РПС Туреччини

Главная » Рефераты

Разделы

Информация

РПС Туреччини

РПС Туреччини.

ПЛАН

Вступ 3
1. Економіко-географічне положення та природні ресурси 4
2. Загальна характеристика господарства 9
3. Географія промисловості країни 13
4. Географія транспорту 21
5. Зовнішньоекономічні зв'язки 23
Висновок 27
Список використаної літератури 28

Вступ
Туреччина - це країна, розташована між Європою й Азією. Вона простягнулася від Едирне на болгарській границі до Карса на вірменській 1700 кілометрів і на 1000 кілометрів від Чорного моря до Середземного. Туреччина граничить із Грецією, Болгарією, Грузією, Вірменією, Іраном, Іраком і Сирією. Ландшафт країни різноманітний: пустелі з оазисами, гори, степи, звивисті ріки, родючі сільськогосподарські землі і скелясте, що простирається на 8400 км, узбережжя роблять Туреччину привабливої.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей розміщення продуктивних сил Туреччини.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

· дослідити особливості економіко-географічного положення країни та дати його господарську оцінку;

· проаналізувати господарство країни;

· розглянути особливості економічного районування;

· проаналізувати зовнішньоекономічні зв'язки країни.

Робота складається із п'яти розділів в яких послідовно розглядається поставлена проблема.

1. Економіко-географічне положення та природні ресурси
Туреччина розташована на східній півкулі, між 250 40` і 440 48` східної довготи та 350 51` і 420 06` північної широти. Її площа (включаючи внутрішні водоймища) становить 779452 км2. Основна частина території Туреччини - 97 % - знаходиться в Азії і тільки 3 % - у Європі. Географічна особливість Туреччини - розташування на перехресті важливих шляхів, зі стародавності з'єднуючих Європу з Азією, чорноморські країни і народи зі середземноморськими. Нині через територію Туреччини пролягають шосейні і залізничні магістралі, що зв'язують Європу з багатьма країнами Азії. Максимальна довжина турецької території зі заходу на схід 1600 км, з півночі на південь 600 км. Туреччина із трьох сторін омивається морями: на півночі - чорним морем, на заході - Егейським, на півдні Середземним.

Європейська й азіатська частини Туреччини відділений одна від одної водяною системою, що утворює морський прохід з Чорного моря в Егейське і включає Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли. У Південній частині Босфору і Золотого Рогу Мармурового моря, розташоване одне з гарніших міст світу і найбільше місто Туреччини - Стамбул.

Рельєф. Туреччина - гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже вся територія Азіатської Туреччини зайнята Малоазіатським нагір'ям, до складу якого входять високі, розчленовані питомими й увінчані могутніми вершинами гірські хребти, великі сухі нагір'я і плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони розташовані на окремих ділянках морських узбереж, як правило, в устях рік.

Корисні копалини. У Туреччині виявлені великі запаси різноманітних корисних копалин. У надрах країни залягають кам'яне і буре вугілля, нафта, різні рудні копалини: залізо, свинець, цинк, марганець, ртуть, сурма, молібден. На долю Туреччини приходиться 25 % загальносвітового запасу ртуті. Тут маються найбагатші поклади вольфраму, відомо біля ста родовищ міді. З нерудних копалин відомі родовища селітри, сірки, мармуру, морської ненки, повареної солі. Природною солеварнею, що постачає сіллю всю Туреччину, є озеро Туз.

Територія Туреччини розташована в межах Сереземноморського геосинклінального пояса. На Півночі і Півдні протягаються альпійські складчасті системи Понтійських гір і Тавра. У їхній будівлі беруть участь осадові і вулканогенно-осадові породи мезозою і палеогену, що підстилаються комплексом магматичних ультраосновних і основних порід і прорвані місцями гранітами. У Таврі широко розвиті тектонічні покриви. Між ними розташована Центрально-анатолійська складчаста проміжна зона, у якій виділені серединні масиви (Мізійско-Галатскій, Мендересскій, Киршехирський), складені кристалічними породами докембрія і почасти палеозою, і Ізміро-Анкарський геосинклінальний прогин.

Південно-сході Туреччини проходить крайовий прогин древньої Африкано-Аравійської платформи, виконаний кайнозойскою мелассою. Територія Туреччини характеризується підвищеною сейсмічністю. Основні корисні копалини Туреччини - хроміти (Тавр, Західно-Понтійські гори, Ізміро-Анкарський прогин), борати (Західно-Понтійські гори), боксити (Тавр, Понтійські гори), вольфрам, ртуть, сурма (Мендерес, Киршехир, Західно-Понтійські гори), мідь (Понтійські гори, Тавр), кам'яне вугілля (Понтійські гори). Відомі промислово розроблювальні родовища нафти (на Південно-сході в крайовому прогині), марганцю, заліза, свинцю, цинку, асфальтита, бурого вугілля, магнезиту, бариту, корунду, азбесту, флюориту, сірки, фосфатів, кам'яної солі й ін. Запаси трьохокису вольфраму 60 тис. т, хромітів - 10 млн. т, ртуті - 27 тис. т, сурми - 110 тис. т.

Клімат. Територія Туреччини знаходиться в межах середземноморського субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф, дуже важкі умови циркуляції повітря, наявність кліматичної поясності - усе це визначило велику розмаїтість кліматичних районів. На внутрішніх нагір'ях клімат континентальний. Опади переважають у степу до 500 мм у роки.

Річкова система й озера. Територія Туреччини, за винятком Канійської рівнини, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Велика швидкість плину робить їх майже незамерзаючими, навіть у високогірних районах. Основні ріки: Єфрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ирмак (1355 км), Сакарья (824 км).

Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають озера: Кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, запрудно-вулканічні. Самі великі Ван (3713 км кв.) - солоне, бесточне, Туз (1500 кв.км.) - солоне.

Туризм. Туризм є однією з найбільш динамічно розвиваючих ся галузей турецької економіки. Достаток унікальних історичних пам'ятників на території Туреччини, виняткової краси середземноморські пляжі, сприятливий клімат - усе це відкриває широкі перспективи для туристичного бізнесу. Щорічно країну відвідує близько 9-10 млн. туристів майже з 80 країн. Доход державної казни від туризму складає майже чверть обсягу турецького експорту.

Туризм приносить країні значні валютні дивіденди. Даний сектор відноситься до числа нечисленних галузей, що в умовах загальноекономічної кризи залишаються в сприятливому положенні: у 2005 році країну відвідали 12,5 млн. іноземних туристів (у порівнянні із середньорічним показником у 250 тис. у 80-х роках), а приплив доходів від їхнього обслуговування вперше історії перевищив 10 млрд. дол..

Річний приріст обсягу послуг з початку 80-х років складав у середньому 17%, у 2005 р. він досяг 40%, а в поточному році очікується на рівні 20 чи навіть 25%. Росту сприяли державні кредити, низькі ціни на земельні ділянки, податкові пільги. У той же час навряд чи удасться досягти аналогічного високого показника в майбутньому, оскільки галузь має гостру потребу в припливі нових інвестицій, при цьому ставка робиться на приватні капіталовкладення, що ж стосується держави, то на неї покладається відповідальність за створення умов, які сприяють припливу додаткових інвестицій.

Міністерство туризму розробило план вкладення 3 млрд. дол. у розвиток туристичного бізнесу Стамбула, потенціал якого використовується поки в недостатній мері. На думку проектувальників, існує можливість для збільшення числа туристів у 20 разів - з 2,5 млн. у даний час до 50 млн.(для порівняння: аналогічні показники по Парижу і Лондону досягають у даний час 65 млн. і 75 млн. відповідно). У ході реалізації загальнонаціональної програми розвитку туризму доходи від даної галузі Туреччини в найближче десятиліття можуть бути доведені до 20 млрд.дол..

Таким чином, Туреччина - країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.

Економічне районування. Захід (понад 1/4 територію країни, близько 2/5 її населення) промислово-аграрний район, найбільш розвита частина республіки, її індустріальне ядро; тут (головним чином у Стамбулі, Ізмірі і їхніх околицях) зосереджено 66% усіх промислових робітників і випускається 69% продукції обробної промисловості. Центр (близько 2/5 території країни, близько 2/5 її населення) - аграрно-промисловий район, де провідна галузь економіки - сільське господарство - значною мірою товарного напрямку; промисловість розвита слабкіше; на район приходиться 25% промислових робітників і 24% продукції промисловості (головним чином район Анкари). Схід (понад 1/3 територію країни і близько 1/5 її населення) - відсталий аграрний район, у господарстві якого головне значення має тваринництво (25% доходу від тваринництва); 16% збору зернові країни, менш 10% - садових і технічних культур. На район приходиться 9% промислових робітників і 7% промислової продукції; тут зосереджена основна частина видобутку нафти, залізної і мідної руди, хромітів і поліметалів.

Населення. Населення Туреччини складає близько 62 млн. чоловік, і велика частина з них по національності турки.

Крім турків тут проживають біля мільйона арабів (уздовж сірійської границі), кілька десятків тисяч вірменів і євреїв, у Стамбулі - близько 100 тис. греків.

Усього в країні проведено 12 переписів. З 1927 р. населення Туреччини зросло в 4,4 рази, причому тільки з 1950 по 1985 - у 2,5 рази. Різко зросла і щільність населення: з 1,8 до 7,7 чоловік на 1 кв. км. Швидкий ріст населення залишається важливою проблемою країни.

Розподіл жителів по території Туреччини відбувається вкрай нерівномірно. Найбільше густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім - райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і саме малонаселене - Ханяри.

Основне населення країни - турки (приблизно 90 %). У відповідності зі статтею 66 конституції 1982 р., турками вважаються всі "хто пов'язаний узами громадянства з турецькою державою". Діти, що народилися від турка чи матері-туркені, вважаються турками. У країні ще проживають понад 25 національні меншості: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї, грузини, лази і т.д.

Міське населення в Туреччині складає 48 %.

2. Загальна характеристика господарства
Туреччина - аграрно-промислова країна. Значна залежність від іноземних монополій. У таблиці 1 наведено дані щодо виробництва найважливіших видів промислової продукції в країні.

Таблиця 1

Виробництво найважливіших видів промислової продукції

Види продукції

2003

2004

2005

Електроенергія, млрд. квт-Ч

Кам'яне вугілля, млн. т

Буре вугілля, млн. т

Нафта, тис. т

Хромова руда 1, тис. т

Залізна руда 2, тис. т

Сурм'яна руда 2, тис. т

Марганцева руда 2, тис. т

Мідь чорнова, тис. т

Нафтопродукти, млн. т

Чавун, тис. т

Сталь, тис. т

Цемент, тис. т

Папір і картон, тис. т

Бавовняні тканини, млн. м

Вовняні тканини, млн. м

Цукор, білий, тис. т

0,8

2,8

0,7

17,0

207

143

1,3

16,0

12,0

113,0

91,0

396,0

18,0

152

141

2,8

3,6

1,3

375

221,0

444,0

1,4

17,5

27,0

3,5

248

265,0

2040,0

56,0

517

644

15,6

4,8

6,2

3100

232

1297

5,9 3

6,6 3

12,3

1300

1809

10850

367

1225

806

Галузева структура турецької економіки характерна для індустріально-аграрних країн: на частку промислового виробництва в загальному обсязі ВВП приходиться близько 28%, сільського господарства - 15%, будівництва - 6%, послуг - 51%.

Таблиця 2

Дані про галузеву структуру ВВП Туреччини (%)

2003 р.

2004 р.

Сільське господарство

Видобувна промисловість

Обробна промисловість

Електро-, газо- і водопостачання

Будівництво

Транспорт і зв'язок

Торгівля

Сфера фінансів

Нерухомість

Інше

13,9

1,5

24,0

3,2

5,2

13,4

21,5

2,6

5,1

9,6

13,5

1,4

23,7

3,2

5,1

13,1

22,4

2,5

4,8

10,3

Сільське господарство. Сільське господарство Туреччини, незважаючи на дуже помітне позитивне зрушення в індустріальному секторі, продовжує займати серед галузей економіки по ряду параметрів чільне положення: у землеробстві, тваринництві й інших, що примикають до них сферах економічної діяльності (лісове господарство, рибальство) зайнято понад половину всього самобутнього населення і створюється п'ята частина валового національного продукту. Частка сільськогосподарських товарів в експорті країни за останні роки помітно знизилася, але проте не опускається нижче 20-25 %. У землеробстві створюються майже дві третини всього доходу даної галузі. На другому місці знаходиться тваринництво (33,4 %), а роль лісового господарства (1,9 %) і рибальства (1,7 %) незначна.

Таблиця 3

Посівна площа і збір найважливіших сільськогосподарських культур

Основні сільськогосподарські культури	Площа, тис. га	Збір, тис. т
	1997-1999	2000-2001	2002-2005	1997-1999	2000-2001	2002-2005
Пшениця Ячмінь Кукурудза Бавовник (бавовна-волокно) Тютюн Цукровий буряк Виноград Маслини	4770 1972 599 474 122 50 579 318	7959 2791 674 660 204 147 794 614	8808 2575 620 838 377 187 830 740	4770 2270 747 119 91 752 1500 267	8585 3447 950 273 130 3403 3081 537	11080 3330 1200 598 179 5707 3120 814

Туреччина також входить в десятку найбільших експортерів чаю (табл. 4).

Таблиця 4

Перші десять країн по розмірах виробництва чаю наприкінці 1990-х рр.

Країна

Збір чаю тис. т.

Індія

Китай

Кенія

Шрі-Ланка

Індонезія

Туреччина

Японія

Іран

Бангладеш

Аргентина

800

650

280

270

150

120

Тваринництво. Тваринництво - друга по важливості галузь аграрного сектора. На відміну від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже винятково на екстенсивній основі, за рахунок росту поголів'їв худоби.

У скотарстві серед домашніх тварин першість по чисельності й економічному значенні належить вівцям: вони складають більш половини поголів'я череди і вівчарство забезпечує 45 % усього доходу який надходить від скотарства. Коза, звичайна й ангорська, займає в Туреччині друге, після овець, місце серед рогатої худоби.

Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і бики, буйволів і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також молодняк. Робочу і транспортну худобу в Туреччині складають: осли, мули, і особливо незамінні в умовах гористої місцевості верблюди.

Птахівництво в останнє десятиліття в зв'язку з підвищенням ринкового попиту на біле (пташине) м'ясо і яйця одержало значний розвиток. За допомогою ізраїльського капіталу створені птахівницькі комплекси по виробництву на промисловій основі 100 млн. бройлерів і близько 1 млрд. яєць у рік. Підвищилася і роль домашнього птахівництва, особливо в районах Чорного, Мармурового й Егейського морів (кури й індики).

Рибне господарство. Великі потенційні можливості для прогресу рибальства, оскільки країна з трьох сторін оточується морями. Цьому сприяє і наявність внутрішніх водойм: озер і водоймищ. Однак через відсталість техніки лову, ця галузь ще не досягла бажаного результату. Приблизно 90% улову дають Чорне і Мармурове моря. Основні породи риб: хамса, ставрида, сардина, кефаль, скумбрія, тунець. Основні породи прісноводної іхтеофауни: сазан, форель, кефаль і т.д.

У цілому на душу населення в рік приходиться 11 кг риби.

Лісове господарство. Ліси і чагарники займають 25,9 % усієї території країни, і по площі лісів Туреччина знаходиться в Європі на 4-ом місці (після Росії, Швеції, Фінляндії). У результаті прийнятого в 1937 р. "Закону про націоналізацію лісів" практично всі ліси 99,9 %) знаходяться нині в руках держави. Забезпеченість різних територій лісами вкрай-нерівномірна. Майже половина площі лісів приходиться на смугу шириною в 150 км уздовж Чорноморського узбережжя (райони рясних опадів); інша частина лісу приходиться, на гори Тавра й узбережжя Егейського моря.

Відносно висока питома вага площі, зайнятої в Туреччині лісами, аж ніяк не показник розвитого лісового господарства і сприятливих можливостей для його прогресу. По-перше, частина лісових масивів - це чагарники і низькосортні ліси придатні для заготівлі дров, а не для ділової деревини.

По-друге ліси не відрізняються високою якістю порід. В основному це сосни і їли (78%), листяні(14%) і змішані ліси (8%). Якісний у всіх відносинах ліс займає 30,6% усієї площі лісів.

На заході країни виростає валовий дуб, жолуді якого містять дубильну речовину (Танин), уживане в шкіряній і фарбувальній справі. Лісу поставляють і інші продукти: деревину, деревну смолу, солодковий корінь, росний ладан і ін.

3. Географія промисловості країни
Промисловість і інфраструктура. У Туреччині розвивається текстильна промисловість, харчосмакова, металургійна, хімічна промисловість, а також видобувна, нафтопереробна і машинобудівна промисловості.

Видобувна промисловість забезпечує 7,2 % вартості промислової продукції і будівництва. У галузі близько 72 % виробництва забезпечується державними підприємствами (без нафтових).

Паливна сировина - кам'яне вугілля; магніт і нафта - йде на внутрішні потреби. Видобуток кам'яного вугілля ведеться на Чорноморському узбережжі. Буре вугілля добувається в шахтах в Афішіні - Ельбістані, у Сейтомирі, Тунчбілеці (чи Кьютахья). На 80 % видобуток здійснюють державні підприємства.

Видобуток нафти в порівнянні з розмірами її внутрішнього споживання недостатній. Державні підприємства в сполученні з іноземним капіталом здійснюють розшукові роботи, а також іноземні компанії, приватні і змішані компанії. Найбільш важливий район знаходиться в Південно-Східній Анатолії. Так як поклади знаходяться у віддалених районах, то витрати на видобуток і траспорт зростають.

З 1985 р. почався спробний видобуток природного газу. Залізна руда добувається в селі Сивас і Малатья. Туреччина займає видне місце по видобутку і запасам хромової руди (йде на експорт).

На території також знаходяться поклади і добувається мідна руда, марганцова руда, ртуть, сірка, вольфрамова руда, уранова руда, борити, фосфорити, золото і срібло (невелика кількість).

Нафтопереробна і хімічна промисловість. Переробку нафти здійснюють державні заводи в Батмі, Ізміт, Аліага в Мерсині.

Видобуток природного газу в країні почався в 90-і роки. Потреби в газі також задовольняються за рахунок продукції газових заводів в Анкарі, Стамбулі, Ізмаїлі і зниження побіжних газів на переробних заводах.

Виробництво мінеральних добрив, в основному фосфатних і азотних знаходяться в районі Ізміра і Стамбула.

Гумова промисловість представлена чотирма сучасними заводами з виробництва автомобільних шин. На приватних підприємствах роблять покришки і камери мотоциклів і велосипедів. Інша галузь - це гумове взуття, а також гумовотехнічні вироби.

Чорна і кольорова металургія. Виробництво чорних металів зосереджено в трьох великих державних підприємствах чорної металургії - Карабюкскому, Ерегійському і Іскендерунському комбінатах. На останньому ж відбувається і виплавка стали. Має місце виплавка міді. Існують підприємства алюмінієвої промисловості.

У цілому виробництво кольорових металів не задовольняє зростаючий попит.

Машинобудівна й електротехнічна промисловість одержала розвиток насамперед за рахунок створення складальних підприємств. У цій галузі особливо активно представлена участь приватного капіталу. Галузі машинобудування: зборка і виробництво транспортних засобів, будівництво залізних транспортних засобів, залізниці, вагони, холодильники, дизель-мотори. Є ремонтні заводи суднобудування розвите в Стамбулі і Ізмірі. На верфях будуються судна для міських і непротяжних каботажних ліній, автомобільні пороми. Значна частина устаткування і запчастин імпортується. Середньо- і крупномонтажні суда Туреччина закуповує за кордоном.

Верстатобудування як галузь обробної промисловості зовсім недавно створена в країні. Зборка деяких моделей токарних, фрезерних, свердлильних верстатів здійснюється по ліцензіях західних фірм. Казанові і холодильні установки, промислові газові печі виготовляються на невеликих добре обладнаних підприємствах приватних фірм. Приватний сектор у співробітництві з іноземним капіталом роблять побутову техніку - газові печі, плити, швейні машини, велосипеди, калорифери.

Розвивається електротехнічна промисловість. Промислове виробництво електроізометрів, побутових електроприладів відбувається по ліцензіях західних фірм.

Помітними темпами розвивається радіо- і електронна промисловість - виробництво телефонної, радіо - і телетехніки, електронної апаратури, зборка ЕОМ.

Електроенергетика. Будівництво, експлуатація енергетичних об'єктів і розподіл електроенергії в Туреччині фактично зосереджено в руках держави. Якщо в 60-70рр. основним розвитком електроенергетики була теплова енергетика на базі рідкого палива (нафта), то тепер покладений принцип переважної орієнтації на власне джерело енергії: лігніт, гідроресурси, природний газ, геотермальна сонячна енергія й енергія вітру.

Діє Комісія з атомної енергії для проведення досліджень в області використання атомної енергії. Розробляються проекти по будівництву АЕС.

У країні діють 50 ГЕС і 30 ТЕС. Виробництво електроенергії у 2000-2004 рр. склало 54,3 млрд. кВт. год. Споживання ж на душу населення 926 кВт. год. Існує дефіцит електроенергії.

Туреччина є експортером продукції сільського господарства і видобувної промисловості. Зовнішні партнери: ФРН, США, Великобританія, Франція.

У цілому Туреччина - це країна, що розвивається.

Виробництво продуктів харчування. Туреччина в даний час займає одне з провідних місць по виробництву продуктів харчування і входить у вісімку країн, що цілком забезпечують себе продовольством.

Маючи 28 млн. га зрошуваної землі і сприятливих кліматичних умов, країна займає п'яте місце у світі по вирощуванню овочів і дев'яте - фруктів.

Велика частка сільськогосподарської продукції й в експорті: це - бавовна, тютюн, фундук, інжир, ізюм і цитрусові. Досить розвита і переробна галузь, щорічний ріст її складає 25%. Найбільш розвите виробництво томатної пасти, фруктових соків, консервованих і заморожених овочів і фруктів.

У різні країни світу експортуються заморожені продукти, що відповідають вимогам стандарту ІSO 9000, обсяг виробництва їх складає 200 тист. т. щорічно.

Друге місце в Європі і третє у світі Туреччина займає по виробництву томатної пасти, кетчупа і томатного пюре (130 тис. т. у рік). Туреччина - другий у світі експортер макаронних виробів. Останнім часом швидко росте цукрове, молочне, маслоробне виробництво й обсяг вирощуваних какао-бобів.

Місце Туреччини у світовій класифікації:

· перше - у світі по виробництву й експорту сухофруктів (інжир, абрикоси);

· перше в Європі - по виробництву бавовни і тютюну;

· друге у світі - по виробництву сочевиці, ізюму і зеленого горошку;

· четверте - по виробництву маслинової олії;

· п'яте - по виробництву насінь соняшника;

· шосте - по виробництву квасолі;

· сьоме - по виробництву кунжуту;

· восьме - по виробництву борошна і цукру.

За останнє десятиліття Туреччина ввійшла в число країн, що швидко розширюють випуск м'яса птаха. У 2004 р. його виробництво виросло майже на 60% у порівнянні з 2003 р. Серед країн - продуцентів курячого м'яса Туреччина зайняла 17-і місце. Випуск м'яса птахів в країні склав 661 тис. т..

Душове споживання м'яса птахів в країні досягло 11 кг у рік (червоного м'яса - 14кг). Частина продукції йде на експорт. Із середини 90-х обсяг експорту значно виріс. Основними ринками збуту турецького м'яса птахів є Росія, Румунія, Болгарія і країни Близького Схід. Почалися відвантаження курячих ніжок у Китай і Гонконг. Імпорт м'яса птаха в Туреччину, за винятком 1988 -1993 р., був незначним. Однак останнім часом відзначається розширення ввозу окремих субпродуктів, зокрема курячої печінки.

Приблизно 90% усього м'яса птахів в країні вирощується фермерами, що укладають контракти з компаніями, які контролюють ринок. Перша "десятка" найбільших фірм здійснює контроль над 65% ринка, друга - над 19%.Основними компаніями - виробниками бройлерів є: "Koy Tur" - 17%загального випуску, "Banvіt" - 10%, "Mudurna" - 6%. Однієї з динамічно розвиваючихся бройлерських компаній Туреччини є "Grpіlіc", що за останні 5 років розширила своє виробництво на 25%. У 1998 році вона підписала контракт із фірмою "Petersіme" на будівництво інкубатора на умовах "під ключ", розрахованого на закладку 384 тис. яєць у тиждень. Інкубатор був введений у лад у січні 2000 р. У результаті загальна потужність підприємств зазначеної фірми по виведенню курчат зросла до 585тис.шт. у тиждень. Інкубаторні потужності розширилися й у компанії "Narpіlіc". Ця фірма по контрактах вирощує близько 90% бройлерів. Інші 10% бройлерів відгодовуються на власних фермах, оскільки в її дії відчувається недостача фермерів, здатних кваліфіковано виконати роботу з вирощуванню птахів. Більшість ферм відгодовують курей до 1,7 кг, а півнів - до 2,2 кг. Вирощений птах переправляється на переробних комбінатах. Близько 80% м'яса птаха в країні випускається сучасними підприємствами з використанням самих прогресивних технологій і методів. 10 років тому всі бройлери продавалися на внутрішньому ринку цілими тушками. Однак у даний час компанія "Narpіlіc", наприклад, 70% своєї продукції поставляє на ринок у виді не заморожених окремих частин. Продукція компанії "Beypіlіc" у 2003 р. складалася на 66% з цілих тушок, на 30% - з окремих частин і на 4% - із продуктів наступної переробки. У 2005 р. частка цілих тушок зменшилася до 50%, окремих частин -до 20%, продукції подальшої переробки - зросла до 30%. Компанії "Narpіlіc" і "Beypіlіc" у тиждень можуть переробляти більш ніж по 400 тис. бройлерів. Їхній переробні потужності, а також підприємства фірми "Banvіt", є найбільшими в країні. Провідні компанії, такі, як "Koytur" і "CP", переробляють птаха на декількох невеликих підприємствах.

Лібералізація енергетичного ринку в Туреччині. У Туреччині створені законодавчі передумови для лібералізації енергетичного ринку. У зв'язку з цим галузеві спостерігачі прогнозують його ріст у середньому на 12% у рік. Щорічне збільшення попиту на електроенергію оцінюється в 5%.

На початку 2004 р. усі встановлені енергетичні потужності Туреччини склали по офіційним даної 30 тис.мвт. По існуючим у даний час представленням до 2010 р. потужності електростанцій підвищаться до 50 тис.мвт, а до 2020 р. досягнуть 100 тис.мвт, щоб задовольняти зростаючі потреби промисловості і приватних господарств. При цьому потужність гідроелектростанцій і інших силових установок, що використовують поновлювані джерела енергії, у даний час досягає12 тис.мвт. Загальний обсяг ринку енергетичних послуг у Туреччині експерти в 2004 р. оцінили в 650 млн.дол. США. З цієї суми приблизно 370 млн.дол. приходяться на імпортоване устаткування і послуги. Місцеве виробництво в 2004 році досягало близько 330 млн.дол. Експорт продукції цього сектора склав приблизно50 млн.дол. Протягом 2006-2008 р. при середнім збільшенні ринку на 12% у рік фахівці очікують щорічного підвищення місцевого виробництва на 18%. Імпорт, за попередніми даними, виросте на 15%, у той час як експорт збільшиться усього на 10%. Найважливішими іноземними конкурентами на турецькому енергетичному ринку є фірми США, Європейського союзу і Японії.

По оцінках фахівців з економічного планування, для задоволення зростаючого попиту на електроенергію і зв'язані з нею послуги потрібні щорічні інвестиції в розмірі близько 4 млрд. дол. Мова при цьому йде про проекти, що відносяться до розвідки, виробництву і транспортуванню нафти і газу, а також до виробництва і розподілу електроенергії.

У зв'язку з недоліком засобів у турецької держави значну частину необхідних капіталовкладень повинні будуть зробити приватні інвестори. Одночасно з лібералізацією ринку уряд має намір проводити в енергетичному секторі приватизацію. У рамках підтриманої Всесвітнім банком програми реструктуризації з 2006 р. повинні бути приватизовані 16 розподільних компаній, що знаходяться в державній власності, і 8 електростанцій. У довгостроковій перспективі повинні бути приватизовані також гідроелектростанції.

Інвестиції в газовий сектор. В найближчі роки в Туреччині передбачаються великі інвестиції в газовий сектор. Уряд ставить перед собою ціль забезпечити широке застосування газу як екологічно чистого джерела енергії. Для цього комунальна мережа газорозподілу повинна бути передана приватним підприємствам. Одночасно передбачається ліквідувати монопольне положення державного суспільства "Ботаз" до 2009 р. знизивши його частку на ринку до 20%.

До кінця 2006 р. мережі газорозподілу повинні бути приєднані 57 міст: 30 з них будуть підключені в першу чергу. Фахівці підрахували, що в результаті газ стануть одержувати ще 3 млн. чоловік. Річне споживання "блакитного палива" досягне 4,5 млрд.куб.м. Для створення основної інфраструктури будуть потрібні інвестиції в розмірі приблизно близько 1,0 млрд.дол. США. Установка газових труб і іншого устаткування в будинках і квартирах приведе до створення нового ринку збуту в розмірі ще 4,5 млрд.дол.

Незабаром почнеться конкурс на створення проектів газорозподілу в містах. Після його завершення в 55 адміністративних округах приватним фірмам будуть видаватися ліцензії на створення й експлуатацію нових мереж. Дотепер газорозподіл у містах здійснюється компаніями, у яких велика частина належить чи державі комунам.

Слабкий попит на газ у 2001 р. разом з численними скаргами приватних господарств на занадто високі рахунки привели на початку 2002 р. до значного зниження цін. У довгостроковій перспективі передбачається, що в міру очікуваного пожвавлення економічно споживання газу ще більш підвищиться. По оцінці компанії "Ботаз", до 2010 р. воно досягне 55,1 млрд.куб.м., а до2020 р. збільшиться до 82,8 млрд.куб.м. Попит у 2006 м, на думку компанії, складе 41,1 млрд.куб.м., з них 24,2 млрд.куб.м будуть витрачені на виробництво електроенергії.

У містах за ліцензії на системи газорозподілу йде жорстока конкуренція. Про свою участь заявили багато фірм, що представили турецькій енергетичній раді свої пропозиції. Особливо велику зацікавленість у газових проектах виявляють бізнесмени і фірми з арабського регіону, що в останні роки зазнали невдачі , намагаючись одержати свою частку при приватизації турецьких портів і електростанцій.

4. Географія транспорту
Туреччина має досить розвиту транспортну систему. У цій галузі зайнято 3% населення країни. Домінуюче положення в системі перевезень займає автомобільний транспорт. У 2003 р. на його частку приходилося 93,2 % внутрішніх перевезень і 70,7 % внутрішнього вантажообігу. Число автотранспортних засобів швидко росте. Довжина шосейних і групових доріг державного і районного значення склала 109,4 тис. км (державного значення 58,7 тис. км).

Велике значення для розвитку автомобільного транспорту Туреччини має введення в експлуатацію другого підвісного моста через Босфор. Він дозволив збільшити потік транзитних вантажів через Туреччину, що є джерелом надходження валюти.

Залізничний транспорт. Загальна довжина залізниць 10 390 км. Через пережитий у 80-х рр. кризу залізниця одержує повільний розвиток.

Повітряний транспорт. До 1987 р. у Туреччині існувала одна авіакомпанія - державна, котра здійснювала перевезення пасажирів, як на внутрішніх, так і на закордонних авіалініях. (Тюрк Хава Йоллари - ТХЙ). Пізніше з'явилося кілька приватних авіаліній, що здійснювали перевезення авіапасажирів на місцевих лініях на невеликі відстані літаками малої авіації

Трубопровідний транспорт. Усе більшого значення набуває трубопровідний транспорт. Нафтопровід (Туреччина - Іран) Газопровід (Туреччина - Росія) 9,5 % усього вантажообігу.

Зв'язок. У Туреччині внутрішній і міжнародний поштовий зв'язок перебуває у віданні Експлуатаційної Генеральної дирекції, що є державною економічною організацією. У 20033 р. вона мало 41,7 тис. відділень по всій країні.

У 80-х роках проводилася широка програма модернізації поштових і телеграфних служб, оснащення їхнім сучасним устаткуванням, що дозволяє механізувати й автоматизувати багато поштових операцій. Швидко розвивається телефонний зв'язок. Нараховується 11,9 млн. абонентів.

Успішно в Туреччині розвивається телексний зв'язок і комп'ютерна комунікація і їхні потреби цілком задоволені.

Також на території Туреччини розвитий морський і річковий транспорт. Основні морські порти: Стамбул, Ізмир, Зонгулдак.

5. Зовнішньоекономічні зв'язки
Зовнішня торгівля. Зовнішньоторговельний сектор для Туреччини є одним з найважливіших джерел динамічного економічного розвитку країни. З одного боку, це порозумівається відносною недостатністю власної ресурсної бази, що об'єктивно обумовлює залежність турецької економіки від світового ринку (діяльність основних галузей турецької промисловості - від текстильної до електронної - у значній мірі визначається наявністю імпортованої сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів). З іншого боку, експортоорієнтованість економіки Туреччини, її значний промисловий потенціал визначають енергійну роботу місцевих фірм по просуванню своїх товарів на зовнішніх ринках. У структурі турецького експорту на першому місці стоять, так називані споживчі товари - продукція легкої промисловості (у цілому 36% загального обсягу експорту) і агропромислового сектора (25%). Крім того, в останні роки в експорті країни зросла частка продукції машинобудування і металообробки, а також хімічної промисловості, що є результатом структурних змін турецької економіки і цілеспрямованої державної політики стимулювання експорту.

Основними торговими партнерами Туреччини є: Німеччина (товарообіг складає близько 10,0 млрд. дол. у рік), США (більш 5,0 млрд. дол.), Італія (більш 4,5 млрд. дол.), Росія (близько 4,5 млрд. дол. без врахування "човникової" торгівлі), Франція (3,0 млрд. дол.), Великобританія (близько 3 млрд. дол.), а також Нідерланди, Бельгія, Японія, Іран, Саудівська Аравія.

Розподіл турецького експорту і імпорту наведено у таблиці 5.

Таблиця 5

Розподіл експорту й імпорту Туреччини (млн. дол. США)

2004 р.

2005 р.

Е К С П О Р Т

Німеччина

США

Великобританія

Італія

Франція

Нідерланди

Іспанія

Бельгія і Люксембург

Росія

Ізраїль

І М П О Р Т

Німеччина

Італія

США

Росія

Франція

Великобританія

Іспанія

Японія

Нідерланди

Швеція

5475

2437

1829

1683

1570

932

763

624

589

585

5880

3192

3080

2374

3127

2190

1262

1393

1315

1444

5150

3060

2020

1748

1643

869

683

639

628

619

7150

4305

3869

3864

3511

2699

1665

1588

1561

1437

Зовнішньоторговельні зв'язки Туреччини традиційно зорієнтовані на західноєвропейський ринок. Більш половини її зовнішньоторговельного обороту приходиться на країни-члени ЄС. У зв'язку з цим цікаво простежити, як вступ Туреччини в Митний Союз з ЄС у січні 1996 року позначився на її торгівлі з європейськими країнами.

Статистика показує, що вже перший рік участі Туреччини в митному союзі, як і передбачалося, привів до зміни ситуації в зовнішній торгівлі з країнами ЄС, однак ці зміни виявилися багато в чому не на користь Туреччини. Так, фахівці очікували, що після лібералізації торгівлі з ЄС темпи росту імпорту в Туреччину збільшаться, однак реальність перевершила чекання. Імпорт із ЄС у Туреччину зріс настільки стрімкими темпами, що до кінця 1996 року дефіцит зовнішньоторговельного балансу виріс до небувалого для Туреччини рівня в 22 млрд. дол. Росту експорту, що очікувався, зокрема, текстильних товарів, навпаки, не відбулося. Туреччина розраховувала, що після скасування мита і квот на постачання текстилю в ЄС вона зможе вже в 1996 році збільшити експорт цих товарів у ЄС на 1 млрд.дол. Однак на ділі не тільки не відбулося збільшення, але, навпаки, спостерігається визначений спад. Це порозумівається, з одного боку, уповільненням росту споживчого попиту в деяких європейських державах, що є великими торговими партнерами Туреччини, зокрема, у Німеччині й Італії, і з іншого боку, зростаючою конкуренцією з боку країн Східної Європи і Китаю.

У той же час безсумнівно виявляються і позитивні наслідки вступу Туреччини в митний союз із ЄС. Тут насамперед слід зазначити, що в структурі швидко зростаючого імпорту Туреччини з ЄС основний приріст приходиться на машини й устаткування, частка яких у загальному обсязі імпорту перевищила 40%, що свідчить про прискорення процесу оснащення турецької промисловості якісним сучасним устаткуванням і високими технологіями з ЄС. При аналізі даних по зовнішній торгівлі Туреччини за 2005 рік привертає увагу значний спад турецького імпорту в порівнянні з попереднім роком. У першу чергу це явище обумовлене наслідками економічної кризи і девальвацією долара, що пішли за ним. У подібній ситуації економічні суб'єкти воліють мінімізувати закупівлі товарів і послуг за рубежем, навіть якщо це негативно позначається на динаміку їхнього виробництва. Останнє особливо яскраво підтверджується при аналізі структури імпорту. Найбільший спад у 2005 році відзначений по групах інвестиційних і споживчих товарів.

Таким чином, позитивні, на перший погляд, зміни в зовнішньоторговельному балансі Туреччини (у 2005 році дефіцит зовнішньої торгівлі скоротився в порівнянні з минулим роком майже в три рази - з 26,8 млрд. дол. до 9,4 млрд. дол.) у реальності лише ускладнюють функціонування прив'язаної до імпорту турецької економіки.

У 2005 експорт Туреччини склав 21,6 млрд. дол., а імпорт - 35,7 млрд. дол. Крім щорічних витрат на покриття великого торгового дефіциту, країна в 2000-2005 виплатила 28,3 млрд. дол. по іноземних боргах. У 2005 грошові перекази від виїхавших на роботу в Європу турецьких громадян склали 3,3 млрд. дол. Протягом 1970-х, 1980-х і 1990-х років Туреччина стикалася із серйозними труднощами по виконанню своїх зобов'язань перед іноземними кредиторами. Для одержання нових позик вона була змушена прийняти тверду економічну програму, запропоновану Міжнародним валютним фондом.

У 2004 близько 22% турецького експорту формували сільськогосподарські товари, зокрема бавовна, горіхи, тютюн, сушені фрукти, продукція тваринництва і мохер. Інші 78% приходилися на корисні копалини, зокрема на рафіновану мідь і хромову руду, а також на промислові вироби, в основному текстиль. У структурі ввозу в 2004 переважали промислові товари і сировина для індустріальних підприємств, а також паливо. Нафта і газ склали 16% імпорту, машини і транспортне устаткування - 34, залізо і сталь - 16, а споживчі товари - менш 30%.

У 2004 1/2 всього обороту зовнішньої торгівлі Туреччини приходилося на країни Європейського союзу, приблизно по 10% - на частку США й арабських країн.

Висновок
В якості висновку по роботі резюмуємо основні положення дослідження стосовно розміщення продуктивних сил Туреччини.
Натуральний темп росту: 5 %. Інфляція: 18.4 %. Безробіття: 11.3 % (неповна зайнятість 6.1 %). Орна земля: 35 %. Сільське господарство: тютюн, бавовна, кристалліт, маслини, цукрові буряки, імпульси, цитрусові; домашня худоба.

Робоча сила: 23.8 мільйона, 1.2 мільйона турків працюють за кордоном; сільське господарство 40 %, 38 % обслуговування (служб), промисловість 22 %.

Промисловість: текстиль, обробка їжі, автомобілі, добуваючи (вугілля, хроміт, мідь, бор), сталь, нафта, конструкція, деревина, папір. Природні ресурси: сурма, вугілля, хром, ртуть, мідь, борат, сірка, залізна руда, орна земля, гідроенергетика.

Експорт: одяг, продовольство, текстиль, металеві виробництва.

Імпорт: устаткування, хімічні реактиви, напівфабрикати, паливо. Головні торгові партнери: Німеччина, США, Великобританія, Італія, Франція, Росія, Швейцарія.

Комунікації: телефони у використанні 19.5 мільйонів; користувачі мобільного зв'язку: 17.1 млн. Станцій радіопередач - 16, FM 107, коротка хвиля 6. Радіо: 11.3 мільйонів. Станцій телебачення - 635. Телебачення: 20.9 мільйона. Провайдери послуг Інтернету - 50. Інтернет-користувачі: 2.5 мільйона.

Шляхи транспортні мережі: Залізниці : загальна довжина: 8 607 км. Магістралі: загальна довжина: 385 960 км; Водяні шляхи: приблизно 1 200 км. Гавані: Hopa, Іскендерун, Стамбул, Ізмир, Ізмит, Мерсин, Самсун, Трабзон. Аеропорти - 120.

Список використаної літератури
1. Малая энциклопедия стран / Сиротенко Н,Г., Менделеев В.А. / 2-е изд., перераб. - М.: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: ООО "Торсинг", 2005.

2. Страны мира / Факты и цифры. - СПб.: "Норинт", 2005.

3. Максаковский В.П. / Географическая картина мира: В 2 кн. Кн. I: Общая характеристика мира. - "Дрофа", 2003.

4. Монеси Ауретта / Турция / Перевод с англ. - БММ АО, 2004.

5. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. - 465с.