Міжнародна міграція капіталу

Міжнародна міграція капіталу

3

Міжнародна міграція капіталу

З М І С Т

Висновки до Розділу 1. 28

Висновки до Розділу 2. 57

3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування

України в процеси міжнародної міграції капіталу 58

3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації:

загальна характеристика 58

3.2. Сучасний стан залучення міжнародного капіталу в Україну 68

3.3. Основні напрямки оптимізації інтеграції України

до світових ринків капіталу в умовах фінансової глобалізації 73

Висновки до Розділу 3. 77

Висновки 78

Список використаних джерел 82

Додатки 89

Об`єктом дослідження обрано міжнародну міграцію капіталів як системну категорію світової економіки.

Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародної міграції капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах ММК.

Методологічну основу роботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання (аналіз і синтез, порівняльний, економіко-математичний метод, метод узагальнення даних, системний підхід). Дослідження побудоване на методологічних засадах економічної теорії, теорії світової економіки тощо.

1. Теоретичні основи процесів міжнародної міграції капіталу

1.1. "Міжнародна міграція капіталу": поняття та сутність

Історію з'єднання національних економік можна розділити на два етапи. Ще класичний капіталістичний спосіб виробництва переніс закони свого розвитку за межі національних кордонів. Вже 80-х роках XIX століття розвиток світового ринку став характеризуватися прискоренням темпів інтернаціоналізації. «У старому капіталізмі з повним пануванням вільної конкуренції, переважав вивіз товарів. Для новітнього капіталізму, з пануванням монополій, типовим став вивіз капіталу" [69, с.59]. Таким чином, ММК історично становить собою наступний за вивозом товарів етап розвитку міжнародних економічних відносин.

Здатність факторів виробництва до переміщення з однієї країни в іншу - міжнародна мобільність факторів виробництва. Через наявність перешкод до переміщення здатність до міжнародної мобільності не означає можливість мобільності. Капітал у грошовій формі, завдяки властивості універсальності, є, за інших рівних умов, найбільш мобільним і ліквідним фактором виробництва. Рух капітальної вартості - умова її зростання, і, якщо сутність капіталу міститься у властивості самозростаючої вартості, міграція капіталу є його об'єктивною рисою [9, с.45].

Слід зазначити, що не будь-який рух індивідуального капіталу є міграцію. Міграція капіталу є перенесенням капітальної вартості з однієї сфери виробництва в іншу чи капіталізацією створеної вартості не в тій сфері, де вона зроблена [34, с.15-16]. У першому випадку інтереси власника капіталу зміщуються на користь виробництва з іншими, ніж це має місце на даний момент, характеристиками із поступовим згортанням поточного виробництва. В іншому - вивільняється частина раніше авансованого капіталу чи прибуток, що накопичується та використовується для організації виробництва з іншими характеристиками. Тому міграція капіталу є складним процесом, що полягає в переміщенні на постійній чи терміновій основі вартості в товарній чи грошовій формі між господарськими оборотами суб'єктів економічної діяльності з метою систематичного чи одноразового одержання прибутку чи досягнення інших економічних, соціальних чи політичних вигод.

Умовно міграція капіталу може бути класифікована виходячи з:

(1) виходу міграції за межі національних економік, - як: внутрінаціональна та міжнародна;

(2) інституціонального рівня міграції капіталу, - як: міграція капіталу на локальному рівні в межах мікроекономічної одиниці; мікрорівні між мікроекономічними одиницями; регіональної міграція капіталу на рівні регіонів (областей) держави; міграція капіталу на макрорівні, учасниками якої виступають держави; міграція капіталу на мегарівні, яка заснована на тристоронніх відносинах країни, що приймає капіталу, міжнародної організації та учасників такої організації;

(3) зворотності, - як: зворотня міграція капіталу (здійснюється на умовах терміновості, платності та повного повернення авансованого капіталу (прикладом є рух капіталу в позичковій формі або через вкладення в боргові папери); міграція з непрямим поверненням капіталу (на відміну від міграції з повним поверненням капіталу, припускає перелив капіталу на необмежений час з репатріацією лише доходу від його використання); незворотня міграція капіталу (частковими проявами є втеча капіталу, відхід капіталу з галузей чи окремих підприємств, що втратили привабливість);

(4) галузевої ознаки, - як: внутрішньогалузева міграція; міжгалузева міграція;

(5) характеру зв'язків між учасниками, - як: міграція капіталу заснована на непостійному, епізодичному співробітництві (свого роду це перша, початкова стадія розвитку процесів міграції капіталу, що за певних умов може перерости в системну міграцію капіталу); системна міграція капіталу - характеризується переходом непостійного співробітництва на якісно новий рівень (в цьому випадку відносини між суб'єктами перебувають в рамках деякої системи) [66, с.252-253].

Міграція капіталу між суб'єктами економічних відносин, що характеризується сталістю, взаємозалежністю і взаємодетермінованістю зв'язків, свідчить про формування такими суб'єктами системи.

Предметом цього дослідження є ММК. Слід зазначити, що синонімами ММК в економічній літературі є категорії "міжнародний рух капіталу", "міжнародний рух фінансових ресурсів" чи "рух інвестицій". Найпоширенішим при аналізі категорії ММК є подання ММК як сукупності відносин щодо ввозу/вивозу капіталу з обов'язковим перетинанням капіталу кордонів національних економік. При цьому ММК прийнято ототожнювати з оборотом капіталу між країнами. Однак такий підхід до визначення сутності ММК містить в собі ряд недоліків [66, с.254-255].

Суб'єктами ММК є створені на основі угод країн міжнародні кредитно-фінансові установи, країни, суб'єкти національних економік країн (фізичні та юридичні особи). Об'єктом ММК є капітал. З урахуванням руху капіталу між міжнародними, «наддержавними» установами, ММК може мати місце поза межами конкретної національної економіки. У такому разі ММК - сукупність відносин суб'єктів ММК щодо розподілу, а іноді і перерозподілу на визначених умовах капіталу поза рамками національних економік.

З інституціональної точки зору ММК становить собою переміщення капіталу між суб'єктами різних національних економік, міжнародними установами через організовані, неорганізовані ринки чи завдяки посередництву міжнародних установ. Визначальними в міжнародному розподілі капіталу є фондовий і позичковий сегменти ринку.

ММК - динамічна категорія. ЇЇ належить розглядати як процес мотивованих відносин суб'єктів, з умовою того, що в основі категорії "ММК" лежить дві базових форми міграції капіталу: зворотня та незворотня [24, с.119-121].

Для зворотньої міграції характерне повернення базового та/або додаткового капіталу в країну походження базового капіталу чи одержання суб'єктом національної економіки країни-походження базового капіталу від його кругообігу поза національною економікою його походження іншого, ніж додаткового капіталу ефекту з перенесенням отриманого ефекту в країну походження базового капіталу Проявами зворотної ММК є ММК, заснована на вигодах міждержавного обороту капіталу (оборот капіталу - цикл кругообігу промислового капіталу і ММК на основі позички з метою кругообігу базового капіталу поза національної економіки його походження. Базовий капітал може повертатися прямо (як це має місце при позиці капіталу) і непрямо (через додатковий капітал чи інші, можливо, соціальні чи політичні, ефекти). Тільки зворотня міграція капіталу може повною мірою ототожнюватися з його оборотом між національними економіками. Незворотня ММК означає відсутність повернення базового капіталу в прямій чи в непрямій формі. Виявами незворотньої ММК є: ММК, заснована на помилковому керуванні активами; втеча капіталу; ММК, як наслідок появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення.

Факторами помилкового управління активами є асоційовані із зовнішньоекономічними відносинами ризики світової економіки в цілому і країни-реципієнта капіталу зокрема. Причини втечі капіталу пов'язані з несприятливими умовами для капіталу, що випливають з конкретних детермінантів політичної, економічної, соціальної середовищ країни перебування капіталу Далі ми зупинимося на причинах втечі капіталу детальніше.

Розглянемо докладніше ММК у силу появи у власника капіталу нових пріоритетів його вкладення. Такі пріоритети мають місце принаймні через: появу у власника раніше йому не відомої інформації (наукове відкриття, дані про нове родовище і т.д.), вичерпання ресурсів країни поточного перебування капіталу, фізичну міграцію власника капіталу тощо [24, с.125].

Поділ капіталу на базовий і додатковий, а ММК на зворотню і незворотню, з погляду циклу кругообігу капіталу, багато в чому умовний. Сам по собі грошовий капітал, що є основою замкненості циклу відтворювального процесу, безвідносно до еквівалентів реальних товарів не має вартості, не спроможний приносити додатковий капітал поза кругообігом, не може самостійно організувати кругообіг і вимагає залучення додаткових факторів виробництва. Отже, додатковий капітал є результатом використання не тільки базового капіталу, але й інших факторів. Таким чином, додатковий капітал, який повертається в країну-донор, є результатом використання базового капіталу та факторів виробництва країни-реципієнта. У цьому аспекті той же рух капіталу може бути зворотнім для країни донора і незворотнім для країни реципієнта. Скоректовані на особливості внутрішньої політичної, соціально-економічної ситуації і зовнішнього середовища результати ММК для кожної з країн, що взяли в ній участь, є детермінантами ефективності залучення їхніх національних економік у процеси ММК. Найбільш показовими у випадку зворотної ММК із погляду ефекту для:

країни-донора - є індикатори прямої і зваженої до середньосвітової норми корисності використання капіталу за межами національної економіки;

країни реципієнта показники закріплення капіталу усередині національної економіки та відхилення витрат залучення капіталу від середньосвітових [30, с.314-316].

Будь-який процес ММК можна розділити на ввіз і вивіз капіталу Суть вивозу капіталу згідно з підходом Р.І. Хасбулатова [73, с.403-405], А.П. Кірєєва [25, с.240-241] зводиться до вилучення частини фінансових чи матеріальних ресурсів із процесу національного економічного обороту в одній країні та включення їх у виробничий процес в інших. Разом з тим, слід зазначити, що дане визначення правильне лише із застереженнями, оскільки капітал може брати участь в економіці країни реципієнта як прямо, так і непрямо, як це, наприклад, має місце у випадку офшорів. Тому, на наш погляд, варто зводити сутність вивозу капіталу до переміщення за кордон вартості в грошовій чи товарній формі з метою систематичного одержання прибутку чи досягнення інших економічних, соціальних чи політичних вигод. У кінцевому рахунку, за кордон переноситься вже не акт реалізації додаткової вартості, укладеної в експортованих товарах, а сам процес її створення. Тому експорт капіталу є логічним продовженням його суті. Зміни масштабів і структури суспільного попиту обумовлюють об'єктивну потребу капіталу в адаптації до них. Формою такої адаптації є міграція капіталу Тому ММК - вираження суті капіталу, його самоствердження як самозростаючої вартості.

Класичним підходом до обґрунтування причин ММК є пояснення переміщення капіталу через національні кордони випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капіталу порівняно із ростом її зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього підходу необхідність експорту капіталу викликана утворенням у розвинутих країнах «надлишкового» капіталу, що, у свою чергу, обумовлено його перенагромадженням та падінням норми прибутку в рамках національної економіки, що не компенсується підвищенням її маси [59, с.50-51].

На наш погляд, це не єдина причина, а підхід до обґрунтування ММК у першу чергу випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капітал, над темпами росту її зовнішньої торгівлі, є помилковим. Не завжди визначаючими цей процес факторами є лише економічні детермінанти, причому останні не зводяться до норми прибутковості і мусять корегуватися на ризики. Принциповим є комплексний розгляд факторів ММК. У зв'язку із важливістю об'єктивної класифікації, аналізу факторів, які визначають вектор ММК, що є ключем до успішної участі України в процесах ММК, зупинимося на них більш докладно.

Виникнення і вектор розвитку процесів ММК визначається загальною корисністю вкладення капіталу за межами національної економіки. У свою чергу загальна корисність відмовлення у використанні капіталу в рамках вітчизняного ринку ґрунтується на особливому для кожної окремої національної економіки наборі базових факторів. Взагалі ММК залежить від таких груп факторів [74, с.91-95]:

порівняльної економічної ефективності використання капіталу поза національною економікою;

порівняльними ризиками вкладення капіталу поза національною економікою;

політичною ситуацією;

групою соціальних факторів тощо.

Як приклад впливу на ММК політичних факторів можна навести політику високорозвинених країн стосовно країн третього світу, коли для досягнення політичного впливу в регіоні використовуються важелі ММК. Домінуючою цільовою функцією ММК у цьому випадку є досягнення політичних установок. Соціальні фактори ММК спираються на ті самі принципи, що і політичні, найчастіше стаючи їхніми похідними.

Залежно від характеру виникнення варто розрізняти фактори:

об'єктивні, в першу чергу фактори економічної ефективності;

суб'єктивні (фактори державних інтересів, загальної й економічної національної безпеки, морально-етичні фактори).

Залежно від характеру одержуваного ефекту фактори ММК можна розділити на фактори прямого і непрямого ефекту.

ММК має неоднозначні наслідки на всі національні економіки, поза їх залежність від ступеня розвитку. Результати дії процесів ММК для кожної національної економіки визначаються цільовою функцією її входження у світове господарство. У цьому зв'язку, щодо ММК наведена вище класифікація руху капіталу повинна бути доповнена. Стосовно загальної цільової функції національних економік, ММК може розглядатися як така, що ґрунтується на цільовій функції досягнення разового ефекту чи постійного ефекту, заснованого на несистемному співробітництві, інтеграції чи асиміляції і домінуванні [50, с.162-164].

Слід зазначити, що категорії "ММК" і іноземні інвестиції не тотожні. У випадку з інвестиціями обов'язкова зворотня міграція капіталу, у той час як незворотній рух капіталу за межі національної економіки не є з погляду цієї національної економіки інвестицією. Крім того варто також навести приклад ММК внаслідок міграції його власника. Разом з тим, можна навести і зворотній приклад офшорної юрисдикції, що накладає заборона на пряме використання капіталу. Таким чином, під ММК варто розуміти сукупність явищ, зв'язаних з поворотним і безповоротним перерозподілом капіталу між національними економіками.

Разом з тим на практиці категорія «міжнародні інвестиції» є базовою складовою категорії «ММК» і використовується в багатьох теоріях ММК як тотожне поняття. Фундаментальне значення категорії «інвестиції» для сучасної української економіки полягає в тому, що в ньому закладаються найважливіші структурні пропорції економіки: між нагромадженням і споживанням, інвестуванням і приростом капітального майна, витратами і прибутковістю.

1.2. Сучасні теорії міжнародної міграції капіталу

Узагальнюючи підходи до визначення мотивації міжнародної інвестиційної діяльності, сучасні концепції можна об'єднати в такі основні теорії:

теорія технологічного розриву,

теорія портфельних інвестицій,

теорія «захисного інвестування»,

теорія монопольних переваг,

теорія привласнення,

теорія «втечі» капіталу,

модель наукомісткої спеціалізації,

модель життєвого циклу,

концепція інвестиційних полів.

Теорія технічного розриву зв'язує міжнародну торгівлю між країнами з розривом у рівні їх технологічного розриву. Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту (часу на розвиток попиту на новий продукт) і лага реагування (час на реакцію конкурентів у країні імпортера). Різниця складових імітаційного лага обумовлює міжнародну торгівлю. Технологічний розрив переборюється через копіювання нововведень, однак постійний потік нових розробок забезпечує стійкий технологічний розрив, що обумовлює комулятивне інвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.

Основою теорії портфельних інвестицій є макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику, на основі даних якого разом з необхідністю диверсифікованості портфельних інвестицій по країнах приймається інвестиційне рішення. Комбінація трьох описаних вище складових приводить до того, що динаміка портфельних інвестицій виявляється в тісній залежності від економічного і політичного стану країни-реципієнта.

Закономірності ММК і зв'язок цих процесів зі станом платіжного балансу країни, які взагалі і є основою сучасного неокласичного синтезу, були виявлені ще Вальрасом. Сучасний же етап розвитку теорії ММК визначається по суті неокласичними теоремами, доведеними неокейнсіанцями. Зокрема, Р. Харрод і О. Доммар, виходячи із залежності притягнутих і вкладених кожною країною активів у цінних паперах і прямих інвестиціях розробили теорію платіжного балансу. Якщо в країни позитивне сальдо платіжного балансу, то вивіз капіталу балансує перевищення експорту над імпортом і надає можливість країнам-покупцям збільшувати обсяг імпорту, що збалансує ввіз капіталу Якщо національний інвестиційний потенціал обмежений при високій частці нагромадження в країні, то вивіз капіталу з одночасним нарощуванням експорту стимулює ділову активність і забезпечує ріст національного доходу в такій країні. Чим нижче темпи економічного росту в країні базування капіталу, тим сильніше стимули до його вивозу. Вплив ввозу капіталу на внутрішньоекономічну ситуацію в країні-реципієнті визначається формою капіталу Стратегічними при цьому є ПІІ в силу їхньої тривалості і відносної інертності. Ефективність вкладення визначається станом і динамікою економіки-реципієнта. Але ПІІ привабливі лише у випадку можливостей завоювання внутрішнього ринку й одержання стабільного доходу, інакше кращими для інвестора є більш рухливі портфельні вкладення.

Батіг Іверсен доповнив теорію платіжного балансу Р.Харода й О.Доммара, розділивши ММК на зрівнювальну, яка регулює платіжний баланс, і реальну. Він довів, що країни можуть одночасно ввозити і вивозити капітал внаслідок розбіжностей у ступені міжнародної мобільності капіталу, перелив капіталу з країни з низькою нормою прибутку в країну з вищою нормою створює більш ефективні комбінації факторів виробництва в обох країнах і збільшення їх сукупного матеріального доходу, через недолік ММК обсяги експорту обмежуються доходами від імпорту.

Ще одна група детермінант ММК лежить у сфері валютних ринків. Виходячи з того, що проблеми загальноекономічного розвитку не можуть залишатися поза державним регулюванням, Тревор Суон сформував модель регулювання міжнародних відносин через інструментарій валютного ринку. Суон довів, що через нарощування внутрішніх витрат (споживання, інвестиції, державне споживання) можна досягти зростання імпорту і відтоку інвестицій із країни. Девальвація національної валюти буде сприяти припливу іноземного капіталу

Теорія захисного інвестування ПІІ С. Хаймера основана на тому, що для ПІІ дуже важливі переваги фірми в сфері інвестиційної діяльності, що веде до відмови від моделі простої конкуренції і визнання зв'язку між ПІІ і контролем над ринками. Теорія Хаймера пояснює такі явища, як інвестиції в, на перший погляд, малоприбуткові виробництва, створення підприємств без цільової функції надприбутку за умови підвищеного ризику. Така практика одержала назву «захисного інвестування». Хаймер розглядає фактор випадкових переваг фірми як інструмент об'єднання теорій ПІІ і класичних моделей недосконалої конкуренції на галузевих ринках. Іноземний інвестор, на думку Хаймера, - це монополія чи, ще частіше, олігополія на певному ринку. В основі іноземних інвестицій лежить ослаблення конкуренції і забезпечення контролю над ринком. Найчастіше великі компанії, створюючи підприємства для ослаблення конкурентної боротьби, зацікавлені в максимальному контролі над підприємством, не схильні до розподілу власності і скорочують до мінімуму делегування контрольних функцій. Найчастіше такі компанії схильні «підштовхувати» уряд країни-реципієнта до посилення захисту вітчизняного ринку. Хаймер класифікував ці заходи як елементи олігополістичної поведінки, типові для короткострокової «конкуренції серед деяких» у погоні за встановленням контролю ризиками. Коли пряме інвестування призводить до узурпації на певному ринку, уряд, на думку Хаймера, повинен втручатися в цей процес і контролювати інвесторів з погляду відповідності їхньої діяльності національним інтересам.

Теорія монополістичних переваг Кіндлебергера, доповнюючи теорію Хаймера, пояснює ПІІ такими факторами: недосконалою конкуренцією на товарних ринках, ринках факторів виробництва, економією на масштабах виробництва, обмежувальною чи дискримінаційною політикою урядів. Наявність цих факторів обумовлює ММК, що виступає як компенсатор недоліків національних економік. В основі є ідея про те, що іноземний інвестор знаходиться в менш сприятливій ситуації порівняно з місцевим: він гірше знає, у нього немає великих зв'язків, він несе додаткові транспортні витрати та великі ризики. Для іноземного інвестора існує об'єктивна необхідність у так званих «монополістичних», тобто властивих тільки йому, переваг перед місцевими конкурентами, за рахунок яких він міг би одержати більш високий прибуток. Це премія за інвестиційний ризик, про яку писали Мілль і Олін. Премія можлива в силу переваг, що виникають у ході монополістичної теорії, розроблювачем якої є Е. Чемберлін. Для іноземного інвестора монополістичні переваги можливі як мінімум у силу: використання недосконалої конкуренції на місцевих товарних ринках, що саме по собі стає можливим, якщо в нього є оригінальний продукт; недосконалої конкуренції на ринках економічних ресурсів, а саме, за наявності в іноземній компанії більш досконалої технології, легкого доступу до кредиту, великого підприємницького досвіду і т.д.; переваг у масштабах, що дає можливість одержувати велику масу прибутку; сприятливого державного регулювання іноземних інвестицій.

Теорія привласнення виходить з положення про те, що високий рівень сучасного оформлення права власності на всі складові інвестиційного капіталу (у даному випадку технології, здобутки в галузі керування, просування фірми і т.і.), що забезпечують фірмі виняткові переваги на ринку і створюють умови для зацікавленості країни-реципієнта в капіталах такої фірми. Виняткові переваги фірми-інвестора самі по собі не несуть загрози вільній конкуренції на якомусь ринку. Однак, не даючи можливості контролю над цінами, вони створюють умови для одержання економічної ренти. Відповідно до цієї теорії держава повинна проводити політику залучення ПІІ, однак утримуватися від їхнього регулювання, обмежуючи заходами не тільки прямого економічного ефекту (податкові й інші пільги), але і правового забезпечення для привласнення виробничих переваг.

Американським ученим-економістом Р.Верноном була розроблена модель циклу життя продукту. Відповідно до цієї моделі продукт проходить чотири (іноді нараховують п'ять) життєвих циклів: (1) упровадження продукту на ринок; (2) зростання продажу продукту; (3) зрілість продукту; [(4)] насичення ринку продуктом; (4, 5) - спад продажу. Міжнародний життєвий цикл продукту для фірми А, що вперше налагодила його виробництво, виглядає трохи інакше: (1) монопольне виробництво й експорт нового продукту фірмою А; (2) виробництво і продажі аналогічного продукту фірми А продукту в іноземних конкурентів і продаж останнього в рамках вітчизняних для іноземних конкурентів ринків; (3) вихід продукту конкурентів на ринки третіх країн, і, відповідно, скорочення експорту продукту фірми А; (4) вихід продукту конкурентів на ринок країни фірми А (як можлива стадія). Передова в технологічному відношенні фірма може почати до моменту виникнення конкуренції з боку нових виробників впровадження більш конкурентного продукту, можливо навіть, продавши їм патент на виробництво свого старого продукту. При посиленні загрози експорту фірма може налагодити виробництво продукту за кордоном, що продовжить життєвий цикл продукту. Фактором, що підвищує доцільність ухвалення останнього рішення, є те, що на стадіях росту і зрілості витрати виробництва у більшості випадків знижуються, що призводить до зниження ціни продукту і поліпшує можливості для розширення експорту та налагодження закордонного виробництва. У порівнянні з експортом товару організація закордонного виробництва в силу зниження перемінних витрат, запобігання митних бар'єрів, посилення позицій у боротьбі з іноземними монополіями, як правило, є більш вигідною.

Модель інтернаціоналізації спирається на ідею американського економіста Р.Коуза про те, що усередині більшої корпорації діє внутрішній ринок, регульований керівниками корпорації та її підрозділів. Творці моделі інтернаціоналізації - англійці П.Баклі, М.Кессон, А.Рагмен, Дж.Даннінг - вважають, що значна частина формально міжнародних операцій фактично є внутрішньофірмовими операціями господарських комплексів ТНК.

Еклектична модель Джона Даннінга увібрала в себе з інших моделей ПІІ і насамперед з моделі монополістичних переваг те, що пройшло перевірку на практиці. Тому другою її назвою є «еклектична парадигма». Відповідно до цієї моделі фірми починають розгортання власних виробничих потужностей за кордоном через ПІІ тільки у разі наявності трьох передумов: фірма закордонної країни має свої специфічні переваги власника; фірмі краще використовувати ці переваги самостійно на місці, а не реалізовувати їх там через експорт товарів чи технологій іншим фірмам (переваги інтернаціоналізації); фірма використовує деякі виробничі ресурси за кордоном більш ефективно, ніж у рамках своєї національної економіки (переваги місця розміщення).

Модель наукомісткої спеціалізації показує доцільність спеціалізації розвинутих країн на виробництві й експорті наукомістких і технологічно складних товарів, у той час, як країни, що розвиваються, повинні спеціалізуватися у виробництві ресурсномістких товарів. Кумулятивне інвестування, що виникає внаслідок такої спеціалізації, є стимулюючим фактором до припливу іноземних інвестицій у високотехнологічні галузі.

Модель альтернативних витрат тісно зв'язана з моделлю життєвого циклу і моделлю наукомістких технологій, обґрунтованою Г.Хаберлером. За цією моделлю передові технології поширюються за кордон, породжуючи кумулятивне інвестування і зміни в структурі інвестиційних потоків.

Теорія «втечі» капіталу поєднує в єдине ціле всі розглянуті теорії і моделі і, ґрунтуючись на них, пояснює, виходячи із загальних неокласичних і інституціональних позицій, причини відтоку капіталу Крім загальної причини «втечі» капіталу у вигляді зниження норми прибутку, факторами відтоку капіталу також можуть виступати несприятлива соціально-економічна ситуація, високий ризик вкладення, різке погіршення кон'юнктури ринку і т.ін.

Концепція інвестиційних полів, заснована вітчизняними вченими Д.Лук'яненком і В.Білошапкою, обґрунтовує можливості інвестування на основі взаємодії національних «Даймондів». Розбіжність національних інтересів і національних можливостей створює поле інвестиційних можливостей, а застосування іноземного капіталу в межах таких полів дає можливість поліпшення конкурентоспроможності національного виробництва. Концепція інвестиційних полів стверджує, що державна концепція залучення іноземних інвестицій у національну економіку повинна ґрунтуватися на селективному підході: створенні сприятливого інвестиційного клімату для інвестування в структуроутворюючі галузі і сфери кумулятивного інвестування [9, с.45-49].

Розглядаючи сучасні теорії ММК, слід насамперед зазначити дві основні течії: інституціональні теорії ММК і теорії неокейнсіанського синтезу.

Основою для більшості сучасних інституціональних теорій ММК послужила інституціональна модель конкурентних переваг М.Портера. У її основі є ствердження про те, що конкурентні переваги будь-якої країни визначаються міжнародними результатами діяльності національних фірм. Вирішальним фактором кінцевої ефективності Портер вважає спроможність фірм до використання потенціалу власної країни. Портер поєднує істотні детермінанти такої спроможності у так званий "Даймонд" - динамічну систему взаємозалежних і взаємообумовлених істотних складових. Ключовими рівнями системи за Портером називають: рівень розвитку факторів виробництва, рівень попиту внутрішнього ринку на продукцію деяких галузей, рівень розвитку допоміжних і супровідних галузей, рівень внутрішньогалузевої конкуренції. Дії держави і вияв непередбачених обставин розглядаються як додаткові фактори впливу на систему.

Розглядаючи інституціональні теорії стосовно ММК, слід відзначити їх головну відмітну рису. Процеси ММК засновані в першу чергу на внутрішньо-національних особливостях економічних відносин, у корені яких лежить стан, поводження, конкурентні переваги і недоліки кожного окремого суб'єкта економічних відносин. У цьому зв'язку успіх участі кожної окремої національної економіки в міжнародному господарстві в цілому і процесах ММК зокрема, ставиться в пряму залежність від конкурентних переваг кожного її суб'єкта, а ММК визначається станом "Даймонда". Розглянута галузь теорій замикає фактори ММК на національному інвестиційному кліматі, який визначається станом складових частин і характером зв'язку усередині "Даймонда". У цьому відношенні ми цілком розділяємо постулати інституціональної моделі переваг М. Портера, у зв'язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися більш докладно на факторах детермінації інвестиційного клімату за Портером.

Досліджуючи діяльність національних компаній різних країн, М. Портер доводить, що міжнародна конкурентоспроможність фірми, а отже, і її інвестиційної привабливості визначається станом національного "Даймонда" країни базування, динамікою і взаємозалежністю частин системи. У технологічно розвинутих галузях, що формують основу кожної розвинутої економіки, нація у виробництві найкращих для неї товарів керується не тільки наявністю і ціною класичних факторів абсолютної переваги у її розпорядженні, але і створює нерозмірно дорожчі фактори виробництва через створення деякого рівня кваліфікації робочої сили, розвиток наукової бази. У зв'язку з цим найважливішими факторами Портер називає ті, що вимагають постійного і цілеспрямованого інвестування, сприяють кумулятивному розвитку ділової активності. Такі базові фактори, як сировина та праця, не є більш визначальними і можуть бути легко притягнуті чи зовсім замінені завдяки використанню нових технологій. Дане положення на наш погляд є визначальним з погляду формування цільових настанов залучення капіталу Тому воно покладено в основу наступних аналізів.

Цільовою функцією залучення іноземних інвестицій для сучасної держави стає не просте залучення додаткових фінансових ресурсів, але і забезпечення мотивації їх цільового припливу в галузі, здатні до генерації кумулятивного ефекту розвитку економіки. Цікавим у цьому відношенні є положення про те, що навіть якщо в розпорядженні суспільства перебуває значна кількість фахівців з вищою освітою, це може і не бути основою довгострокового росту, оскільки основним є відповідність спеціалізації таких фахівців конкретним структурним потребам кожної економіки. У цьому зв'язку недоліки окремих базових факторів можуть стати основою розвитку інноваційного процесу, тобто недоліки статичної моделі конкуренції можуть стати перевагами в динамічній. Тому, в умовах постійного загострення світової конкуренції, особливого значення набуває точне визначення стратегічних напрямів розвитку країни. Значна різниця в підходах до формування національних стратегічних установок, розходження культурних і історичних складових суспільства обумовлює для країн можливість досягнення успіхів тільки в тих галузях, у яких вони виявилися здатні створити найбільш динамічне і конкурентне середовище.

Додаткові перемінні складові "Даймонда" також можуть бути вирішальними. Темпи розвитку економіки визначаються внутрішньою конкуренцією в ній. Однак ця складова системи не існує поза інституціональної структури суспільства. Звідси, безпосереднє втручання держави шкідливе через перешкоди для конкуренції. Роль держави повинна зводитися до винятково осмисленого формування інноваційних пріоритетів економіки і через це до стимулювання здорової конкуренції. Портер доводить, що, як правило, необхідно майже 10 років для досягнення реальних успіхів у будь-якій галузі.

Портер відзначає, що існує низка досить простих принципів, якими повинна керуватися держава для створення і розвитку сильної економіки. На першому місці є створення сприятливого інвестиційного клімату для формування факторів виробництва через приплив інвестицій. В остаточному підсумку це і складає основу національного економічного потенціалу. Проблеми формування інвестиційного клімату засновані за Портером на оптимізації "Даймонда", макроекономічній ситуації, зовнішньоекономічній політиці уряду. У свою чергу всі ці складові визначають економічну активність і стан "Даймонда".

Інституціональна модель конкурентних переваг М. Портера стала основою моделі Портера-Ругмана. Ругман доповнив модель Портера обґрунтуванням ідеї конкурентного вирівнювання "Даймондів" національних економік через їхнє інтегрування: складові національних переваг формуються під впливом позанаціонального економічного середовища. Ругман вказує на необхідність визначення відносної конкурентоспроможності національної економіки через співвідношення й аналіз зв'язків національного "Даймонда" з "Даймондами" інших держав.

Модель Портера-Ругмана-Даннінга доповнює теорію Портрера ще однією складовою - багатонаціональною діловою активністю. Із детермінант багатонаціональної ділової активності Дж. Даннінг визначає міжнародний поділ праці, внутрішню і зовнішню політику держави, належність до міжнародних регіональних об'єднань, валютно-фінансові взаємини і т.д. Міжнародні інвестиції є ключовою детермінантою національного "Даймонда" і індикатором його стану. У зв'язку з цим за Даннінгом принциповим є дослідження як тих умов, що дають можливості іноземним інвесторам використовувати переваги національної чи галузевої конкурентоспроможності країни, так і тих, що визначають механізм оптимізації впливу іноземних інвестицій на розвиток конкурентних переваг кожної окремо узятої держави. Цікавим є визначене Даннінгом поняття міжнародного інвестиційного середовища і доказ того, що поліпшення стану останнього лежить не тільки в сфері економічних, але і політичних зусиль.

У загальному вигляді модель Портера-Ругмана-Даннінга є відображенням інституціональних підходів до оцінки основних складових сприятливого як для інвестора, так і для реципієнта інвестиційного клімату за умови інтеграції. Незважаючи на те, що модель у першу чергу орієнтована на оцінку основних складових сприятливого інвестиційного клімату на мікрорівні, перш за все це все-таки модель формування національної інвестиційної політики щодо ММК в умовах глобалізації. Інституціональні підходи до аналізу інвестиційної діяльності виділяють такі складові національного інвестиційного клімату, вплив на який з боку держави є основою керування участі країни в процесах ММК:

1. економічні: показники макроекономічного розвитку/ стан грошово-кредитної сфери/ національні економічні переваги/ розвиток базових факторів виробництва: праця, ресурси, капітал)/ стан внутрішньої конкуренції / участь країни в міжнародному поділі праці / стан супровідних і допоміжних галузей/ рівень транснаціональних зв'язків/ експортний потенціал країни;

2. інституціональні: інституціональна побудова суспільства / рівень ідеології / правова база / наявність груп соціально-політичного й економічного впливу і лобіювання / менталітет нації;

3. політичні: стратегія розвитку національної економіки / зовнішньоекономічна стратегія держави / політична ситуація у світі / рівень інтеграції держави в політичні об'єднання / рівень захисту національної економіки і національної безпеки / політичні рішення міжнародних організацій;

4. соціальні: стан, пріоритети і потреби соціального розвитку;

5. екологічні [24, с.151-159].

Узагальнюючи наведений вище огляд теорій, моделей і концепцій ММК, відзначимо таке. Особливості сучасної інвестиційної діяльності висувають ряд нових вимог до економічної теорії поглибленого вивчання макроекономічних, інституціональних факторів і суб'єктивної мотивації ММК. Загальним для усіх їх є зведення інвестиційного поводження до порівняльного аналізу різнобічних індикаторів інвестиційного клімату як у країні базування капіталу, так і в країні-реципієнті. За винятком теорії конкурентних переваг Портера, для кожної теорії характерний суб'єктивний підхід, заснований на приватних виявах, що мали місце, мотивації до ММК. Разом з тим можна з упевненістю стверджувати, що постулати практично всіх розглянутих теорій тією чи іншою мірою втілені в теорії порівняльних переваг.

1.3. Проблема інтеграції національних економік до процесів міжнародної міграції капіталу

Інтеграція в процеси ММК є необхідною й істотною умовою досягнення загальноекономічної інтеграційної системи між цілісними економічними комплексами. Саме взаємний інтерес у роботі спільних підприємств між країнами, який виникає завдяки ММК, є індикатором взаємного інтересу економік і основою загальноекономічної інтеграції.

Відзначимо, що в силу глобальності міжнародних ринків капіталу первинна взаємодія національних економік може бути знеособлена. Однак надалі, при розвитку і закріпленні тривалого взаємного інтересу національних економік відбувається концентрація співробітництва кількох країн. Розширення участі національних економік, що приводить до виникнення ефектів їхнього взаємообумовленого розвитку, є основою для розвитку інтеграційної загальноекономічної взаємодії з виникненням загальноекономічної інтеграційної системи. Індикатором посилення інтеграційної взаємодії національних економік у процесах ММК є інтеграційні ефекти взаємозумовленості розвитку національних економік, переломлені через призму синергетичного ефекту корисності ММК для всіх національних економік, які вступили до інтеграційної взаємодії. Виникнення і розширення інтересів країн у спільному використанні капіталу, зокрема зростання частки участі іноземного капіталу в національних компаніях, є наймогутнішою силою загальноекономічної інтеграції [52, с.77-79].

Будучи обов'язковою складовою загальноекономічної інтеграції, інтеграція національної економіки в процеси ММК повинна в такому разі відповідати її істотним умовам. У контексті гострої необхідності найоптимальнішого та максимально ефективного входження України у світове господарство в умовах накопичених суперечностей розвитку й обмеженості ресурсів в основу інтеграції України в процеси ММК повинна бути покладена властивість несуперечності національної концепції загальноекономічній інтеграції. Отже, при розгляді істотних властивостей інтеграції національної економіки в процеси ММК потрібен адаптивний підхід, спрямований на урахування властивостей загальноекономічної інтеграції.

Сучасний етап загальноекономічної інтернаціоналізації світового господарства характеризується регіональною макроінтеграцією. Інтеграція на макрорівні становить собою комплекс зв'язків, домовленостей і об'єктивно виниклих та змінних у часі закономірностей, співробітництва на міжнародному рівні в рамках чітко встановленого ареалу групи країн (під об'єктивними, змінними в часі закономірностями співробітництва варто розуміти об'єктивно існуючі, повторювані, істотні зв'язки явищ, які є наслідком дії об'єктивних законів історичного генезису економічного, соціального, політичного життя кожної з країн-учасниць інтеграційного об'єднання і їх сукупності). Отже, процес носить територіально локалізований характер.

Разом з тим, використання аналогічної класифікації з погляду інтеграційної взаємодії в аспекті ММК не зовсім виправдане. Стартовим рівнем для міжнародної загальноекономічної інтеграції відповідно представленої вище класифікації є мезорегіональний чи, за великим рахунком, макроекономічний. Універсальність, висока мобільність і ліквідність капіталу обумовлюють його нерозмірно вищу стосовно фізичних активів здатність до міграції. Тому ММК характерна для будь-якого інституціонального рівня представленої вище класифікації, і класифікацію міжнародної інтеграції в аспекті ММК через це на наш погляд виправдано розглядати залежно від досягнення деякої критичної маси у відносинах між суб'єктами тих національних економік, що беруть участь у побудові інтеграційної системи кожного рівня.

З урахуванням територіального критерію, залежно від суб'єктів інтеграційних взаємин, в аспекті процесів ММК фахівці виділяють наведені в таблиці 1.1 рівні інтеграції.

Таблиця 1.1.

Рівні інтеграції через ММК [30, с.409]

Слід зазначити, що тенденція постійного концентрування потоків ММК в межах кожного рівня є принциповою основою якісних змін. Однак, поряд з цим, принциповою умовою виникнення інтеграційної взаємодії економічних систем у процесах ММК є не розпорошення ресурсів, а досягнення деякої граничної концентрації потоків капіталу між країнами. Крім цього також актуальна і кількість суб'єктів, що беруть участь на кожному рівні співробітництва.

Інтеграційні процеси розвиваються на різних географічних рівнях, які, з іншого боку, розглядаються як рівні ієрархії інтеграційних процесів. З огляду на специфіку аспекту ММК, слід також зазначити надзвичайну важливість для об'єктивності дослідження розгляду інтеграції на мікроекономічному рівні, що в контексті ММК має глобальний вимір, отже виходить за рамки національних економік і регіональних загальноекономічних інтеграційних систем.

Інститутами інтеграційних процесів у контексті ММК є:

окремі компанії;

групи компаній, об'єднаних загальною метою чи ознакою;

субекономіки регіонів (під субекономікою розуміють економіку регіону чи галузі національної економіки);

національні економіки [30, с.411-416].

Слід зазначити, що географічний критерій інтеграційної системи визначає кількісні характеристики, але в аспекті ММК не має того значення, як це, наприклад, має місце із загальноекономічною інтеграцією. Раніше вже було вказано на те, що міжнародна інтеграція національних економік через розподіл капіталу є кроком до загальноекономічної інтеграції, отже, повинна мати з останньою єдиний напрямок.

Якщо утворення є інтеграційним, то його стан і поведінка підпорядковуються закономірностям функціонування і розвитку систем. У силу системної природи будь-яке інтеграційне об'єднання є об'єктом управління. Серед детермінант інтегрування національних економік через ММК слід визначити, широке коло економічних факторів, різноманітні міждержавні домовленості, серед яких варто вказати: домовленості, що істотно регламентують відносини учасників системи; домовленості декларативного характеру, що проголошують загальні цільові настанови країн-учасників інтеграції.

При розгляді об'єктивних закономірностей співробітництва в рамках інтеграційних об'єднань через ММК, в першу чергу слід розглядати економічні фактори ММК. У силу полівекторності і багатополярності дії факторів ММК роль об'єктивних закономірностей співробітництва стосовно міждержавних домовленостей у визначенні ММК є об'єктивно домінуючою. Слід зазначити характерність цієї закономірності для всіх рівнів інтеграції через ММК. Однак, варто вказати істотність у визначенні характеристик розвитку інтеграційної системи і широкого спектра значною мірою суб'єктивних факторів, що представляють кількісні і якісні характеристики учасників інтегрування. Потенціал учасників до розвитку інтеграційної системи визначається не самою системою, а об'єктивним станом учасників, що вже було доведено вище. Останнє ніякою мірою не виявляє верховенство об'єктивних законів розвитку системи над суб'єктивними факторами, однак, стверджує, що наслідки дії законів визначаються на підставі комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, які мають місце в кожний окремий момент створення, функціонування та розвитку системи. У такому вимірі інтеграційні процеси обумовлені сутністю соціально-економічного розвитку, їх результатами є інтеграційні об'єднання, що наявні на різних рівнях ієрархії. Перехід системи на якісно новий ієрархічний рівень інтеграції значною мірою обумовлений змінами кількісних показників залучення суб'єктів інтеграційної системи до процесів ММК.