Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльност

Главная » Рефераты

Разделы

Информация

Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльност

Міжнародна логістика як інструмент менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація міжнародних перевезень як основного елементу зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Законодавче регулювання міжнародних перевезень

1.2 Документаційне оформлення міжнародних перевезень

1.3 Посередницька діяльність в організації транспортно-експортних операцій

Розділ 2. Підприємство ТОВ «Співдружність» як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності

2.1 Загальна характеристика ТОВ «Співдружність»

2.2 Менеджмент ТОВ «Співдружність»

2.3 Відділ логістики та його роль в ТОВ «Співдружність»

Розділ 3. Розробка рекомендацій щодо вдосконалення логістичних операцій на підприємстві ТОВ «Співдружність»

3.1 Визначення слабких сторін та недолік в процесі логістичного менеджменту ТОВ «Співдружність»

3.2 Розробка можливих рішень для подолання проблем у сфері логістики в ТОВ «Співдружність»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах розвитку господарства для підприємств України виникає гостра необхідність звернути серйозну увагу на оптимізацію своєї діяльності, оскільки у все більшому ступеню в країні укоріняються принципи ринкової економіки, посилюється конкуренція. У цьому контексті особливого значення набуває створення систем, які дозволяють підвищити ефективність управління матеріальними потоками, що покращує всю господарську діяльність. Резерви підвищення конкурентоспроможності у сфері виробництва для багатьох українських підприємств, практично вичерпані. Тому необхідно більше уваги приділяти оптимізації процесів, пов'язаних з сферою звернення. В цілому, цю проблему можна визначити як формування конкурентних переваг через скорочення логістичних витрат і поліпшення якості обслуговування на основі створення ефективно функціонуючих логістичних систем.

Успішно працююче підприємство як один з аспектів своєї стратегічної діяльності обов'язково ставить питання про вихід на зовнішні ринки. Тим більше в епоху глобалізації світової економіки, яка характеризується утворенням єдиного загальносвітового економічного простору і створенням єдиного ринку виробництва і розподілу матеріальних благ. Поява і швидкий розвиток міжнародних логістичних систем (МЛС) є проявом глобалізації, процесу, найпрямішим чином що зачіпає українську економіку і господарську діяльність українських підприємств.

Але виходити на міжнародні ринки з архаїчними уявленнями, методами і способами здійснення логістичних операцій -- свідомо приректи себе на невдачу. Правильне формування і подальший розвиток логістичних систем на основі впровадження міжнародних стандартів функціонування логістики є заставою успішної діяльності на світових ринках і інтеграції російських підприємств в сучасну структуру світової економіки.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є дослідження міжнародної логістики як інструмента менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:

розглянути організацію міжнародних перевезень як основного елементу зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

дослідити діяльність підприємства ТОВ «Співдружність» як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності;

визначити слабкі сторони та недоліки в процесі логістичного менеджменту ТОВ «Співдружність»;

розробити можливі рішення для подолання проблем у сфері логістики на в ТОВ «Співдружність»

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають при здійснені зовнішньоекономічної діяльності підприємством.

Предметом дослідження є діяльність ТОВ «Співдружність» в сфері організації міжнародних перевезень.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту.

1.1 Законодавче регулювання міжнародних перевезень

Керівною в системі джерел є Конституція України, яка має вищу юридичну силу і виступає як юридична база поточного законодавства. В Конституції України законодавчо закріплені основи державного й суспільного ладу, права та обов'язки громадян, усіх суб'єктів права власності і господарювання. Регламентуються основні засади управління державою, об'єктами державної власності, проведенням економічної, фінансової, цінової політики, а також природокористуванням. Зазначені положення є визначальними для правового регулювання діяльності з надання транспортних послуг.

Закони, що видаються в порядку поточного законодавства, регулюють різні сторони транспортних суспільних відносин. Базовим виступає Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Він визначає правові, економічні, організаційні й соціальні основи діяльності транспорту. Разом з тим видається і на цей час є чинними ціла низка законів, що регулюють відносини у конкретних транспортних підгалузях. Це Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 p., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища. Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р. визначає правові, помічні й організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту. Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р. визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування. Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від жовтня 1998 р. встановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортної системи в особливий період виходячи з положень законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про транспорт», «Про оборону України» та інших актів з питань мобілізації. Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р. визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. Визначає правові засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту.

При розробці законодавства про торгівлю різних країн часто використовуються типові правила, розроблені міжнародними неурядовими організаціями. Для автомобільних і залізничних перевезень велике значення має проект правил про відповідальність операторів транспортних терміналів, розроблений в ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, які містять правила про автомобільні перевезення, варто згадати Конвенцію 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів, сьогодні вона діє у редакції від 5 липня 1978 р. До певної міри норми цієї Конвенції мають риси наступності щодо норм Конвенції про шляховий рух від 19 вересня 1949 p. Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів була прийнята з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується:

По-перше, до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо.

По-друге, до будь-якого сплатного договору перевезення вантажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу значиться у різних державах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції.

По-третє, до перевезень вантажів державами, оптовими установами й організаціями, а також до випадків, транспортний засіб з вантажем (без його вивантаження) та частину шляху морем, залізницею, внутрішнім вод-повітряним шляхом. Якщо втрата чи пошкодження або прострочення доставки мали місце під час перевезення видами транспорту й не були викликані дією діяльністю авто перевізника, його відповідальність регламентують норми зазначеної Конвенції

Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.

Для України також чинними є наступні законодавчі акти ЄС:

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p.;

§ Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня 1979 p.;

§ Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 p., схвалена Україною 9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня 1983 p.;

§ Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалений Україною 15 березня 1984 p., чинний з 9 травня 1985 p.

З багатьма державами Європейського Союзу Україна уклала двосторонні договори. Одним з документів, що дає право виїзду на територію європейських країн, є страховий поліс «Зелена карта».

Це документ, що підтверджує страхування громадянської відповідальності власника (водія) транспортного засобу перед третіми особами, у випадку нанесення збитків при керуванні транспортним засобом на території країни, що входить в систему «Зелена карта». Це означає, що у випадку дорожньо-транспортної пригоди за кордоном, з вини прибувшого водія кому-небудь нанесені збитки, вони будуть відшкодовані тією страховою компанією, що видала винуватцю аварії поліс «Зелена карта».

Система автострахування «Зелена карта» забезпечує захист інтересів в першу чергу тих осіб, яким були нанесені збитки прибувшим з-за кордону транспортним засобом.

В умовах проведення в Україні соціальних та економічних перетворень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сфері транспортної діяльності. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економіку будь-якої держави неможливо уявити без послуг, пов'язаних із перевезенням як вантажу, так пасажирів, їх багажу, вантажобагажу, пошти різними видами транспорту. Перевезення, а також інші відносини у сфері транспортної діяльності опосередковують транспортні договори, які є різними за правовою природою та змістом і регулюються ЦК України й спеціальними нормативно-правовими актами, що відображають специфіку різних видів транспорту. У зв'язку з цим правове регулювання перевезень є однією з найважливіших категорій у цивільному законодавстві України, без з'ясування сутності та природи якої складно зрозуміти особливості певних видів транспортних договорів, порядок їх укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, які виникають у зв'язку зі здійсненням перевезень. Незважаючи на достатньо активний процес кодифікації цивільного законодавства України, регулювання відносин перевезення залишається складним питанням внаслідок наявності значної кількості законодавчих актів, що стосуються зазначеної сфери.

Вагоме місце в системі джерел транспортного права Україні посідають міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною, міжурядові угоди України з іншими державами. Йдеться про договори, що укладаються між Україною та іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами й організаціями України та зарубіжних країн. Це можуть бути договори, укладені спеціально для врегулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності, а також інші договори, які визначають основні засади правового регулювання цієї сфери.

Прикладом таких міжнародно-правових актів може бути Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про принципи співробітництва й умови взаємовідносин в галузі транспорту від 26 травня 1993 p., де зазначається, що Договірні Сторони розвиватимуть взаємне економічне й науково-технічне співробітництво, сприятимуть розвитку прямих економічних зв'язків транспортних підприємств і організацій обох країн. Умови й порядок організації перевезень пасажирів, вантажів, руху транспортних засобів між державами-- учасницями цієї Угоди, а також транзитом цими територіями, визначаються окремими угодами для певних видів транспорту з урахуванням вимог законодавств Договірних Сторін. Договірні Сторони прагнутимуть забезпечити уніфікацію транспортного законодавства, що діє на їх територіях.

З метою зміцнення взаємовідносин у справі забезпечення пасажирського, вантажного двостороннього та транзитного сполучень Урядом України укладені угоди зі Словацькою Республікою, Республікою Польща, Угорською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Грузія та іншими державами.

Цікавим в імплементації норм міжнародного права в правову систему України з транспортного права є питання про співвідношення національного та міжнародного законодавства і способи врегулювання відносин, пов'язаних з міжнародним співробітництвом.

Ставши на шлях суверенності й незалежності, Україна заявила про свою відкритість для міжнародного спілкування і взаємодії. За основний принцип тут було покладено те, що національне право є частиною міжнародного і будується в узгодженості з міжнародним, а міжнародне право має превалювати перед національним.

1.2 Документаційне оформлення міжнародних перевезень

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевезення транспортом:

§ договір перевезення пасажирів;

§ договір перевезення багажу;

§ договір перевезення вантажу;

§ договір перевезення пошти;

§ договір перевезення по прямому та змішаному сполученню;

§ договір перевезення в міжнародному сполученні[13].

Договір перевезення укладається між транспортною організацією і відправником вантажу. Учасником зобов'язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщо ним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажу визначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після передання вантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договір перевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.

Договір перевезення, як правило, має публічний характер з дотриманням певних умов:

§ перевізником повинна бути спеціалізована комерційна організація, що здійснює перевезення транспортом загального користування;

§ відповідно до транспортного законодавства чи ліцензії ця організація повинна бути наділена функціями суспільного перевізника, зобов'язаного здійснювати перевезення транспортом за вимогою того, хто звернувся;

§ ця організація повинна бути включена в особливий перелік осіб, зобов'язаних здійснювати перевезення транспортом загального користування, що підлягає обов'язковому опублікуванню [20, с.294].

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документiв додаються iншi (ветеринарні, санiтарнi та якiснi - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Товарно-транспортні накладні i подорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звiтностi, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

Форма i порядок заповнення цих документів Замовником i Перевізником визначаються вiдповiдними нормативними актами.

Подорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажiв не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кiлькостi не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом i при необхiдностi печаткою (штампом).

Основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови одержувач повинен оплатити зберігання вантажу, причому плату може бути в декілька разів збільшено за наявності його вини.

Сторони за договором перевезення вантажу несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені).

Згідно Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів для здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками. Послідовні перевізники мають право укладати угоди між собою. Але умови цих угод не повинні відхилятися від положень єдиного договору та зазначеної Конвенції. Інакше вони вважатимуться недійсними. Наприклад, недійсною вважається зміна умов страхування на користь перевізника.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. У цьому випадку позов у зв'язку з втратою, пошкодженням чи затриманням доставки вантажу може бути пред'явлений тільки до першого перевізника, останнього, або до того, який здійснював контроль над вантажем, коли сталася його втрата, пошкодження чи затримання у доставці. Винятки становлять випадки пред'явлення зустрічного позову чи, застосування заліку. Можна пред'явити позов одночасно до кількох перевізників. Відповідальність, згідно з вимогами Конвенції, ґрунтується на принципі вини. У разі неможливості встановити винну особу збитки відшкодовують усі перевізники пропорційно. Якщо один з перевізників є неплатіжоздатним, його частку повинні сплатити інші перевізники.

1.3 Посередницька діяльність в організації транспортно-експортних операцій

На сучасному розвитку національної економіки умовах вже щодо сформованих економічних зв'язків і конкурентного середовища стає актуальним як загальне вдосконалення існуючих технологій організації посередницької діяльності, так й впровадження нових для економіки методик просування товару.

Як для виробника, так будь-якого посередника зараз важлива сучасна грамотно спроектована технологія каналу просування товару до кінцевого споживача, яка знижує витрати, розширює можливості у наданні додаткових послуг, а у остаточному підсумку підвищує фінансовий результат, що дозволяє вигравати в конкурентної боротьби за потребителя.[18 c. 22]

В умовах розширення міжнародного товарообміну відбувається зміна структури транспортних ринків як наший країни, так і світових. Це виявляється перш за все в необхідності координації дій різних видів транспорту для прискорення доставки вантажів від виробника до споживача. Система розподілу товару охоплює разом з транспортуванням операції по її супроводу і прискоренню, тобто сукупність процесів, що не входять в сферу безпосередньо виробництва і споживання, але що мають до них пряме відношення. Акцент на цій особливості експедиційної діяльності обумовлений потребами клієнтури, що розвиваються. Очевидно, діяльність транспортних підприємств буде направлена в ще більшій мірі на максимальне задоволення вимог вантажовласників. Проте основне завдання полягає не просто в перевезенні вантажів: клієнт бажає отримати повний комплекс послуг з транспортного обслуговування, і в першу чергу експедиційні послуги.

Розвиток міжнародних перевезень відповідно до світових стандартів і новітніх технологій підсилив зацікавленість російських виробників в розвитку експедиційних послуг. Традиційна роль вантажного експедитора полягала в підтримці і виконання обтяжливих для вантажовласників функцій і операцій, супроводжуючих транспортування, доставку вантажу. Здійснення цих функцій експедитором визначало роль останнього як посередника в процесі переміщення, зберігання, складання партій і інших операцій з вантажем. Проте роль експедитора істотно змінювалася у міру того, як змінювалися масштаби і форми торгівлі товарами. Вся більша кількість функцій при розвитку масового виробництва і форм торгівлі перекладалася на плечі експедитора. І зараз експедитори приймають на себе широкий спектр відповідальності, а іноді виступають як розпорядники-вантажовласники, набуваючи прав на вантаж. Розвиток транспортно-експлуатаційних підприємств (ТЕП) нерозривно пов'язаний з перетвореннями, що відбуваються на світовому товарному і транспортному ринках. [19] Логістичний підхід до організації транспортно-експедиційної діяльності, що реалізовується при реформуванні економічної системи Росії, зумовив необхідність координації діяльності ТЕП.

Основна регулююча функція експедиторів полягає в управлінні попитом на транспортні послуги. Концентрація попиту на транспортно-експедиційні послуги в руках експедиторів дозволяє підтримувати його на рівні трохи нижче за пропозицію, уміло перерозподіляючи між видами транспорту. Асоціації і інші об'єднання експедиторів вирішують серйозні для транспортної сфери проблеми:

§ сприяють стабілізації тарифних ставок (щодо змінних на світовому ринку цін на паливо і інші ресурси);

§ удосконалюють технології транспортування вантажів, забезпечуючи економію часу і грошей;

§ обмежують діяльність природних монополій, регулюючи тарифи і розробляючи найбільш економічні для клієнта маршрути руху товарних потоків;

§ сприяють стандартизації, комп'ютеризації технологічної бази, автоматизації руху документів, створенню єдиної мережі страхування, розвитку концепції транспортних коридорів і вузлів. [15]

Пильна увага до суті, особливостям і проблемам експедиційної діяльності пояснюється важливістю ролі експедиторів в розвитку досконалих логістичних систем. У свою чергу, типологія видів ТЕП зумовлюється множинністю і різноманіттям відносин, комерційних контактів, виконуваних операцій по обслуговуванню клієнтури. Класифікація видів ТЕП дозволяє точніше охарактеризувати їх можливості у вирішенні логістичних проблем.

Розділ 2. Підприємство ТОВ «Співдружність» як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності

2.1 Загальна характеристика ТОВ "Співдружність»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Співдружність», яке надалі іменується "товариство", створене шляхом об'єднання майнових вкладів його учасників у відповідності з установчим договором про створення товариства від липня 1995 року з метою одержання прибутку.

Товариство е юридичною особою згідно законодавства України. Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий та інший, включаючи валютний, рахунки в установах банку, круглу печатку зі своїм .найменуванням, кутовий та інші штампи, фірмовий знак, бланки та інші реквізити.

Товариство має повну назву: товариство з обмеженою відповідальністю "Співдружність". Товариство має скорочену назву: ТОВ "Співдружність".

Місцезнаходження, юридична адреса товариства: Україна, м. Київ, вул.. Львівське шосе 55, кв. 85

Мета і предмет діяльності товариства

Метою створення товариства е отримання прибутку шляхом налагодження власного виробництва товарів продовольчого та непродовольчого призначення із місцевої, сільськогосподарської сировини, інноваційної, посередницької, торгівельної та іншої діяльності, що не протирічить чинному законодавству України.

Предметом діяльності товариства є:

- здійснення грузопасажирських перевезень сухопутним шляхом;

- надання транспортно-експедиційних послуг;

- закупка, заготівля, переробка та. реалізація сільськогосподарської продукції;

- здійснення експорту та імпорту товарів народного споживання;

- оптова, роздрібна та комісійна торгівля;

- комерційна діяльність;

- надання послуг в галузі автотехнічного сервісного обслуговування;

- інформаційно-довідкове обслуговування фізичних та юридичних осіб;

- здійснення діяльності по наданню консалтингових послуг;

- організація та проведення виставок, ярмарків, конференцій, аукціонів, торгів та інших подібних заходів на комерційній основі;

- надання послуг по усному та письмовому перекладу;

- здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

Товариство має статутний фонд у розмірі 480 000 грн.. Статутний фонд розподіляється на частини відповідно вкладам учасників.

Майно товариства - це основні засоби і оборотні кошти, а також інші цінності, які належать йому на правах власності.

Товариство є власником майна: .

- переданого йому учасниками у власність,;

- продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб; .

- іншого майна, придбаного на законних підставах.

Учасники не мають відособлених прав на окремі об'єкти, що входять до складу майна товариства, в тому числі і на об'єкти, внесені у вигляді вкладу.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном Товариство не відповідає за зобов'язаннями. Учасники зазнають збитків у межах своїх вкладів. Товариство створює резервний фонд у розмірі десяти відсотків статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань визначається зборами учасників, але розмір відрахувань не може бути меншим десяти відсотків суми чистого прибутку. В товаристві можуть бути створені і інші фонди, розміри і порядок відрахувань до яких визначаються зборами учасників.

Із доходів, одержаних товариством, відшкодовуються матеріальні і прирівняні до них витрати, витрати на .оплату праці, проценти за кредити, страхові внески, податки, платежі в бюджет. Залишок складає чисти й прибуток товариства.

Частина чистого прибутку товариства після .відрахувань в резервний та інші фонди підлягає розподілу між учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства.

Організаційна структура підприємства та зовнішньоекономічні партнери ТОВ «Співдружність». Організаційну структуру підприємства наведено на рис. 2.1

Рис. 2.1 Організаційна структура ТОВ «Співдружність»

Генеральний директор представляє підприємство у всіх ділових зв'язках з підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм їх власності, а також судах, підписує від імені Підприємства угоди, є розпорядником рахунків підприємства. Генеральний директор має право без довіреності здійснювати дії від імені підприємства в межах, передбачених статутом та предметом діяльності.

Головний бухгалтер - здійснює організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства, контроль за економічним використанням трудових, і фінансових ресурсів. Здійснює контроль за дотриманням порядку оформлення первинних бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов'язань, витрачання фонду зарплати, проведення інвентаризації грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей і основних фондів, перевірок організації бухгалтерського обліку й звітності, а також документальних ревізій у підрозділах підприємства. Приймає міри по попередженню недостач, незаконного використання грошових засобів. Бере участь в оформленні матеріалів по недостачі й крадіжці грошових засобів чи матеріальних цінностей, контролює передачу при необхідності матеріалів у слідчі органи.

Головні зовнішньоекономічні партнери ТОВ «Співдружність»

ПП Павлович Л.А. (Росія);

ПБОЮЛ Симонян А.Г. (Росія);

Eastern Fruits & Juice Co (США);

Також були укладені контракти, щодо перевезення харчових концентратів, харчових домішок, кормів та ін. з наступними партнерами: “ENAK GmbH” (м. Леверкузен, Німеччина), “N.U.Constructions Ltd.”(м.Алкмаар, Голландія); "Контакт"(м. Яблонець, Чехія); «MAM INTERNATIONAL GENERAL TRADING» (м.Престон, Англія), ТОВ "ДЕК" (м. Рязань, Росія).

2.2 Менеджмент ТОВ «Співдружність»

Відділ маркетингу на підприємстві ТОВ «Співдружність» є структурним підрозділом підприємства і підпорядковується заступнику директора з питань маркетингу та збуту продукції. структуру та штат відділу затверджує директор у відповідності з типовими структурами апарату управління та нормативами чисельності .

Основними завданнями, які стоять перед відділом маркетингу на підприємстві є:

§ вивчення кон'юнктури ринку ;

§ техніко-економічне прогнозування;

§ вивчення та аналіз споживчого попиту;

§ формування попиту;

§ проведення комплексу рекламних заходів.

Відділ маркетингу вивчає і формує попит на продукцію, пристосовує до нього виробництво, вибирає оптимальний канал поставки продукції споживачам, стимулює збут продукції. Крім цього, проводить вивчення сильних і слабких сторін конкурентів; систематичне вивчення потенціалу ринку та запитів споживачів продукції. При цьому, дякуючи конкретній інформації від споживачів продукції, з врахуванням даних про стан ринку, визначає сильні та слабкі сторони підприємства, аналізує ситуацію для задоволення запитів споживачів краще від конкурентів з більш низькою ціною. Проводиться вдосконалення продукції, покращення якості, її привабливості.

Все це проводиться для того, щоб:

Визначити майбутній облік підприємства, визначення цінностей та норм і майбутніх завдань із виробництва панчох, його цілі.

Визначення процесів розвитку підприємства, готовності до адаптації в процесі розвитку, культура виробництва, яка сприяє цим процесам, вивчення економічного ризику.

Визначення сильних сторін свого підприємства та слабких сторін конкурентів, концентрація уваги на вирішенні проблем, які не можуть вирішити конкуренти або вирішують погано; визначення систем інформації про конкурентів.

Визначення проблем споживачів; визначення проблем ринку; які умови ринку підприємство може виконати краще, ніж раніше.

Визначення проблем покращення обслуговування споживачів; покращення якості та зовнішнього вигляду виробів; збереження індивідуальності підприємства та його виробів.

З метою формування попиту на продукцію відділ маркетингу організовує товарну рекламу, тобто пропаганду споживчих якостей та послуг.

Відділ маркетингу на ТОВ «Співдружність» представляє підприємство на оптових ярмарках, виставках, веде переговори про заключення угод, контрактів на поставку продукції на експорт, прямі поставки, бартер.

Крім того, вносить на розгляд затверджені пропозиції про ефективну організацію системи товароруху по збуту продукції, вносить рекомендації про покращення реклами, вимоги до якості.

Крім того, маркетингова служба займається стратегічним маркетингом, який був спрямований на вибір товарних ринків, на яких ТОВ «Співдружність» володіє конкурентними перевагами, та на прогноз загального попиту на кожному із цільових ринків. Виходячи з цього прогнозу, оперативний маркетинг встановлює цілі із завоювання частки ринку, а також маркетинговий бюджет, необхідний для їх досягнення.

На підприємстві цілі із завоювання частки ринку розробляє директор із питань маркетингу і збуту продукції, а розробкою маркетингового бюджету займається фінансова група підприємства.

Порівняння цілі із завоювання частки ринку та прогнозу загального попиту по кожному ринку товару дозволяє розробити завдання по продажу як по обсягу, так і по обороту, у відповідності із вибраною ціновою політикою. Всім цим займається планово-економічний відділ, тобто він розробляє довгострокові та поточні плани маркетингу по кожному виду продукції, підготовлює річні плани та прогноз об'єму продаж по кожному виду продукції.

Відділ маркетингу бере участь в управлінні науково-дослідною роботою та виробництвом за допомогою участі в розробці комплексної програми науково-дослідної роботи, складання дослідної партії зразків, аналіз якості виготовлення продукції.

З точки зору втілення комунікацій та обміну в умовах ринкової економіки очевидно, що, не дивлячись на теперішній зріст, маркетинг не є новим видом діяльності, так як охоплює завдання, які існували завжди і так чи інакше розглядались в любій системі, основою якої є вільний обмін. На підприємстві існує організаційний маркетинг - робиться акцент на концентрацію продажу. Пріоритетна ціль маркетингу - це створення ефективної комерційної організації. Завдання полягає в тому, щоб виявити і організувати ринки для виготовлених товарів. Що стосується організаційної структури, то у відділі маркетингу існує група з продажу. Завданням групи з продажу є формування торгової мережі, організація фізичного збуту, реклама та просування. Група також займається програмами дослідження ринку, які набувають великого значення.

Для забезпечення досягнення цілей виконання всі функції підприємства мають узгоджуватися. Однак , на практиці при їх здійсненні виникають внутрішні конфлікти. Це відбувається або через розходження у поглядах на те, що краще відповідає інтересам ТОВ «Співдружність» , або через відмінність інтересів, через стереотипи й упередження, що існують в структурних підрозділах.

На підприємстві в умовах маркетингової орієнтації кожна функція має працювати на задоволення клієнта. Тому всім підрозділам необхідно працювати спільно, щоб задовольнити потреби й очікування клієнтів. Віце-президент із маркетингу повинен, по-перше, координувати внутрішню маркетингову діяльність підприємства і, по-друге, координувати маркетинг та інші функції - фінанси, виробництво.

Взаємовідносини відділу маркетингу з іншими підрозділами підприємства:

З планово-екномічним відділом:

- надає планово-економічному відділу інформацію про попит на продукцію підприємства, пропозиції про ціноутворення;

- отримує показники об'ємів виробництва продукції, її номенклатуру на поточний рік, розрахунки планів виробництва на поточний рік , калькуляції собівартості продукції, зміни в собівартості.

З відділом збуту:

§ надає інформацію про попит на продукцію підприємства;

§ отримує дані про збут продукції.

З центральною бухгалтерією:

отримує дані про затрати на виробництво, прибуток, збитки, звітні дані про відгружену продукцію в грошовому виразі та в натуральному виразі.

З відділом матеріально-технічного забезпечення:

отримує дані про сировину та матеріали, які надходять із-за кордону (для взяття їх під митний контроль).

На підприємстві частина функцій відділу маркетингу виконується іншими відділами, такими як: планово-економічним відділом, фінансовою групою, відділом збуту, директором з питань маркетингу та збуту продукції, відділом матеріально-технічного забезпечення.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що маркетингова робота на підприємстві надзвичайно складна і потребує проведення комплексу робіт.

2.3 Відділ логістики та його роль в ТОВ «Співдружність»

Відділ логістики в ТОВ «Співдружність» є самостійним структурним підрозділом підприємства. Відділ підпорядковується безпосередньо директору підприємства.

Відділ очолює начальник відділу логістики, призначуваний на посаду наказом директора підприємства.

Логістичні процеси, основною метою яких є переміщення матеріального потоку, супроводжуються різноманітною інтегрованою інфраструктурою, яка при логістичному управлінні виконує наступні завдання:

§ складування продукції, за допомогою складських будинків та споруд;

§ переміщення продукції, за допомогою транспортних і маніпуляційних засобів;

§ захист продукції, за допомогою системи пакування, що поза тим дає можливість модернізації транспортних засобів, передачу інформації тощо;

§ перетворення інформації логістичних процесів.

Система управління логістичною інфраструктурою ТОВ «Співдружність» ставить перед собою наступні задачі:

§ вибір альтернатив стратегії розвитку логістичної інфраструктури;

§ розрахунки показників ефективності елементів логістичної інфраструктури;

§ розподіл функцій, обов'язків, відповідальності працівників, які займаються обслуговуванням логістичних процесів та операцій;

§ мотивація до праці, підвищення кваліфікації персоналу, перенавчання;

§ розробка норм та нормативів праці та матеріально - технічного розвитку;

§ утворення інформаційної інфраструктури;

§ зменшення витрат на обслуговування матеріального потоку;

§ наскрізне планування та контроль всіх учасників логістичного ланцюга.

На сьогоднішній день, реалізація вищезазначених завдань пов'язана з виникненням проблем в системі управління логістичною інфраструктурою. Виникнення цих проблем впливає на зниження конкурентоспроможності та ефективність підприємства в цілому.

Для виконання функцій і реалізації прав відділ логістики взаємодіє:

§ З відділом матеріально-технічного постачання:

§ З питань: визначення потреби в продукції.

§ Керування замовленнями, їхніми обсягами, підготовкою і розміщенням.

§ Керування спеціальними замовленнями.

З транспортним відділом:

§ Організація приймання товару перевізником.

§ Організація перевезення вантажів.

§ Організація передачі товару вантажоодержувачу.

§ Організація експедирування товарів.

Зі складом:

Розрахунок потреби складського устаткування.

§ Організація складського обліку.

§ Розрахунок витрат на складську діяльність.

§ Організація надходження товарів на склад.

§ Організація розвантаження товарів.

§ Організація приймання товарів за кількістю.

§ Організація приймання товарів за якістю.

§ Організація збереження товарів на складі.

§ Організація завантаження товарів на транспортні засоби

§ Організація комісіювання відправлень.

§ Організація переміщення виробів усередині підприємства.

§ Організація упакування і маркування продукції.

§ Організація уніфікації тари.

§ Організація маркування продукції.

З відділом роздрібної торгівлі:

§ Вибір каналу розподілу.

§ Керування каналами розподілу.

§ Розробка дистриб'юторської та дилерської мереж.

§ Керування продажами.

§ Організація роздрібної торгівлі.

§ Керування обслуговуванням споживачів.

З планово-економічним відділом:

§ Розрахунок техніко-експлуатаційних показників.

§ Розрахунок економічних показників.

§ Розрахунок вартісних показників.

Розділ 3. Розробка рекомендацій щодо вдосконалення логістичних операцій на підприємстві «Співдружність»
3.1 Визначення слабких сторін та недолік в процесі логістичного менеджменту підприємства «Співдружність»
Ефективність функціонування діяльності підприємств залежить, в більшості, від розвинутості логістичної інфраструктури. Як стверджують професійні логістики, «щоб заробляти більше, необхідно мати добре оснащення, а щоб придбати його - необхідно більше заробляти» [22].

Аналізуючи дане cтвердження, можливо сказати, що ТОВ «Співдружність» для отримання більшого прибутку та зайняття конкурентноспроможного місця на ринку товарів та послуг необхідна розвинута логістична інфраструктура, іншими словами, підприємству потрібен «фундамент», завдяки якому будуть протікати всі необхідні логістичні процеси та операції з матеріальними та іншими супутніми їм потоками.

На сьогоднішній день, проблема створення логістичної інфраструктури та її ефективне управління актуальна серед логістичних служб підприємств. Слід зазначити, що інфраструктура будь-якого підприємства, не зважаючи на специфіку його діяльності, розглядається як цінний актив, від правильного та оптимального управління яким залежить діяльність підприємства в цілому та досягнення стратегічних цілей, що стоять перед ним. Збільшення прибутку та зменшення витрат - це глобальна ціль і основна задача, яку ставлять перед собою практично усі підприємства. Тому ефективне управління логістичною інфраструктурою - це важливе джерело економії засобів та виключення додаткових непотрібних витрат.

На сьогоднішній день, складність в реалізації вищезазначених завдань на підприємстві «Співдружність» пов'язана з виникненням проблем в системі управління логістичною інфраструктурою. Виникнення цих проблем впливає на зниження конкурентоспроможності та ефективність підприємства в цілому.

Так, однією з проблем ТОВ «Співдружність» є проблема розташування елементів інфраструктури (склади, транспортні підприємства та ін.). Вони розташовані географічно невигідно, звідси збільшення витрат часу і фінансових коштів підприємства в цілому.

Друга проблема управління логістичною інфраструктурою ТОВ «Співдружність» - це неефективне використання основних засобів підприємства (будов, споруд, обладнання), слідством якої є збільшення витрат підприємства. Основними причинами виникнення цієї проблеми є:

непропорційне співвідношення між робочою силою та основними фондами,

простої обладнання,

не інтенсивне використання обладнання,

не раціональне використання виробничої площі,

зменшення фондовіддачі основних фондів .

Для характеристики використання основних засобів підприємства використовують дві групи показників: загальні та часткові. Загальні показники - це перш за все, фондовіддача та рентабельність, які використовуються для характеристики основних фондів підприємства на всіх рівнях господарювання в цілому. Часткові показники - як правило, натуральні, застосовуються для характеристики використання основних фондів підприємств або їх підрозділів, які поділяються на екстенсивні (використання основних фондів підприємства в часі) та інтенсивні (характеризує величину зняття продукції на одиницю часу з визначеного виду обладнання) [8]. Фондовіддача, як один з основних економічних показників, показує загальну ефективність використання засобів праці, тобто показує скільки виробляється готової продукції на одиницю основних фондів. Збільшення фондовіддачі приводить до зменшення обсягів накопичення та росту фонду користування. Найважливішим з екстенсивних показників, який впливає на ефективність використання основних фондів підприємства є коефіцієнт змінності використання основних фондів. Підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання - важливе джерело росту об'єму виробництва продукції та підвищення ефективного використання основних фондів. Простої обладнання виникають з-за низького рівня організації виробництва, незабезпеченості робочих місць інструментарієм, деталями, сировиною; незапланованого ремонту обладнання; недостатньої кількості робітників. На зниження цього показника впливає удосконалення існуючої системи ремонтного обслуговування матеріально - технічної бази, поліпшення планування та диспетчеризації, підвищення трудової дисципліни робітників. Виходячи з цього, слід відзначити, що крім основних вище перерахованих показників існують ще показники, які також в тій чи іншій мірі впливають на використання активів підприємств.

Третя проблема, яку слід відзначити, це - низький рівень організації інформаційної інфраструктури підприємства, відсутність інтегрованого інформаційного центру продовж всього логістичного ланцюга.

На ефективність функціонування всіх ланок логістичного ланцюга впливає характер інформації, яка надходить до всіх учасників та час її перетворення. Більшість підприємств, раціоналізують свою інфраструктуру за рахунок консолідації центрів обробки даних, стандартизації настільних комп'ютерів, впровадження передового досвіду експлуатації інформаційних технологій та інше. Реалізація цих методів, взятих окремо, не дає довгострокового ефекту. Тому, необхідно аналізувати стан зрілості інформаційної інфраструктури, її взаємозв'язок з потребами та загальною стратегією бізнесу.

3.2 Розробка можливих рішень для подолання проблем у сфері логістики на підприємстві «Співдружність»
Після проведеного аналізу основних проблем, які виникають на підприємстві ТОВ «Співдружність» при управлінні у сфері логістики, розглянемо можливі рішення, завдяки яким можливо вирішувати ці проблеми:

1. Моделювання процесів розташування елементів логістичної інфраструктури. Елементи інфраструктури повинні бути розташовані таким чином, щоб витрати на їх використання були максимально низькими. Для рішення задач на розміщення можливо використовувати два підходи: на основі безконечного числа варіантів та на основі реально доступних варіантів. Перший підхід характеризується використанням аргументів геометричного характеру для оптимального розміщення елементів інфраструктури, при цьому виходять з того, що при виборі місця розташування ніяких обмежень не існує. Створення моделі розташування на основі нескінченного числа, можливо за допомогою: методу знаходження центру тяжіння ( пошук компромісу між витратами на постачання матеріалів та витратами на їх розподіл) та модифікації методу знаходження центру тяжіння ( використання фактично дорожніх відстаней, а не координат). Для реалізації цього підходу не потрібна велика кількість вихідних даних, але його недоліком є складність отримання достовірних даних щодо проведення точних розрахунків, тому знайдене оптимальне рішення може бути не зовсім практично. Другій підхід, на основі реально доступних варіантів, передбачає існування невеликого числа реально можливих місць, та вибір серед них най оптимального. Моделювання проводиться за наступними варіантами: методу калькуляції витрат (обчислення загальних змінних витрат на ведення діяльності та вибір найдешевшого з них); методу нарахування балів (врахування факторів, які мають важливе значення при розміщенні, за допомогою експертного аналізу); сітьових моделей (пошук місця розташування з мінімальною середньою відстанню або часом переміщення). Іноді обидва методи застосовуються сумісно.

2. Вдосконалення системи управління і контролю над фондами і активами підприємства «Співдружність», з метою зменшення виробничих витрат на експлуатацію обладнання продовж всього життєвого циклу. Наприклад, впровадження інформаційної системи комплексного управління основними фондами підприємства - Maximo Enterprise Suite , головною функцією якої є ефективне управління витратами на використання та обслуговування активів підприємства.

3. Розподіл стратегічних основних фондів. Розподіл обладнання виходячи з потреб виробництва. Впровадження методів внутрішніх розрахунків (АВС аналізу): площі, кількості засобів механізації, кількості робітників та ін. Звідси, збільшиться продуктивність основних засобів підприємства, зменшиться вірогідність неефективного використання елементів інфраструктури. Наприклад, якщо зменшити запаси на підприємстві, то зменшується і необхідність використання складських приміщень. Але це ще не говорить, що запаси зовсім зникнуть, або їх зовсім не повинно існувати. Тут, слід зазначити, що при раціональному розподілу запасів, зникає тенденція непропорційного використання складських потужностей. Отже, раціональний розподіл основних фондів, необхідної кількості засобів механізації, площі, кількості робітників залежить від обсягів та специфіки потоків, які будуть обслуговуватися підприємствами на протязі всього логістичного ланцюга.

4. Зменшення витрат підприємства за рахунок оренди, а не купівлі деяких будов, споруд, обладнання або придбання їх в кредит. Звідси основні фінансові потоки підприємства будуть спрямовані на розвиток основної діяльності підприємства.

5. Комплексне планування технічного обслуговування та проведення запобіжних заходів, щодо ремонтування та модернізації основних засобів підприємства.

6. Підвищення кваліфікації, перекваліфікація персоналу, проведення практичних навчальних заходів, конференцій. Кадри вирішують все. Тому професіоналізм і компетентність працівників, які займаються управлінням логістичною інфраструктурою, одна з важливих складових ефективної логістичної системи в цілому.

7. Розробка нових більш ефективних моделей інтегрованої логістичної інфраструктури підприємства, використовуючи новітні інформаційні технології. Створення наскрізної моделі логістичної інфраструктури підприємства, яка дозволить об'єднати в єдину систему логістичні процеси та операції, створити єдиний логістичний центр на протязі всього логістичного ланцюга.

Висновки

Логістика і логістичні процеси прямо або побічно впливають на всі аспекти людської діяльності. Зв'язок логістики зі всіма життєвими явищами визначається тим, що об'єктами в логістичних системах є природні, людські, фінансові і інформаційні ресурси. В результаті їх функціонування забезпечуються потокові процеси, лежачі в основі світової економіки.

Логістична діяльність має місце на будь-якому підприємстві, незалежно від його розміру, структури бізнесу, місцерозташуванні і так далі Але кожне підприємство організовує свою логістичну діяльність по-своєму. Основою, на якій будується логістична стратегія, є місія компанії.

Саме в рамках місії визначаються основні цілі і задаються основні параметри роботи.

У роботі були розглянуті деякі проблеми управління логістичною інфраструктурою ТОВ «Співдружність». Так, деякими проблемами ТОВ «Співдружність» у сфері логістики є:

§ проблема розташування елементів інфраструктури (склади, транспортні підприємства та ін.).

§ неефективне використання основних засобів підприємства (будов, споруд, обладнання), слідством якої є збільшення витрат підприємства

§ низький рівень організації інформаційної інфраструктури підприємства, відсутність інтегрованого інформаційного центру продовж всього логістичного ланцюга.

У роботі запропоновані можливі рішення цих проблем, які потребують більш глибокого обґрунтування та дослідження. На мій погляд, найбільш ефективним з методів є моделювання інтегрованої логістичної інфраструктури підприємств тому, що завдяки інтеграції елементів логістичної інфраструктури можливо ефективно управляти матеріальними, інформаційними потоками та запасами продовж всього логістичного ланцюга

Список використаних джерел
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР

2. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III)

3. Цивільний кодекс Української РСР Із змінами і доповненнями, внесеними до 8 жовтня 1999 року N 1136-XIV, ОВУ, 1999 р., N 43, ст. 2128)

4. Цивільний процесуальний кодекс України.( Із змінами і доповненнями, внесеними до 21 червня 2001 року N 2540-III, ОВУ, 2001 р., N 25 ст. 1149)

5. Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 N 3682-12;

6. Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.93 N 3353-12;

7. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.

8. Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про страхування" ” від 4 жовтня 2001 р. N 2745-III

9. Закон України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 51, ст.446) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 507-XIV (507-14) від 17.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.138)

10. Постанова КМУ „Про Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами” від 23 вересня 1996 р. N 1164.//(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1257 від 12.11.97 N 1336 ( 1336-98-п ) від 25.08.98 )

11. Постанова КМУ „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” від 3 липня 1998 року № 1020 // Урядовий кур'єр. -- 1998. -- 16 липня.

12. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. - К.: центр навчальної літератури, 2006 - 272 с.

13. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч, посіб. -- К.: Знання, 2006. -- 462 с

14. Левковець П.Р., Марунич В.С. Міжнародні перевезення і транспортне право: Навчальний посібник. - 3-є видання, виправлене та доповнене. - К.: Арістей, 2005. - 292 с.

15. Развадовський В., Функції державного управління транспортною системою України. // Право України 2008, № 5- С.121-126

16. Савин В. И., Щур Д. Л Перевозки грузов автомобильным транспортом: Справ. пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. К.: Дело и сервис, 2007

17. Саркисов С.В. Организация и управление доставкой товаров во внешнеэкономических связях (основы логистики): Учеб. пособие. - М., 2008.

18. Транспортне право Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 244 с.

19. Харитонов Е.О. Правове регулювання перевезень в Україні, К.: Право, 2006 г. - 560 с

20. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. - К.Юрінком, 2001.

21. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001.

22. Чигринець І. А. Планування провізних можливостей автотранспортного підприємства в умовах ринку // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб наук. пр. - К., 2007. - Вип. 2

23. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту. Книга 2. Навчальний посібник - К., Арістей, 2007, 504 с.