Пруту були ділянки деревно-чагарникової рослинності з домінуванням дубу пухнастого, а в долинах річок поширювалися заплавні луки, площі яких були значно більшими, ніж сучасні. В урочищах прируслових валів ростуть вербовотополеві ліси із домінуванням верби білої, з домішкою осокора, тополі білої, інколи -ясеня, береста та дуба з підліском з верб декількох видів.

ПРИРОДНІ УМОВИ ТА РОСЛИННІСТЬ ДОБИ ІСНУВАННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Поширення трипільських племен відбувалося в Голоцені, тобто у останньому періоді схеми поділу історії розвитку Землі, прийнятій палеогеографами. У межах Голоцену, початок якого відносять до 10300 років тому, трипільські племена існували в кінці найбільш сприятливого його періоду - атлантичного, або так званого періоду кліматичного оптимуму, та частково і у наступному, суббореальному періоді, під час якого кліматичні умови погіршились.

Значне покращення кліматичних умов в Голоцені після неодноразових зледенінь під час Плейстоцену призвело до розпаду величезної одноманітної зони перигляціальної (прильодовикової) рослинності та до поступового формування сучасної зональності. Зникає мамонтовий фауністичний комплекс, виникають комплекси лісових та степових тварин. Нова структура природних ландшафтів привела до зміни способу життя, характеру господарської діяльності людини. Саме в цей час з'являются перші хліборобські племена на території Європи1.

Для атлантичного періоду Голоцену характерними є значні зміни рослинного покриву, які відтворені досить детально завдяки дослідженням палеогеографів із застосуванням методу споровово-пилкового аналізу. Встановлено, що в Средній Європі відбуваються зміни у складі лісової рослинності. Замість бореальних соснових та березово-соснових лісів поширюються, залежно від грунтів та інших локальних природних умов, мішані ліси із ділянками широколистяних порід - дуба, липи, в'яза, або широколистяні ліси із вологолюбними елементами - зокрема ясенем звичайним (Fraxinus exelsior) та плющем звичайним (Hedera helix) 2.

Природні умови Російської рівнини того часу були досліджені палеогеографами3. Встановлено, що клімат атлантичного періоду в інтервалі 6000 - 4500 р. тому був менш континентальним, ніж сучасний. Зими були м' якшими, середня річна температура була вище за сучасну на два градуси. В степовій зоні температура січня була на 1 0 С вища за сучасну, липня - на 2 0 С нижче. Річна кількість опадів була також вищою від сучасної на 100 - 150 мм (Цитовані вище праці кліматологів написано в 70-х- на початку 90-х рр. ХХ ст. Потепління, яке спостерігаємо впродовж останніх 10 років дає змогу наочно уявити кліматичні умови доби трипільської культури.- М. Відейко).

В умовах відносно вологого та теплого клімату відбувалося розповсюдження широколистяних порід у складі лісової рослинності, а ліси поширювалися північніше та далі на схід, порівняно із сучасними межами.

Долини річок Дністра, Дніпра, Південного Бугу, Дону та Волги були вкриті лісами. Ліси піднімалися також на вододіли. Широколистяні ліси поширювалися південніше їх сучасної межі, тобто заходили у степову зону1. У степах трав'яний покрив був більш мезофітним, у його складі велика частина належала лучним елементам.

Природні умови району Середнього Подністров' я часу поширення тут поселень раннього Трипілля встановлено за даними споровово-пилкового аналізу багатошарових стоянок Кормань-IV, Молодове-1, Кетроси та ряду трипільських поселень. Відповідно до палінологічних даних тут була зона лісостепової рослинності. У складі рослинного покриву значне місце належало широколистяним лісам із дубом, липою, грабом, в' язом та підліском із ліщини2. У цих лісах зустрічався бук. Можливо, що це були навіть невеликі букові ліси на північних схилах річок та ярів. Про їх поширення свідчить пилок бука у складі споровово-пилкових спектрів із проб, відібраних на території трипільськиї поселень.

Нині східна межа поширення букових лісів проходить від верхньої частини річки Збруч і далі на південь за течією до Дністра, за Дністром - від Хотина до Липкан у Молдові. Окремі невеликі масиви букових лісів зустрічаються ще далі на схід - у Хмельницькій та Вінницькій областях3. Споровово-пилкові діаграми фіксують пилок бука у відкладах боліт аж у Чернігівській області 4.

На межиріччях поширювалися лучні степи, трав' ний покрив яких складався із злаків та мезофітного різнотрав' я, у складі якого були представники родини губоцвітих (Lamiaceae), березкових (Convolvulaceae), кошикоцвітих (Asteraceae), гвоздикових (Caryophyllaceae), бобових (Fabaceae). Уздовж річок, струмків та на дні ярів і в інших вологих місцях росли заплавні ліси з дубом, вербою, вільхою, тополею та крушиною, калиною в підліску.

Споровово-пилкова діаграма відкладів ранньотрипільського поселення Флорешти (друга половина VI тис. до н. е), що знаходилося на півночі сучасного Більцкого степу (Молдова), показує поширення лучного степу з ділянками широколистяних лісів, утворених липою, в' язом, дубом з підліском, у складі якого росла ліщина 5. Такий самий рослинний покрив був в Припрутському лісостепу в межах Товтрового кряжу у VI-IV тис. до н. е 1.

На вододілах біля ранньотрипільського поселення Нові Русешти (сучасна лісостепова зона Дністро-Прутського межиріччя) існували широколистяні ліси з липи, в' яза, дуба, граба з ліщиною в підліску, а в заплаві річки Ботня переважав різнотравно-злаковий лучний степ . У широколистяних лісах Дністро-Прутського межиріччя, згідно із даними спорово-пилкового аналізу, зустрічався лісовий виноград (Vitis silvestris) 3. Очевидно, що ця рослина наприкінці Голоцену у широколистяних лісах на півдні України була звичною, адже навіть у наш час лісовий виноград зустрічається під пологом старих дубових дерев у Воложиному лісі та на ділянці Івано-Рибальчанській у межах Чорноморського заповідника в Нижньому Подніпров'ї4 .

Межиріччя Південного Бугу та Дніпра в атлантичний період Голоцену також можна віднести до Лісостепу, де, як свідчать дані споровово-пилкових діаграм, ділянки

Дуже схожий склад рослинності відтворюють спровово-пилкові дослідження відкладів поселення Тирпешть в бассейні р.Сирет у Румунії5. Тут на останній фазі неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки та в період розвитку культури Прекукутень - раннє Трипілля поширювалися широколистяні ліси. Трав' яний покрив утворювали злаки (Poaceae), жовтецеві (Ranunculaceae), подорожникові (Plantaginaceae), кількість пилку яких збільшується разом із зменшенням чисельнсті пилку дерев. Це явище, безумовно, відбиває один із напрямків господарської діяльності людини, під час якої вирубали дерева, звільняючи землю під посіви широколистяних лісів із граба, дуба, липи, в' яза, ясеня чергувалися із ділянками мезофітного лучного степу. Для характеристики рослинності безпосередньо в межиріччі використано матеріали споровово-пилкового аналізу зразків грунту, які було відібрано при розкопках трипільських поселень Майданецьке, Тальянки та Доброводи.

Спорово-пилкові спектри зразків грунту, відібрані під культурним шаром у розрізі поселення Майданецьке, за своїм складом типові для зони Лісостепу. Вони вказують на поширення широколистяних лісів із граба, липи, дуба. Значна кількість пилку сосни належала, очевидно, деревам, що утворювали соснові ліси на піскових терасах Дніпра. Цей пилок вітром занесено досить далеко на захід. Трав'янистий покрив був типовим для злаково-різнотравного степу. Зразки, відібрані над культурним шаром, містять споровово-пилкові спектрів, що відбивають зміни рослинного покриву, які могли утворитися під впливом господарської діяльності людини. У їх складі значно зменшується кількість пилку дерев, з' являється пилок культурних злаків (Cerealia).

На поселенні Тальянки зразки відбиралися під площадками 4, 5, 6 та під курганом 2; на поселенні Доброводи - під курганом 2 та з заповнення горщика. Кількість матеріалів не завжди була достатньою для вирахування процентних співвідношень дерев, трав і спор. У тих же випадках, де це було можливо зробити (площадки 4, 6 та курган 2), це співвідношення виявилося типовим для зони сучасного Лісостепу.

Спорово-пилкові спектри мають такі показники: пилок дерев складає в середньому 20%, трав - 50%, спор - 20%. Таке співвідношення компонентів споровово-пилкових спектрів типове для зони Лісостепу 1. Серед пилку дерев половина або дещо менше належить пилку сосни (Pinus silvestris). Широколистяні породи представлено пилком дуба (Quercus) - 2 - 5%, в'яза (Ulmus) - 8.5 - 27.5%, липьі (Tilia) - 2.5%. Спорадично зустрічається пилок граба (Carpinus), ясеня (Fraxinus) - 8.5% та ліщини (Corylus) - 6%. Значення пилку граба інколи досягають 12.5%.

У зразках грунту, які було взаято із-під площадок 4, 5, 6 поселення Тальянки, знайдено також пилок бука (Fagus). Склад пилку трав дуже різноманітний. Найбільше знайдено пилку злаків (Poaceae) та представників родини кошикоцвітих (Asteraceae), значення яких в середньому складають 11-21%. Знайдено також пилок лободових (Chenopodiaceae) - 10%, хрестоцвітих (Brassicaceae) - 6%, розоцвітих (Rosaceae)- 6.5%, подорожникових (Plantaginaceae)- 8%, осокових (Cyperaceae) - 8%.

Інші співвідношення містить зразок із -під площадки 4 поселення Тальянки та зразок із-під кургану 2 на поселенні Доброводи. У складі спорово-пилкових спектрів цих зразків переважає пилок трав (80 - 87%); пилок дерев складає лише 5%. У спорово-пилкових спектрах знайдено також багато пилку представників родини кошикоцвітих Asteraceae (пос. Тальянки - 24%, пос. Доброводи - 20%). Багато з них є антропогенними індикаторами і характеризують як сегетальну, наприклад, осот (Sonchus sp.), волошка синя (Centaurea cyanus), так і рудеральну рослинність - полин (Artemisia), кульбаба (Taraxacum). Їх присутність в складі споровово-пилкового спектру вказує на значний вплив людини на природний рослинний покрив у районі поселень. До таких рослин належить, наприклад, подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata).

В складі спектру зразка з поселення Тальянки значення його пилку досягають 6.5%, а у спектрі з поселення Доброводи - 17%. К. Бере називає подорожник ланцетолистий рослиною, що є класичним антропогенним індикатором, бо вона з' являється і швидко розростається на відкритих, добре освітлених ділянках із порушеним рослинним покривом, як, наприклад, пасовиська, вирубки, пустища. Ця рослина також є помітним складником рослинного покриву покинутих полів. Наявність її пилку у спорово-пилкових діаграмах може вважатися діагностичною ознакою давніх сівозмін, хоч довести це досить складно, бо покинуті поля могли використовуватися також і під пасовиська. Крім того, подорожник ланцетолистий поширюється по рудеральних місцях, до яких можна віднести і ділянки, зайняті поселеннями.

Перші сліди дії людини на природну рослинність простежуються в Середній Європі, починаючи із атлантичного періоду Голоцену і пов' язані з господарською діяльністю неолітичних хліборобських племен. Звільнення землі під посіви за рахунок вирубування ділянок лісів або окремих дерев привело до формування так званої синантропної флори.

Це - світлолюбні рослини: культурні злаки (СегеаНа) та бур'янова і рудеральна рослинність. Спорово-пилкові діаграми відбивають їх появу та зміни складу рослин падінням значень пилку дерев та появою пилку подорожника ланцетолистого, лободи білої, полину, рослин із родини хрестоцвітих, гречкових (щавель, види гірчаків). Таким чином, природні умови на території розселення трипільських племен: наявність лісів, головним чином широ-колистяних, ділянок лучних степів, достатня зволоженість та родючі грунти, - були сприятливими для життя та занять хліборобством. Наприкінці атлантичного оптимуму Голоцену та на початку наступного, суббореального періоду відбуваються неодноразові кліматичні коливання, які врешті решт привели до відчутних змін у складі рослинного покриву, і, як наслідок, у характері господарської діяльності людини. У східній Європі клімат стає посушливішим та континентальнішим. На території України скорочуються площі, зайняті широколистяними лісами, подекуди в їх складі зникають теплолюбиві дуб і липа, як, наприклад, у південній частині Волино -Подільської височини на заході України.

Деякі дослідники відзначають зменшення або навіть зникнення у складі спорово-пилкових спектрів не тільки липи та дуба, а й в'яза, а пізніше - граба, бука, ялини і пояснюють це тим, що ці дерева зникали не тільки під впливом зміни кліматичних умов, але ще і завдяки тому, що їх деревина використовувалася у господарстві -для будівництва та опалення, приготування їжі та у ремісничих процесах (металургія і металообробка, гончарство). До того ж, ділянки лісів зменшувалися завдяки звільненню землі під посіви 2. У цей час збільшуються площі степів, а на півдні лісостепової зони в складі рослинності більшу роль почали відігравати степові формації, що погіршило умови господарювання землеробських племен. В інтервалі 4200 - 3700 р. тому (після 3000 р. до н.е.) 50 мм меншою, ніж тепер. Ці зміни, безумовно, відбилися на характері діяльності людини. В цей час кочові племена з'являються в деяких районах лісової зони Східної Європи та в Сибіру, кількість хліборобських племен, що займали лісостепову зону південно-західної частини України та Молдови зменшується (Період 4500 - 4200 р. тому приблизно відповідає кінцю етапу СІ та етапу СІІ трипільської культури. Найпізніші трипільські пам'ятки датовано біля 4000 р. тому).

Створюються сприятливі умови для розвитку тваринництва, передусім кочового. Фаза деякого пом'якшення клімату припадає на інтервал 3400/3300 -2800 років під час якого знову поширюються ліси на півдні Волино-Подільської височини, у пониззях Дніпра та Дону. Сучасний рослинний покрив остаточно сформувався на півдні Російської рівнини та на території України близько 2500 р. тому, (тобто приблизно після 8-6 ст. до н.е, що за археологічною періодизацією відповідає ранньому залізному віку, так званому скіфському часу (періоду) у давній історії України. - М.Відейко) і з цього часу значно зростає вплив на нього господарської діяльності людини 2.

КУЛЬТУРИ У МЕЖАХ УКРАЇНИ ТА ОХОПЛЕНІ ПАЛЕОБОТАНІЧНИМИ ДОСЛІДЖЕННЯМИ ПАМ'ЯТКИ РІЗНИХ ЕТАПІВ