Перспективи інтеграції України у світогосподарську систему

Перспективи інтеграції України у світогосподарську систему

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

№ залікової книжки 064166

Контрольна робота

з дисципліни „Міжнародна економіка”

Тема: „Перспективи інтеграції України у світогосподарську систему”

студентки групи Ф 06 1 з

економічного факультету КДПУ

Максимової Ольги Геннадіївни

м.Кременчук

Кременчук 2008

План

1. Необхідність і значення інтеграції України до світового господарства.

2. Сучасний стан і перспективи розвитку економічних відносин України і Європейського союзу.

3. Участь України в економічній інтеграції країн СНД та інших інтеграційних угрупованнях

4. Приєднання України до СОТ, як довгостроковий фактор стабільного розвитку

5. Завдання 1

6. Завдання 2

Список використаної літератури

1. Необхідність і значення інтеграції України до світового господарства

Винятково за рахунок міжнародних фінансових ресурсів ні однієї глибокої економічної проблеми вирішити не можна. Було б дуже ризикованим, якби Україна вирішила б жити тільки за рахунок іноземної підтримки. Дуже важливим є і привабливість України для приватного капіталу. Необхідно шукати представників міжнародного бізнесу, що захочуть інвестувати свої засоби в розвиток нашої економіки, оскільки вони привезуть сюди своє устаткування, технології, робочі місця, відкриють нові експортні можливості. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому необхідно працювати над питанням інтеграції України у світову економіку. Але для цього необхідно подивитися навколо, проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її положення у світі, перспективи одержання іноземних інвестицій в економіку країни.

Усі попередні програми підйому економіки, виходу з кризи, здійснення ринкових реформ споконвічно були приречені, тому що в них ігнорувалися проблеми безпосереднього виробника продукції. Тому нова програма робить ставку на вітчизняного виробника, на його державну підтримку, визначає галузеві пріоритети: машинобудування, металургія, хімічна і легка промисловість, сільське господарство.

Орієнтація на підтримку вітчизняного товаровиробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля повинна бути одним з найважливіших джерел зростання виробництва ВВП. А поки ж вітчизняний виробник на зовнішніх ринках почуває себе незатишно, сковано, у постійному страху за падіння виробництва, зниження якості товарів, пасивне сальдо торгівлі.

На даний час торгівельно - економічні зв'язки здійснюються більш як з 150 країнами в різних регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами і ефективністю. Балансування зовнішньої торгівлі здійснювалося за рахунок товарообігу з країнами Азії, Африки і Америки. Торгівля з країнами СНД і Європи принесла збитки. У значній мірі торгівля з цими країнами здійснювалася на бартерній основі.

До останнього часу не знайдено шляхів корінного поліпшення структури торгівлі з Росією, збільшення експорту товарів у противагу імпорту енергоносіїв.

2. Сучасний стан і перспективи розвитку економічних відносин України і Європейського союзу

інтеграція україна європейський світовий

Інтеграція України потребує проведення багатовекторної зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням національних інтересів. Це стосується ,по-перше, геополітичних напрямів цієї діяльності і , по-друге, входження до міжнародних інституційних структур.

У червні 1993 року Рада Європи на своєму засіданні в Копенгагені визначила право країн Центральної та Східної Європи вступати в ЄС за умови дотримання ними трьох критеріїв:

- політичного: стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, дотримання прав людини та захист прав меншин;

- економічного: дієва ринкова економіка;

- організаційного: зобов'язання, що випливають із факту вступу в ЄС, зокрема визнання принципів політичного і економічного об'єднання.

Стратегічні параметри політики „Україна-ЄС”.

1. Розширення ЄС та виникнення спільного українсько-європейського кордону об'єктивно має зумовити для України сприятливу ситуацію, відкриваючи для неї додаткові інтеграційні можливості як на регіональному й міжрегіональному, так і на загальноєвропейському рівнях.

2. Одним із наслідків розширення ЄС стало внесення важливих змін у його зовнішню політику. Це знайшло свій прояв в оприлюдненні засадничих принципів Європейської політики сусідства (ЄПС), в основу якої покладено розв'язання спільних проблем: від торгівлі до культурного обміну, від міграції до охорони навколишнього середовища. Для України ЄПС є кроком до нових тісніших стосунків, але не передбачає жодних політичних наслідків.

3. Європейська політика сусідства пропонує перспективи поступового переходу від традиційної торгівлі та співробітництва до тіснішої інтеграції між ЄС та Україною. Важливою віхою на шляху досягнення чотирьох свобод (вільний рух людей, капіталів, товарів та послуг) стане створення між ЄС та Україною зони вільної торгівлі.

4. актуальним завданням для України виступає започаткування конструктивного діалогу з ЄС щодо лібералізації та наступного спрощення візового режиму.

5. ЄПС передбачає можливість участі в єдиному європейському ринку усіх держав за умови проведення необхідних реформ. для України цей процес насамперед залежить від приведення стратегії національного розвитку у відповідність до її міжнародних зобов'язань.

6. Україна стала першою державою, яку відвідали представники Євро комісії після старту ЄПС з метою розпочати переговори про спільний план дій щодо заходів добросусідства. Отож Європейська комісія затвердила „План дій Україна-ЄС”.

7. На сьогодні визначено чіткі терміни укладання нової Угоди про заміну УПС, створення зони вільної торгівлі, а також запровадження преференційного режиму пересування для українських громадян.

8. Оскільки план дій є проектом із доволі загальним змістовим навантаженням, українська сторона розробила більш деталізовану програму його реалізації, яка дістала назву „Дорожня карта”.

3. Участь України в економічній інтеграції країн СНД та інших інтеграційних угрупованнях

У континентальній економічній інтернаціоналізації на початку нового тисячоліття чітко вимальовуються три основних зони: американська, європейська та азіатсько-тихоокеанська. Саме між ними у подальшому й розгортатиметься гостра конкуренція і перерозподіл сфер впливу. Основна конкурентна боротьба зосереджується на найновіших галузях наукоємного та техноємного виробництва. Йдеться про посилення протекціонізму передових напрямів світової економіки з боку розвинутих країн.

У розвитку світових інтеграційних процесів нині спостерігаються дві основні тенденції. По-перше, одержала широке визнання концепція так званого "відкритого реґіоналізму", тобто регіональної інтеграції, підґрунтям якої є низькі митні бар'єри та відкритість для світового ринку. По-друге, модель розвитку, орієнтована на досить ємні національні ринки з одночасною реалізацією на зовнішньому ринку стратегії багатосторонніх відносин. Орієнтація на загальну диверсифікацію торгівельних зв'язків сьогодні досить обмежена, що спричинено передусім істотним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням державної підтримки експорту, протекціоністськими заходами стосовно національних товаровиробників у ряді зарубіжних країн, труднощами переговорів у рамках ГАТТ/СОТ.

Однак жодна з цих концепцій, на наш погляд, не прийнятна для української економіки. Цьому є кілька причин. По-перше, відсутність ємних національних ринків, які нині лише формуються.

Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове співробітництво, ввійти в яке непросто.

Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко-економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково-виробничої спеціалізації і кооперування. Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікрорівні - підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково-технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.

Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів - угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно-правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому - зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД .

Найважливішими внутрішніми загрозами у сфері організаційно-економічних відносин є низький рівень та якість маркетингових досліджень, особливо міжнародних, аналогічний рівень впровадження досконалих організаційних структур (дивізіональної та ін.) управління підприємствами, управлінського апарату на мікро-і макрорівні, підбір кадрів здебільшого не за професіональними ознаками, майже тотальна корумпованість державних чиновників тощо.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва важливими загрозами безпеці України є відсутність сучасної структури продуктивних сил, їх науково продуманої організації, (що виявляється у значному відставанні розвитку науки у системі "наука-техніка-виробництво", у відставанні розвитку інформації, у відсутності випереджаючого розвитку особистісного фактора порівняно з речовими та ін.), техніко-економічних відносин (що виявляється у низькій питомій вазі сфери послуг, недостатньо розвинутому суспільному поділу праці в особливій і передусім одиничній формах), відірваність або слабкий зв'язок науково-дослідних інститутів від виробництва (що свідчить про нераціональність їх організаційної структури) та ін.

Основними внутрішніми загрозами в межах відносин економічної власності є посилення соціально-економічного відчуження найманих працівників від власності на засоби виробництва і результати виробництва, від управління власністю, наближена до тотальної приватизація кланово-номенклатурною елітою державної власності, в т.ч. стратегічних об'єктів, необґрунтоване руйнування навіть рентабельних колективних сільськогосподарських підприємств, непомірний диспаритет цін на сільськогосподарські та промислові товари, які закуповує село, відсутність якісної реалізації власності на робочу силу у формі заробітної плати (внаслідок чого остання не виконує своєї відтворювальної і стимулюючої функції), соціальних виплат та ін; узурпація трудової колективної власності, що почала формуватися в Україні в середині 90-х рр., високий рівень економічної злочинності, корумпованості (за цим показником наша держава посідала у 2000 році 3 місце у світі серед 90 країн, тоді як у 1998 - 16-е місце), величезна диференціація доходів між найбіднішими і найбагатшими верствами населення (в Україні цей розрив, за розрахунками В.Єременко, становить 1:50 і навіть більше, тоді як в багатьох розвинутих країнах світу 1:12, що загрожує соціальним вибухом. За даними учених Каліфорнійського Інституту війни і миру перевищення межі 1:14 в отриманні доходів 10% найбагатших і найбідніших верств населення загрожує соціальною революцією, але на радість кланово-номенклатурної еліти їй в спадок дістався заляканий тоталітарною системою народ до того ж неорганізований, занадто терпеливий, який зазнає зомбування з боку значною мірою підпорядкованих олігархам ЗМІ), низький рівень інвестицій в економіку (так, в сільське господарство, за даними провідних вчених-аграріїв в 90-х роках, було інвестовано такі мізерні кошти, яких у розрахунку на 1 га угідь не вистачає навіть на закупівлю ручного інвентаря) [9], низький рівень гривневої монетизації економіки і засилля долара, недосконала структура грошової маси, мізерний рівень заощаджень населення, щорічне вивезення за кордон понад 5 млрд. дол., паразитично висока відсоткова ставка комерційних банків, критично низька частка довготермінових кредитів, надмірні податковий тиск і акумуляція доходів в центральному бюджеті (а отже відсутність раціональної регіональної політики), наявність хронічної заборгованості (із заробітної плати понад 6,5 млрд. грн.), заборгованість підприємств та організацій перед бюджетом в сумі майже 14 млрд. грн., кредиторська і дебіторська заборгованість.

В межах суспільного способу виробництва найважливішими загрозами є конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності, передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами економічної власності, потребами у розвитку науки і економічною власністю, катастрофічно низький рівень розвитку економічної інфраструктури (доріг, водопроводів тощо), і соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я та ін.), мізерний рівень доходів переважної більшості населення, формування застарілого суспільного способу виробництва взірця початку ХХ ст. та ін.

Внутрішніми загрозами економічної безпеки в межах господарського механізму є домінування ринкових важелів саморегулювання економіки, переважання адміністративних серед державних важелів, ігнорування урядом вимог більшості економічних законів (передусім пропорційного і планомірного розвитку, законів вартості, одержавлення економіки та ін.), хибна податкова політика (що виражається зокрема, у необґрунтованому зниженні податків на кланово-номенклатурпну еліту), майже повна відсутність конструктивної структурної політики (що виявляється у зростанні питомої ваги енергомістких, екологічно брудних виробництв), інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної, цінової, антиінфляційної, промислової, соціальної, та інших форм політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного розвитку людини.

Основними зовнішніми економічними загрозами для існування України є прихований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (передусім МВФ) та окремих країн (насамперед США) у проведенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики, а отже відсутність власної моделі соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до втрати значної частини внутрішнього ринку (у 1993 році потенціал внутрішнього ринку становив 74%, у 1999 році - менше 35%), значна енергетична залежність від одного джерела, не входження країни у справедливі економічні союзи в епоху інтенсивної інтернаціоналізації економічних систем та ін.

Серед названих декількох десятків внутрішніх і зовнішніх економічних загроз (а крім них, є соціальні, політичні, правові, військові, психологічні та ін.) необхідно спочатку вирішити найнебезпечнішу, оскільки механізм забезпечення економічної безпеки передбачає певну послідовність використаних інституційними та організаційними структурами методів, способів, конкретних дій щодо послаблення, а відтак і повного усунення таких загроз.

Такою найнебезпечнішою загрозою є соціально-економічна діяльність самої держави в інтересах кланово-номенклатурної еліти, ігнорування при цьому інтересів переважної більшості населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ. Це здійснюється всупереч Конституції України, де основною цінністю названо людину. Водночас процес наростаючої деградації людини відбувається на тлі масового тиражування гасел про діяльність всіх гілок влади в інтересу її добробуту. Можна стверджувати, що чисельність таких прокламацій, гасел, захисників інтересів простого народу знаходиться в прямо-пропорційній залежності від посилення рівня його знедоленості.

4. Приєднання України до СОТ, як довгостроковий фактор стабільного розвитку

Україна досить швидко прямує до європейської спільноти. Але щоб стати повноцінною європейською країною, їй потрібно набути членства у Світовій організації торгівлі. Сьогодні членами СОТ є 150 країн, на яких припадає понад 95% загального світового торговельного обороту. У країни СОТ спрямовується близько 70% українського експорту. Усі сусіди України, окрім Росії та Білорусі, вже є членами СОТ. Останнім приєднався до цієї організації В`єтнам на початку 2007 року.

Світова організація торгівлі - потужна міждержавна структура, що створює сприятливе середовище для розвитку кожної країни - її члена. Оскільки СОТ складається з країн, що обрали ринкову модель економіки, основу якої становить приватна власність, конкуренція та капітал, відповідно і діяльність цієї організації націлена на те, щоб усіляко підтримувати розвиток вільного підприємництва й рівні умови для всіх учасників міжнародних економічних відносин. Теза про те, що Світова організація торгівлі орієнтована на підтримку лише потужного бізнесу, ТНК і ТНБ - не відповідає дійсності, оскільки вона надає великого значення розвитку та ініціації саме малого і середнього національного бізнесу. Всі провідні країни СОТ мають масштабні програми, спрямовані на підтримку невеликих підприємницьких структур та новостворюваних бізнесів. Виникнення і розвиток СОТ є результатом світових процесів - поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя та їх вищого рівня - глобалізації.

Україна - сучасна європейська держава. Отже вона є органічною складовою світового процесу глобалізації, а тому має входити до основних інституційних структур, у яких вона виявляється. Говорячи про об`єктивні передумови членства України в СОТ, слід враховувати і такий фактор, як перетворення Європейського Союзу в нашого безпосереднього прикордонного сусіда. Сьогоднішній ЄС - це 27 країн, де проживає майже 500 млн. населення. Їх ВВП та обсяг зовнішньоторговельного обороту складає десятки трильйонів доларів. Наприклад, ВВП Франції у 2005 р. перевищив $1,724 трлн. Для порівняння: у тому самому році ВВП України становив $80 млрд. У багатьох країнах ЄС мінімальна місячна заробітна плата, що не обкладається податком, сягає 1000 євро, а в Україні - 70 євро. Середня заробітна плата в ЄС - 2500 євро, в Україні - менш як 200 євро. За даними Міністерства економіки України, Євросоюз є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України, частка якого в зовнішньоторговельному обороті товарами та послугами нашої країни за І півріччя 2006 р. склала 31,1%, що на 4,5% більше, ніж з Росією.

Таким чином, Європейський Союз, який становить одну з найбільш потужних складових СОТ, дедалі більше впливатиме на розвиток української держави. Нині світ розвивається шляхом кооперації та уніфікації виробництва, і вже не тільки невигідно, а й неможливо виробляти всі товари в одній країні. Ми живемо в умовах вищого інформаційно-електронного етапу науково-технологічної революції, глобалізації та регіоналізації, що вимагає від нас інтеграції у світові структури нової системи взаємозв`язків. Її досить ефективним і вдалим інструментом є СОТ.

Оскільки Україна обрала курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, формування ринкового господарства на засадах приватної власності, конкуренції і підприємництва, то вона повинна знайти своє місце у відповідних світових процесах та структурах. А інакше країна не матиме креативного майбутнього, на її очікує ізоляція, яка веде до самознищення, застою і загнивання.

На шляху до Світової організації торгівлі Україна вже здолала чимало бар`єрів - як внутрішніх, так і зовнішніх. Як результат - і ЄС, і США визнали нас країною з ринковою економікою. Набувши членства у СОТ, ми фактично увійдемо до системи відпрацьованих світовою практикою економічних взаємовідносин. Будуть знижені ставки експортного мита, насамперед на продукцію шкіряної та молочної промисловості, велику рогату худобу (ВРХ), насіння соняшника, ліквідовані заборони щодо допуску на український ринок іноземних підприємств із продукцією сільськогосподарського призначення, і зокрема м`ясо-молочної галузі.

Як наслідок, на першому етапі на нашому ринку можуть з`явитися скупники ВРХ, шкір та інших вітчизняних товарів, а до продажу буде представлена певна кількість більш дешевих імпортних сільськогосподарських продуктів. Звичайно, це виклик нашим бізнесменам. Але тоді вони повинні вимагати від влади на місцевому та центральному рівнях зниження тиску оподаткування, переходу до простіших процедур адміністрування податків, запровадження механізмів підтримки підприємництва. Податок на додану вартість - досить відчутне гальмо на шляху розвитку підприємництва в Україні, а тому його треба скасувати. Варто замінити його директивним, простим в адмініструванні податком на купівлю, ставка якого не повинна перевищувати 7%. У зв`язку із рухом України до СОТ потребують перегляду й місцеві системи формування фінансових ресурсів. Насамперед це означає, що принаймні 50% усіх податкових сум, які збираються у країні, мають залишатися на місцевому рівні. Зрозуміло, що казначейство не повинно контролювати гроші територіальних громад -- воно є зайвою ланкою на місцевому рівні. Зібраними на місцях коштами має розпоряджатися територіальна громада через виконавчі органи влади. В Україні необхідно знизити ставки по кредитах, надавати інвестиційні ресурси на розвиток малого та середнього бізнесу. Сьогодні кредитні ресурси у країнах Європейського Союзу можна отримати під 3-4% річних на 5,10 і більше років, іпотечні кредити - під 2,5%. Натомість в Україні ці кредити надаються щонайменше під 20% річних. Отже, реальні загрози для бізнесу - безлад, бюрократія, корупція, всевладдя кланово-корпоративних груп, які зрослися з державним апаратом, - криються всередині нашої країни і не пов`язані із входженням до СОТ. Кошти з держбюджету на підтримку вітчизняних товаровиробників, які можуть зазнати збитків через вступ до СОТ, повинні розподілятися на прозорих засадах. Доступ до цих грошей має бути у будь-яких структур, що нададуть відповідно розроблені бізнес-плани. Списки підприємств, які отримали державні кошти, потрібно розміщувати в Інтернет, щоб кожний міг побачити, хто і на яких умовах користується фінансовими ресурсами, купив земельні ділянки, об`єкти нерухомості і т.п. Таким чином, завдяки вимогам СОТ в Україні будуть створені цивілізовані механізми руху коштів і подолання корупції. Українські банки стурбовані тим, що із входженням до СОТ у нас можуть відкритися філіали потужних західних банків, із якими важко конкурувати. Але ж і сьогодні вже понад 25% банківського капіталу в Україні належить іноземним банкам. Нещодавно один із найбільших українських банків «Аваль» був проданий за $1 020 000 «Райффайзенбанку». «Укрсоцбанк» придбаний італійською фінансовою групою. Банк «Ажіо» купив шведський банк. «Укрсиббанк» дістався французькій групі. Таким чином, іноземні банки увійшли напряму в нашу банківську систему і мають тут свої дочірні банківські установи. Зрозуміло, що кредитні ресурси, які вони надаватимуть, будуть дешевшими, ніж у українських банків.

Вступ України до СОТ полегшить нам укладання угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, що надасть преференції вітчизняним виробникам для торгівлі на ринках ЄС.

Для роботи за стандартами Світової організації торгівлі треба відповідним чином готуватися: заявляти про свої можливості, бути відкритими в Інтернеті, створювати в міськвиконкомах та держадміністраціях відділи з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, здійснювати активну піар-діяльність для просунення свого регіону, формування його позитивного іміджу, створювати сприятливий інвестиційний і підприємницький клімат.

Членство у СОТ дасть Україні можливість розвиватися за моделлю народного капіталізму, сприяти становленню національної буржуазії та сімейного бізнесу, спростити систему податків і надати їм директивний характер. Якщо Україна розвиватиметься за такою моделлю, тоді підприємці спокійно й без переляку сприйматимуть вступ до ЄС, СОТ чи Північноатлантичного альянсу, розуміючи, що це органічний шлях долучення нашої країни до розвиненого суспільства.

5. Завдання 1

Україна та Франція виготовляють по два товари кожна - велосипеди та окуляри. В Україні загальна кількість праці, яка витрачається на їх виробництво, складає 1000 годин, а в Франції - 1200. В Україні потрібно витратити 5 годин на виробництво кожного велосипеда і 2 години на кожні окуляри. У Франції і на велосипед, і на окуляри потрібно по 3 години.

А. Покажіть графічно межу виробничих можливостей при одночасному виробництві двох товарів окремо для України та для Франції.

Б. Підрахуйте відносну ціну велосипедів, яку виражено через ціну окулярів, в Україні та у Франції.

Рвтд=Рв/Ро=Рв=2,5Ро (в Україні)

Рв=Ро=3год (у Франції)

6. Завдання 2

Рисунок 2 ілюструє внутрішній попит (dd) та пропозицію(ss) на ринку одягу в країні. ОА - світова ціна на одяг.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначте:

А. Яким був би імпорт одягу в країну за умови відсутності торговельних обмежень? - C-L.

Уряд вводить імпортну квоту, обмежуючи ввезення одягу в країну до рівня FI.

Б. Яка ціна на одяг встановиться на внутрішньому ринку після введення імпортної квоти? - B.

В. Як зміниться внутрішнє виробництво та внутрішнє споживання одягу? - внутрішнє виробництво збільшиться до Е, а внутрішнє споживання скоротиться до Н.

Г. Що показує площа прямокутника FXKI? - ефект доходів.

Список використаної літератури

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998.

2. Балакін Р.Л. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство / За ред. П.І. Гайдуцького, Є.А. Будовського. - К.: УСГА, 1992.

3. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. - К.: ВІПОЛ, 1998.

4. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. - К.: КНЕУ, 2001.

5. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М., 1997. - с. 361-986.

6. Лук'яненко Д.Г. Інтеграція України у сучасні системи світогосподарських зв'язків. У кн.: Основи ринкової економіки: Навч. посібник / За ред. В.М. Петюха. - К.: Урожай, 1993.

7. Мировая экономика: Учебник /Под ред. Проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001.

8. Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. - К.: КГЭУ, 1994.

9. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.

10. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці, 1996. - с. 187-197.

Размещено на Allbest.ru