Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС

Главная » Рефераты

Разделы

Информация

Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС

План

Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС 2
Європейський соціальний фонд: мета створення та діяльність 5
Список використаної літератури 14
Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
Можна знайти кілька варіантів періодизації регіональної політики ЄС, залежно від аспектів, які визначаються пріоритетними в тій чи іншій роботі (пріоритетність галузей, вступ кожної нової країни-члена ЄС тощо). Тут подається періодизація, що базується на формуванні самої політики ЄС, і кожен новий етап -- це поштовх, що дає новий виток у визначення нових ідей і нових принципів регіональної політики. Як на мене, саме це є визначальним у даній роботі.
Ще у Римському договорі 1957 року у преамбулі згадувалося про "необхідність зменшення суттєвих відмінностей у соціально-економічному житті різних регіонів держав ЄС". І хоча дану фразу не можна вважати початком формування регіональної політики, все ж варто наголосити на тому, що вже тоді згадували про регіони як про важливий аспект формування відносин між країнами-членами ЄС.
І. Початком формування регіональної політики можна вважати 1967 рік, коли в рамках Єврокомісії було створено Генеральну дирекцію з регіональної політики -- фактично перший орган, який почав займатися суто регіонами. У 1971 р. активізує свою роботу Європейський соціальний фонд -- перший структурний фонд, що виділяв кошти на реалізації проектів з регіональної політики ЄС.
Тут варто зазначити, що на той час регіональній політиці ЄС не приділялося стільки уваги, скільки приділяється сьогодні, і у 70-х роках термін "регіональна політика" цілком логічно поєднувався з терміном "соціальна політика", що часто дозволяло не виокремлювати у різні проекти ці два напрями.
70-ті роки також позначилися великою економічною кризою у світі -- зріс дефіцит торгівельного балансу, зросло безробіття. Крім того, вступ у 1973 році Ірландії та Великобританії до Європейського Союзу змусило керівництво переглянути ставлення до регіональної політики і посилити увагу до її реалізації. Як наслідок, для допомоги регіонам, що були проблемними у своєму розвитку (нині для цього позначається термін "депресивний регіон"), 18 березня 1975 році було створено Європейський фонд регіонального розвитку.
На даному етапі регіональна політика полягала в тому, що кожна держава мала право на заздалегідь установлену квоту фінансових засобів, що виділяються Співтовариством.
ІІ. Початком другого етапу формування регіональної політики є 1981 рік -- рік вступу Греції до ЄС. Греція, як відомо, на той час була бідною аграрною державою, і внаслідок її вступу співвідношення 10 найбагатших регіонів та 10 найбідніших регіонів по ВВП на душу населення збільшилося з 4:1 до 5,1:1. У 1985 році на членство в ЄС почали претендувати Португалія та Іспанія -- країни, економічний стан яких теж міг спричинити кризу всередині співтовариства. Нові аграрні регіони Португалії, наприклад, виробляли ВВП на душу населення близько 40% від середнього показника по ЄС, що збільшувало диспропорції між регіонами. Для попередження цього було створено у 1985 році Середземноморські інтегровані програми (РІМ), які надавали допомогу Франції, Італії і Греції в адаптації до вступу Іспанії і Португалії в ЄС. Крім того, програми об'єднали різні Фонди у єдину програму допомоги конкретним регіонам терміном на декілька років.
Планування створення Єдиного Ринку вимагало нових змін у пріоритетах регіональної політики. Тому протягом 80-х років було розроблено "Нову філософію" -- нову стратегію регіональної політики ЄС, яку можна сформулювати наступними принципами:
1). Пріоритет надається відтепер економічному розвитку, а не соціальному (варто нагадати, що регіональна політика до того дуже тісно прив'язувалась до соціальної політики);
2). Стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу;
3). Реалізація не великомасштабних проектів, а дрібних - відтепер наголос все більше переміщувався саме на регіон, ніж на державу. Планування проектів переходило до дрібніших структур, ніж загальнодержавний рівень;
4). Посилення інноваційної спроможності самих регіонів;
5). Вироблення нових механізмів щодо регулювання економіки відсталих територій (депресивних регіонів).
Крім згаданих принципів, більшу увагу почали приділяти скороченню диспропорцій між регіонами. Натхненником цього курсу став Жак Делор, голова Євро комісії з 1985 по 1995 роки. У 1986 році у Єдиному Європейському Акті було зазначено, що "з метою гармонійного розвитку в цілому, Співтовариство продовжує поширювати діяльність, спрямовану на закріплення свого соціального та політичного єднання. Зокрема, Співтовариство намагається скоротити диспропорції між різними регіонами та ліквідувати відсталість регіонів, які знаходяться у несприятливих умовах".
Фактично, весь час після 1985 року регіональна політика була покликана створити максимально комфортні умови для введення Єдиного Європейського Ринку.
ІІІ. Створення Єдиного Європейського Ринку стало також новим етапом для розвитку регіональної політики. У 1988 році вона визнається пріоритетним напрямом ЄС, і кошти, що виділялися на її реалізацію з бюджету ЄС, подвоюються. Реалізація регіональної політики Співтовариство з 1989 року вимірюється фінансовими періодами, після яких підводиться підсумок зробленого і формулюються завдання на майбутнє. Так, на сьогодні пройшли фінансові періоди 1889-1994, 1994-1999, 2000-2006 рр. Починаючи з 1994 р., фінансування регіональних програм ще раз було збільшено в 2 рази. Так, наприклад, якщо в 1989-93 р. Франція одержала дотацій на 50 млрд. франків, то в 1994-99 роках ця сума досягла 100 млрд. франків. Загальна сума фінансових засобів, якими виділяло Співтовариство, виросла з 3,7 млрд. екю в 1983 р., до 18,3 млрд. екю в 1992 р. і досягла 32,7 млрд. екю в 1999 р.
Протягом 1989 року відбулися також реформи структурних фондів (див. далі), а також сформульовані чотири базові принципи регіональної політики, які, хоч і не суперечили попередній "новій філософії", але вливали новий сенс у напрями реалізації регіональної політики ЄС. Ці принципи формулюють по-різному, варто згадати наступні дефініції:
· Програмний, а не проектний підхід. Відтепер наголос ставиться не просто на факті досягнення певної мети, а й на ході її реалізації, процесі та змінах, що відбувалися в ході реалізації (у деякій літературі це згадується як "програмність");
· Концентрація засобів у найвідсталіших регіонах (можна помітити, що протягом всієї історії формування регіональної політики усе більша увага приділялась саме цьому аспекту -- іншими словами це називається "субсидіарність");
Європейський соціальний фонд: мета створення та діяльність
Спільне виділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділені на реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бути еквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон -- "концентрація"). У 1992 році Маастрихтським договором було передбачено створення Комітету регіонів -- дорадчого органу, що покликаний забезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів та 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнах є наступним:
· Франція, Німеччина, Італія, Великобританія -- кожна по 24 члени;
· Іспанія - 21 член;
· Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція -- по 12 членів;
· Данія, Фінляндія, Ірландія - по 9 членів;
· Люксембург - 6 членів.
Бюро комітету складає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, які обираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітету поділяються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферами реалізації регіональної політики.
Комітет консультує комісію з наступних питань:
· економічні на соціальні питання;
· трансєвропейська співпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;
· громадського здоров'я;
· освіти та культури.
У 1994 році регіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво не змінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу, з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині в комплексі. Але перед цим варто розглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їх призначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на ту чи іншу програму тому чи іншому регіону.
Європейський соціальний фонд -- фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблем зайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритети його діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей, які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Велику увагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.
Структурні фонди та Фонд гуртування -- фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурні фонди та €18 млрд. - через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика - друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.
Структурних фондів усього чотири:
· найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвиткові;
· Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів, заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів - перепідготовку кадрів, професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС, зокрема, відсталих.
· Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: “Управління”, що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та “Забезпечення”, яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах Спільноти;
· Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993 року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.
Реформа структурних фондів за “Програмою 2000” спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв'язання нагальних проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:
Ціль №1 - розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири пріоритетні напрямки:
· науково-дослідна й інноваційна діяльність;
· базова інфраструктура;
· розвиток людських ресурсів;
· інформаційне суспільство.
Ціль №2 - економічні та соціальні перетворення у регіонах зі структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, де тривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області, які цілковито залежать від риболовлі тощо). Її бюджет становить 11,5% структурних фондів і розподілений між Європейським фондом регіонального розвитку та Європейським соціальним фондом.
Ціль №3 - модернізація системи освіти, професійної виучки і працевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі №1, прийнятний для підтримки в рамках цілі №3. Її бюджет становить 12,3% структурних фондів і фінансується тільки з Європейського соціального фонду.
Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначені на фінансування чотирьох спеціальних ініціатив:
· транскордонна та міжрегіональна співпраця;
· соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді;
· розвиток села через місцеві ініціативи;
· боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі до ринку праці.
Європейський соціальний фонд займається питаннями професійної підготовки, надає допомогу в питаннях найму робочої сили. Цей фонд розпоряджається 29,9% фінансових засобів з 154,5 млрд. екю (за цінами 1994 р.), виділених на регіональні програми на період із 1994 по 1999 р.
На новий фінансовий період 1994-1999 років в регіональній політиці було визначено чотири пріоритетні напрями:
1). Структурна перебудова та розвиток депресивних регіонів;
2). Боротьба з безробіттям;
3). Адаптація робітників до системних змін, які загрожують безробіттям;
4). Фінансовий розвиток сільськогосподарських територій і прискорення їх структурного розвитку;
5). Допомога північним країнам з низьким густонаселенням.
З 2000 р. ЄС приступив до виконання чергової програми (2000-2006 рр) реалізації регіональної політики, принципи якої певною мірою повторюють принципи попередньої програми. Тільки тепер наголос робиться на так званій політиці згуртування. У цей період від вищих інститутів і органів очікуються рішення, покликані скоріше змінити якісний бік стратегії зімкнення, чим підсилити її фінансові можливості.
Фактично, політика згуртування означає переплетення регіональної політики і соціальної політики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політика згуртування допускає одночасне згуртування по горизонталі (між регіонами - регіональна політика) і по вертикалі (між прошарками суспільства - соціальна політика). Січень 2000 року позначився прийняттям двох важливих рішень, що поклали початок формуванню удосконаленої системи контролю за витратою бюджетних засобів ЄС, які виділяються відсталим державам-членам.
По-перше, підписано угода про співробітництво між Європейською комісією і Європейським інвестиційним банком з метою підвищити ефективність фінансової допомоги банку і Структурних фондів ЄС для розвитку депресивних регіонів. У рамках угоди Комісія відтепер буде регулярно користуватися послугами експертів Європейського інвестиційного банку для перевірки рентабельності проектів, що фінансуються не тільки з бюджету Фонду згуртування, але і коштами Європейського фонду регіонального розвитку. Такій же перевірці з боку ЄІБ будуть підлягати програми підтримки соціально-економічного розвитку країн-кандидатів, що фінансуються з бюджету ЄС.
По-друге, підсилюється екологічна експертиза програм для держав-членів, а також уводяться більш жорсткі норми виділення допомоги, відповідно до котрих фінансування невідповідним екологічним стандартам програм може бути припинено спеціальним рішенням Комісії ЄС.
У лютому 2000 року європейське статистичне агентство Євростат опублікувало останні дані про міжрегіональні диспропорції в ЄС. Перше місце за розміром ВВП на душу населення займає центр Лондона (229% від середнього по ЄС значення), друге місце - Гамбург (198%). Найвідсталішим районом став грецький Іпейрос (43% від середнього рівня по ЄС). У десятку найменш розвинених потрапили й інші райони Греції, а також Іспанії і Португалії. Регіональна політика ЄС сьогодні реалізується за 7 напрямами. Більшість з них "пройшла" поруч разом з історією регіональної політики ЄС, частина з них деталізувалась та виділилась в окремі напрями, що потребують уваги з боку Співтовариства. З допомогою даних програм здійснюється набір проектів, що можуть отримати фінансування з фондів ЄС. Вони (напрями) наступні:
· Напрям 1. Застосовується до регіонів, що відстають у розвитку. До цієї категорії відносяться ті регіони, ВВП на душу населення яких складає менше 75% від середньостатистичного по ЄС. Акцент робиться на подоланні відсталості - прямі інвестиції для створення стабільних робочих місць, створення інфраструктури для економічного розвитку (транспорт, телекомунікації, енергетика), захист навколишнього середовища, упровадження програм по поліпшенню конкурентноздатності підприємств і т.д.
· Напрям 2. Стосується в основному тих регіонів, де рівень безробіття вище середньостатистичного по ЄС і де спостерігається структурний спад у промислових галузях. У даному випадку застосовуються заходи для поліпшення інфраструктури, упровадження нового обладнання і т.д.
· Напрям 5b. Передбачає економічну диверсифікацію депресивних і вразливих сільськогосподарських районів. Зокрема, застосовуються заходи для створення альтернативної діяльності в сільськогосподарських районах, куди можна було б залучити робочу силу.
· Напрям 6. Розвиток малонаселених районів, де щільність населення складає менше 8 чоловік на 1 кв.км. (в основному стосується районів, розташованих на Крайній Півночі, у Фінляндії і Швеції).
· Напрями, що мають загальнодержавне значення:
· Напрям 3. Головна його мета - боротьба з хронічним безробіттям, вирішення проблеми зайнятості молоді, а також турбота про осіб, що можуть втратити роботу.
· Напрям 4. Пов'язаний з адаптацією працівників у зв'язку зі змінами в структурі промисловості шляхом застосування превентивних заходів для боротьби з безробіттям.
· Напрямок 6. Має на меті адаптацію сільського господарства і рибальства до реформи єдиної сільськогосподарської політики ЄС.
Що ж стосується принципів реалізації регіональної політики сьогодні, то вони також великою мірою повторюють ті принципи, що були закладені ще у 1989 році. До них додалися деякі дрібні моменти, які можуть дозволити спрямовувати регіональну політику до реалізації принципу "згуртування":
· взаємодоповнюваність (щодо рівності фінансової участі ЄС та держави) партнерство (тісне співробітництво між Єврокомісією, країнами-членами ЄС і різними зацікавленими структурами);
· планування (гарантує стабільність і прогнозованість дій ЄС);
· спостереження за ходом реалізації програм (відповідно до домовленості між Єврокомісією і державою-членом ЄС створюється комітет спостереження за ходом реалізації програм, що може визначати умови надання фінансової допомоги і у певних випадках вносити зміни в початковий план кредитування);
· регулярна оцінка ефективності реалізації програм, контроль за використанням засобів (мова йде про звітність держави перед Єврокомісією).
Однак регіональна політика має і свої складності.
· По-перше, за час свого існування ЄС пережив чотири розширення. Зрозуміло, що постійне підключення нових країн неминуче тягло за собою не тільки розростання міжрегіональних диспропорцій, але і нові типи регіональних проблем.
· По-друге, регіональна політика припускає необхідність вкладення величезних фінансових засобів, на що ЄС був готовий далеко не завжди, особливо в перші роки свого існування, коли вважалося, що інтеграція автоматично веде до вирівнювання міжрегіональних диспропорцій. Відповідно, і заходи регіональної політики вважалися другорядними.
· По-третє, складність полягає в тому, що кожний напрямок регіональної політики має територіально виражений ефект. З'ясувалося, що зрозуміти, яким буде цей ефект у регіонах різного типу, а тим більше цей ефект врахувати і спробувати згладити його можливі негативні наслідки, украй складно, практично неможливо.
· По-четверте, регіональний розвиток узагалі - процес дуже складний, багатофакторний, тому задати йому визначений напрямок вдається рідко. Така особливість веде до того, що результат заходів регіональної політики завжди буде відрізнятися від запланованого.
· По-п'яте, складність полягає в тому, що перші результати з'являються через досить тривалий час після початку заходів регіональної політики. У цьому випадку регіональна політика вкрай несприятлива, оскільки люди, відповідальні за проведення тих або інших рішень у даній області, як правило, професійно не доживають до того моменту, коли вони можуть побачити результати своєї праці. Ця ж особливість має і зворотний бік: люди несумлінні мають усі шанси уникнути відповідальності за прийняті рішення, оскільки відповідати будуть уже їхні приймачі.
Нові завдання ставить перед регіональною політикою глобалізація економіки. У новому глобальному контексті перед регіональною політикою ставиться завдання не просто шукати і мобілізувати внутрішні ресурси регіону для підвищення його конкурентноздатності в масштабах ЄС, але і підвищення конкурентноздатності цього регіону у світовому масштабі.
Список використаної літератури:
1. Регіональна політика в країнах Європи. - брошура Київського центру Інституту Схід-Захід, - Київ, 2000. - 69 с.
2. На шляху до Європи. - брошура Київського центру Інституту Схід-Захід, - Київ-2000. - 223 с.
3. Дені де Ружмон. Європа у грі. Шанс Європи. - Львів, 1998. - 273 с.
4. AGENDA 2000. For a Stronger and Wider Union. Doc/97/6. - European Commission, Strasbourg,15 July 1997.
5. Сайт Комітету регіонів у Європейському Союзі. - URL: www.cor.eu.int
6. Региональная политика Европейского Союза: принципы, тенденции развития, сложности, опыт для России. - URL: http://sm.aport.ru/scripts/template
7. Кондратьева Н. Региональная политика ЕС - история и современность. - URL:http://www.aes.org.ru/rus/c8.htm
8. Андерсон М. Границы Европейского Союза. - URL: http://www.edc.spb.ru/activities/conferences/40years/anderson.html
9. Финансовые технологии в контексте региональной политики. - URL:http://docs.rcsme.ru/rus/RC/Fin-simple/annex512.htm
10. Депарламентаризация через европеизацию. - Сайт посольства Німеччини в Росії. - URL: http://www.deutschebotschaft-moskau.ru/